Юрій Чорторийський
Юрій Іванович Чорторийський (пол. Jerzy Czartoryski; 1560—1626) — Руська князь, магнат, державний і політичний діяч Речі Посполитої, князь на Клевані, урядник, луцький староста. Спочатку — православний, потім греко-католик.
| Юрій Чорторийський | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1560 Клевань, Україна |
| Помер | 1626 Клевань, Луцький повіт, Волинське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита |
| Поховання | Клеванський костел |
| Країна |  Річ Посполита |
| Місце проживання | Клевань |
| Діяльність | Ландрат |
| Титул | князь |
| Посада | Луцький староста (~1623) |
| Конфесія | православ'я / унія (1598) |
| Рід | Чорторийські |
| Батько | Іван Федорович Чорторийський |
| Мати | Анна Княгиня Заславська з Острогу |
| Родичі | брат Іван, Михайло Васильович Чорторийський (дід) |
| У шлюбі з | Олександра Княгиня Вишневецька (1) Гальшка Головичова (2) |
| Діти | Олександр (†1605) (1) Андрій Адріан (1) Микола Юрій (1) |
Погоня Литовська | |
Життєпис
ред.Походив з впливової родини князів Чорторийських. Син старости луцького Івана Чорторийського та його дружини — княжни Анни Заславської з Острога (пом. 5.1.1590).
Навчався у Віленській єзуїтській колегії.
У 1562—1563 роках перебував в Італії та за кордоном. По поверненні до рідного краю зайнявся господарськими справами маєтків, які до того часу були в руках опікунів, що спричинило їх піднесення та розквіт. Отримав від батька в спадщину Клеванське князівство, великі маєтки в Кременецькому, Луцькому повітах та Київському воєводстві. Викупив від Понятовського білевські маєтки, які його брат Іван (загинув у 1573 році під Псковом) віддав під заставу.
Близько 1580 року одружився, посагом були Олексинець та Моравичі, після смерті тестя 1593 року дружина записала Юрію Вишнівець із замком і прилеглостями.
Від князя Юрія Михайловича Чорторийського в 1604 році отримав маєток Зимне з половиною монастиря. В тих роках розлучився з дружиною, що потягнуло за собою процес за Вишневецький замок, які закінчились 1613 року. Продав замок князю Михайлу Вишневецькому, дружині виплатив 3000 злотих. Двір з Луцька переніс на постійно до Клевані. Був ревним православним; в 1590 році фундував будівництво церкви, парафіяльний будинок в Клевані. При плебанії заклав окремий шкільний будинок, визначив пенсіон для її бакалаврів, ректора; тут викладали вчителі з-за кордону. В 1595 році подарував монахам для утримування шпиталю для вбогих село Пересопницю.
У 1593—1595 роках організовував оборону проти татарських нападів. У 1600 році брав участь у військовому поході Яна Замойського до Мультан. У 1605 році підтримував та супроводжував похід Дмитра Самозванця на Москву.
В 1598 році став греко-католиком. Був посередником під час перемовин між православними та уніятами. В 1601 році підписав постанову волинську про оборону православ'я.
До кінця життя брав участь в публічних справах. Організовував оборону від нападів татар у 1593-95 роках. Брав участь у молдавському поході Я. Замойського 1600 року, Лжедмитрія 1605 року. 1621 року власним коштом відправив до Хотина кільканадцять коругв під командуванням сина Миколи-Юрія. В грудні 1622 року сеймик Волинського воєводства доручив послам на сейм у Варшаві виробити для нього привілей на тримання якийсь час мит київського, волинського, брацлавського. Правдоподібно, з 1623 року став луцьким старостою. Був похований в підземеллях костелу в Клевані.[1]
Поряд з участю в політичному та військовому брав участь у релігійному духовному житті. Виступав посередником між уніатами та їхніми противниками. Після переходу на Унію допомагав православним братствам. В 1601 році підписав постанову про охорону православної церкви. У 1602—1603 роках згаданий як доброчинець Люблінського православного братства.
