Хінолони

група антибіотиків

Хінолони — група синтетичних антибіотиків, що є похідними 4-хінолону і мають в своєму складі піперазиновий цикл. Частиною групи (спвігрупою) хінолонів є фторхінолони, що мають у своєму складі атоми фтору. Першим препаратом групи, що уперше застосований у клінічній практиці у 1962 році, є налідиксова кислота.[1][2] До нефторованих хінолонів, що застосовуються у клінічній практиці, відноситься також піпемідова кислота, оксолінова кислота, піромідієва кислота[1]; а також препарати, які відкликані з фармацевтичного ринку — ціноксацин[3] та розоксацин.[4] Вищеперераховані представники групи хінолонів мають вузький спектр дії, що включає лише грамнегативні бактерії.[5] Розробений новий препарат із групи нефторованих хінолонів — немоноксацин, що має розширений спектр активності, включно з метицилінрезистентними штамів Staphylococcus aureus (MRSA), пневмококами та стафілококами, які стійкі до фторхінолонів, та інші, як грампозитивні, так і грамнегативні та атипові мікроорганізми.[6][7]

Загальна структура хінолонів
Налідиксова кислота

Класифікація

ред.

Є 4 покоління:

  • нефторовані (І покоління)
  • фторовані (фторхінолони) хіноліни (ІІ-IV покоління)
  • І покоління:
    • Налідиксова кислота
    • Піпемідова кислота
    • Оксолінова кислота
  • ІІ покоління:
    • Норфлоксацин
    • Ципрофлоксацин
    • Офлоксацин
    • Пефлоксацин
    • Ломефлоксацин
  • ІІІ покоління:
    • Левофлоксацин
    • Спарфлоксацин
  • IV покоління:
    • Моксифлоксацин
    • Геміфлоксацин
    • Гатифлоксацин[5]

Механізм дії

ред.

Хінолони діють бактерицидно, порушуючи синтез ДНК в бактеріальних клітинах, блокуючи два життєво важливих ферменти бактерій — ДНК-гіразу та топоізомеразу IV. Недоліком нефторованих хінолонів є вузький спектр дії. Нефторовані хінолони діють переважно на грамнегативні бактерії сімейства Enterobacteriaceae (Escherichia coli, Enterobacter spp., Proteus spp., клебсієлли, шиґелли, сальмонелли), а також Haemophillus spp. і нейсерії. Оксолінова й піпемідієва кислоти, крім того, незначно активні до Staphylococcus aureus і деяких штамів Pseudomonas aeruginosa, але не застосовуються у клініці для лікування інфекцій, викликаними даними збудниками. Недоліком цієї групи препаратів є також невисокі концентрації у більшості тканин та рідин організму, за виключенням сечостатевої системи, тому хінолони застосовуються переважно для лікування інфекцій сечовидільних шляхів.

Фармакокінетика

ред.

Хінолони добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, біодоступність препаратів групи при пероральному застосуванні складає 80—90%. Максимальна концентрація у крові хінолонів досягається протягом 1—2 годин після прийому. Хінолони створюють високі концентрації виключно у сечових шляхах, але незначно проникають через плацентарний бар'єр та виділяються в грудне молоко. Хінолони частково метаболізуються у печінці із утворенням неактивних метаболітів. Виводяться препарати групи із організму переважно із сечею, а також із калом як у незміненому вигляді, так і у вигляді метаболітів. Період напіввиведення препаратів групи коливається від 1—2 годин у налідиксової кислоти до 6—7 годин у оксолінової кислоти, цей час може збільшуватися при печінковій та нирковій недостатності.

Застосування

ред.

Нефторовані хінолони застосовуються при інфекціях сечових шляхів — пієлонефритах та пієлітах, циститах, простатитах, уретриті. Налідиксова кислота також може застосовуватися для лікування деяких бактеріальних ентероколітів. Новий експериментальний препарат немоноксацин у клінічних дослідженнях виявляв ефективність у лікуванні позалікарняної пневмонії та інфекцій шкіри та м'яких тканин (включно із діабетичною стопою).[6][7]

При застосуванні нефторованих хінолонів у більшості випадків спостерігається менше побічних ефектів, ніж при застосуванні фторхінолонів. Найчастішими побічними ефектами є побічні явища з боку травної системи — нудота, блювання, болі в животі, діарея або запор, печія, рідше — порушення функції печінки, холестатична жовтяниця. Нечастими побічними реакціями є алергічні реакції та реакції з боку шкірних покривів — висипання та свербіж шкіри, рідко фотодерматоз, набряк Квінке та інші важкі алергічні реакції. Рідко спостерігаються побічні реакції з боку нервової системи — головний біль, запаморочення, сонливість, дуже рідко порушення зору, тремор та судоми. Побіна дія з боку опорно-рухового апарату (артрити, тендовагініти) спостерігається значно рідше, ніж при застосуванні фторованих препаратів. У лабораторних аналізах рідко можуть спостерігатися еозинофілія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія.

Протипокази

ред.

Препарати групи нефторованих хінолонів протипоказані при непереносимості препаратів групи, при вагітності, годуванні грудьми, епілепсії, важких порушеннях функції печінки та нирок. З обережністю застосовують препарати групи при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, порфірії. З обережністю препарати групи застосовуються у дитячому віці (налідиксова кислота протипоказана дітям до 3 місяців, піпемідова кислота — до 1 року). При застосуванні хінолонів протипоказане ультрафіолетове опромінення через можливість фотодерматозу.

Примітки

ред.
  1. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 15 лютого 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. " "Производные нафтиридина. Хинолоны. Фторхинолоны в Справочнике Машковского".[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  3. http://health.cd-writer.com/c3/p1561/treatment_for/cinobac_discontinued_in_the_uk.html[недоступне посилання з травня 2019] (англ.)
  4. Przybilla B, Georgii A, Bergner T, Ring J (1990). Demonstration of quinolone phototoxicity in vitro. Dermatologica. 181 (2): 98—103. doi:10.1159/000247894. PMID 2173670. (англ.)
  5. а б Про затвердження третього випуску Державного формуляру лікарських засобів та забезпечення його доступності. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 15 лютого 2015.
  6. а б http://www.antibiotic.ru/index.php?article=2387 [Архівовано 16 березня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. а б http://www.rmj.ru/articles_9289.htm [Архівовано 27 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела

ред.