Запа́морочення (лат. vertigo) — відчуття обертання голови або навколишніх предметів, також почуття провалювання, падіння, нестійкості підлоги, яка йде з-під ніг. Як правило запаморочення супроводжується нудотою, блюванням, підвищеною пітливістю, зміною частоти пульсу, коливаннями артеріального тиску. Напад запаморочення триває від декількох хвилин до багатьох годин. Крім суб'єктивних розладів і вегетативних порушень, нерідко виявляється ністагм.

Запаморочення
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 H81.0, R42.0
eMedicine neuro/693
MeSH D014717

Також, запаморочення інколи називають «головокружінням» (головокруттям, паморокою).

Як «запаморочення», описують найрізноманітніші відчуття, тому першочерговим діагностичним завданням є уточнення характеру скарг пацієнта. Як правило, їх можна віднести до одного з чотирьох клінічних типів запаморочення.

Запаморочення — одна з найчастіших і водночас одна із найскладніших для лікаря скарг. Річ у тому, що запаморочення може бути симптомом найрізноманітніших захворювань: неврологічних і психічних, хвороб серцево-судинної системи, певних захворювань крові, очей та вуха тощо[1].

Види запаморочення ред.

Системне запаморочення ред.

Системне, або вестибулярне запаморочення — відчуття обертання, падіння, нахилу або розгойдування власного тіла чи навколишніх предметів. Нерідко супроводжується нудотою, блюванням, гіпергідрозом, порушенням слуху і рівноваги, а також осциллопсією (ілюзією швидких дрібноамплітудних коливань навколишніх предметів). Системне запаморочення характерне для ураження вестибулярної системи — периферичного або центрального її відділів.

Переднепритомний стан ред.

Хворі зазначають, що відчувають нудоту, поступову непритомність, та «легкість» в голові. Часто ці симптоми поєднуються зі зблідненням шкіри, прискореним серцебиттям і почуттям страху, потемнінням в очах, підвищеним потовиділенням. Найчастіше причинами цього є синдром підключичного обкрадання, захворювання серця і ортостатична гіпотензія. Часто після цього наступає непритомність.

Порушення рівноваги ред.

У деяких випадках під «запамороченням» хворі мають на увазі порушення рівноваги. Спостерігається нестійкість, хиткість при ходьбі, «п'яна» хода. Характерно поєднання з парезами, зменшення чутливості, дискоординацією й осциллопсією. Прояви, спричинені порушенням рівноваги, проявляються під час ходьби й відсутні в лежачому і сидячому положеннях.

Психогенне запаморочення ред.

Для психогенного запаморочення, яке найчастіше спостерігають при тривожних, конверсійних розладах або депресії, характерні важкоописувані відчуття, які не відповідають попереднім типам запаморочення. Хворі можуть скаржитися на «туман», «тяжкість» в голові, відчуття сп'яніння, нудоту. Подібні невизначені симптоми можуть виникати на ранніх стадіях або при атипових варіантах органічних захворювань.

Лікування ред.

Остаточне лікування залежить від основної причини запаморочення. Так от при хворобі Меньєра: дієта з низьким вмістом солі й інтратимпанічні ін'єкції антибіотика гентаміцину або хірургічні заходи, як-от шунтування або видалення лабіринту у тяжких випадках.

Розповсюджені препарати для лікування запаморочення можуть включати наступне:

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Г. Вейс «Неврологія» Під редакцією М. Самуельса. Пер. с англ. — М., Практика, 1997. −640  C. (рос.)Архівована копія. Архів оригіналу за 16 квітня 2009. Процитовано 3 серпня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання ред.