У 1610 році позивався до суду з приводу повернення йому у володіння дібр, які належали його предку, Немирі Резановичу, луцькому старості і були передані Немирею у заставу якомусь Солтанову. До дідичних дібр належали оба села Вербоє, Гнойно, Могилно, монастир Блаженик та Руда.[2]
У 1616 році був присутнім на релігійному диспуті між аріянами і босими кармелітами в Любліні.
Помер у 1626 році, був похований в підземеллях костелу у Клевані. Завдяки його приязним стосункам з князем Михайлом Радзивіллом добре склалась кар'єра сина Миколи Юрія, внуків.[3]
Доброчинність
ред.Свою резиденцію він переніс з Луцька до Клеваня, який значно розбудував. Оплачував убогим вихованцям єзуїтських колегій навчання своїм коштом. Був віруючою та добродійною людиною, багато коштів перераховував закладам грецького, латинського обрядів.
1595 року з метою утримування шпиталю для убогих подарував поселення Пересопницю разом з монастирем руським монахам. 1598 року перейшов на унію.
У 1590 році фундував костел у Клевані, хоча тоді ще був православним.[4] При костелі заклав школу, в якій ректорові та бакалаврам призначив пенсії. В цій школі його синів у 1592—1593 роках навчали іноземці. 1608 року склав фундуш на уніатський монастир у Сарнах (Луцький повіт).
Перераховував значні кошти на єзуїтські колегії у Вільні, Барі, Вінниці. Найбільші суми отримувала Луцька колегія, якій він крім того подарував власний луцький маєток з прилеглими ґрунтами, та виділив кошти на розбудову колегії.
Сім'я
ред.Перша дружина — княжна Олександра Вишневецька, донька волинського воєводи Андрія Вишневецького. Одружилися у 1580 році. В посаг отримав Олексинець та Моравиці, після смерті воєводи Андрія дружина записала на нього Вишнівецький замок з прилеглими землями. Після розлучення вийшла за волинського каштеляна Івана (Яна) Лагодовського.[5] Діти: Олександр (помер перед 1605), Андрій Адріян, Микола-Юрій — волинський воєвода[6] Софія — дружина млавського старости К.Пясочинського.[7] Друга дружина — Гальшка Головицька[6] (чи Головинська[7]).
Примітки
ред.- ↑ E.Latacz. Czartoryski Jerzy (ur. оk. 1560 †1626)… S. 277–278
- ↑ Horin, Serhiĭ.; Горін, Сергій. (2007). Monastyri Zakhidnoï Volyni : (druha polovyna XV-persha polovyna XVII stolitʹ) (укр) . Lʹviv: Vydavnyt︠s︡vo Ot︠s︡iv Vasylii︠a︡n "Misioner". с. 61. ISBN 978-966-658-105-4. OCLC 187953017.
- ↑ Latacz E. Czartoryski Jerzy… — S. 278.
- ↑ Klewań // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 140. (пол.) — S. 140. (пол.)
- ↑ Książęta Wisniowieccy (01) [Архівовано 9 травня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ а б E.Latacz. Czartoryski Jerzy (ur. оk. 1560 †1626)… S. 277
- ↑ а б KSIĄŻĘTA CZARTORYSCY (01) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
Джерела
ред.- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів: Інститут українознавства імені І. Крип'якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1.
- Latacz E. Czartoryski Jerzy // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1937. — T. IV/1, zeszyt 16. — 480 s. — S. 277—278. (пол.)
Посилання
ред.
- Jerzy ks. Czartoryski h. Pogoń Litewska (ID: 3.662.165). (пол.)
- KSIĄŻĘTA CZARTORYSCY (01) (пол.)
- KSIĄŻĘTA CZARTORYSCY (02) (пол.)
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |