Відкрити головне меню

Чикаленко Євген Харламович

український громадський діяч, благодійник, публіцист
(Перенаправлено з Чикаленко Євген)

Чикале́нко Євге́н Харла́мпійович (9 (21) грудня 1861, Перешори, Україна — 20 червня 1929(1929-06-20), Подєбради, Чехословаччина) — визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист.

Чикаленко Євген Харламович
Chikalenko Eugeniy.jpg
Народився 9 (21) грудня 1861
Перешори, Кіндратівська волость, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 20 червня 1929(1929-06-20) (67 років)
Подєбради, Чехословаччина
Поховання Ольшанський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Ukrainian State.svg Українська Держава
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Діяльність публіцист, видавець, громадський діяч, меценат, агроном
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
У шлюбі з Чикаленко Марія Вікторівна
Діти Чикаленко Левко Євгенович і Чикаленко-Келлер Ганна Євгенівна

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 9 [21] грудня 1861(18611221) року в селі Перешори, тепер Подільський районі, Одеська область, Україна.

У 1875—1881 — навчався в Єлисаветградській реальній школі. Сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем (Саксаганським), знав його братів — Миколу Садовського та Івана Карпенко-Карого. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.[1]

Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ), де був діяльним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку (керівник В. Мальований), за участь в якому був заарештований (1884) і перебував 5 років під наглядом поліції в с. Перешорах. В університеті познайомився з курсисткою Марією Садик, родом із Лубенщини, з якою 1883 року вирішили побратися[2].

На той час батько вже помер. Тож Євген Чикаленко починає господарювати в родинному маєтку самостійно. У цей час експериментує як агроном, навіть у посушливі роки домагається хорошого врожаю на своїх полях.

Пише і видає практичні поради для сільського господарства «Розмови про сільське хазяйство» у 5 книгах (Одеса (1897), пізніше Петербург), що з'явилися півмільйонним накладом і становили своєрідну популярну енциклопедію.

У 1894 переїхав до Одеси, а в 1900 — до Києва, де включився в громадське життя. У Києві протягом 1900-04 мешкав на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці (тепер — вул. Саксаганського), 91 (флігельний будинок, має статус пам'ятки історії), звідти переїхав до придбаного ним будинку № 56 на цій же вулиці (не зберігся)[3].

Був меценатом різних починів: на його гроші видано «Російсько-український словарь» Уманця-Комарова (Львів, 18931898), він допомагав журналу «Киевская Старина», даючи нагороду (1000 крб) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в «Киевской Старине»; організував при НТШ у Львові фонд ім. Мордовця для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик РУП «Селянин» у Львові, став головним фундатором «Академічного Дому» у Львові (25 000 крб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.

Від 1897 почав видавати свою працю «Розмови про сільське хазяйство».

Був активним членом «Старої Громади»1900), Загальної Безпартійної Демократичної Організації, Української демократичної партії1904), Української Демократично-Радикальної Партії1905 р.); 1908 року був ініціатором заснування Товариства Українських Поступовців і його фактичним головою.

Найбільше до поширення національної свідомості спричинився фундацією (при підтримці В. Симиренка і Л. Жебуньова) єдиних українських щоденних газет на Наддніпрянщині — «Громадська Думка» (1906) і «Рада» (19061914).

Під час Першої світової війни ховався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві; з початком революції 1917 повернувся до Києва, однак участі в політичній діяльності не брав.

У січні 1919 виїхав до Галичини (де згодом його інтернували поляки).

З 1920 перебував у Рабенштайні (Австрія).

Будучи в еміграції, жив у великій бідності. Українська нью-йоркська газета «Свобода» навіть оголошувала збір коштів на його лікування.

З 1925 очолював Термінологічну Комісію при Українській господарській академії у Подєбрадах.

Помер 20 червня 1929 року в місті Подєбради, в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори. Але його заповіт не був втілений в життя. В 1998 році в селі Перешори Подільського (Котовського) району Одеської області відбулось перепоховання праху його сина Левка, привезеного зі США, який також заповів розвіяти його прах на батьківщині Чикаленків.[4]

Свій досвід у сільському господарстві виклав у брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п'ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою. Автор «Спогадів» (І–II, Львів, 19251926) та «Щоденника 19171919» (Львів, 1931), які дають багатий матеріал до історії українського руху кінця XIX і початку XX століть.

ТворчістьРедагувати

Автор практичних порад «Розмов про сільське господарство» (у 5 кн., 1897), «Спогадів» (І–ІІ, 1925—1926), «Щоденника. 1917—1919» (1931).

Окремі видання:

ВшануванняРедагувати

Громадський рух «Не будь байдужим» проводить щорічний Історичний табір імені мецената Євгена Чикаленка для дітей з багатодітних сімей різних областей України (2010 року проведення табору профінансував Олег Скрипка).

На вшанування пам'яті про Євгена Чикаленка Державний комітет зв'язку та інформатизації України випустив поштовий художній конверт із його зображенням (художник О. Соболевський).

1998 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Євгена Чикаленка, яку присуджують за благодійницьку діяльність. Її девізом є слова Євгена Чикаленка: «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені».

Іменем Чикаленка названо вулиці в кількох населених пунктах України, в тому числі у Львові та Кропивницькому.

У березні-квітні 2017 на сайті КМДА відбулося обговорення проекту перейменування вулиці Льва Толстого у Києві на вулицю Євгена Чикаленка, тоді пропозицію не було підтримано. З 18 січня по 18 березня 2018 тривало обговорення проекту перейменування київської площі Льва Толстого на площу Євгена Чикаленка[5] і знов ініціатива не здобула достатньої підтримки громади: попри активну агітацію в соціальних мережах, проголосували 3096 осіб, з яких проти перейменування висловилися 1813 людей[6].

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

кандидата філологічних наук. — Київ, 2006. — 205 с.