Відкрити головне меню

Еозинофілія — стан, при якому кількість еозинофілів у крові перевищує 20—300 клітин у 1 мкл крові, або 0,5—5 % усіх лейкоцитів)[1]. Збільшення кількості еозинофілів у інших тканинах є маркерною ознакою тканинної еозинофілії[2]. Відомо багато причин виникнення еозинофілії, зокрема, через алергічну реакцію чи паразитарну інфекцію. Еозинофілію діагностують на підставі клінічного аналізу крові. Якщо процентний аналіз формули крові показав явну еозинофілію, то визначення абсолютної кількості еозинофілів зазвичай не потрібно[3]. Еозинофілію класифікують залежно від знаходження етіологічного фактору відносно еозинофільного середовища на зовнішню та внутрішню[2]. Усі еозинофілії (окрім ідіопатичної, що піддається лікуванню кортикостероїдами[3]) є скоріше ознаками захворювань, а не самими розладами.

Еозинофілія
Класифікація та зовнішні ресурси
Eosinophils in peripheral blood.jpg
Еозинофіли в периферичній крові пацієнта з ідіопатичною еозинофілією
МКХ-10 D72.1
DiseasesDB 4328
eMedicine med/685
MeSH D004802

На противагу еозинофілії зниження кількості еозинофілів в крові називають еозинопенією, відсутність при визначенні в клінічному аналізі крові — анеозинофілією.

ПричиниРедагувати

Еозинофілія може бути як ідіопатичною (первинною), так і вторинною щодо іншого захворювання[2][3]. На Заході найпоширенішою причиною еозинофілії є алергічна реакція, зокрема у дихальній та покривній системах організму. Натомість у країнах, що розвиваються еозинофілії зазвичай виникають через паразитарні інвазії. Паразитарна інфекція практично будь-якої тканини організму може викликати еозинофілію. Серед хвороб, що характеризуються еозинофілією можна виділити такі:

ПатофізіологіяРедагувати

Стимуляція утворення еозинофілів імуноглобуліном E індукується сполуками, які виділяють базофіли та огрядні клітини, до яких входить хемотаксичний фактор анафілаксії, лейкотрієн B4, комплементарний комплекс (C5-C6-C7), інтерлейкін 5 та гістамін (у вузькому діапазоні концентрації)[3].

Негативний вплив еозинофілії варіює залежно від її етіології. Під час алергічної реакції викид гістаміну огрядними клітинами призводить до розширення судин, що дозволяє еозинофілам мігрувати з крові в уражені тканини. Накопичення еозинофілів у тканинах може нанести істотну шкоду організму. Еозинофіли, подібно до інших гранулоцитів, містять гранули, заповнені травними ферментами та цитотоксичними білками, які за нормальних умов допомагають знищувати паразитів, проте при еозинофілії ці агенти можуть нанести шкоду здоровим тканинам. Окрім цього, гранули еозинофілів можуть містити цитокіни, що стимулюватимуть утворення нових еозинофілів, і таким чином посилюватимуть шкоду організму. Цей процес є основним запальним процесом у патофізіології атопічної та алергічної астми[10].

ДіагностуванняРедагувати

Еозинофілія діагностується на підставі клінічного аналізу крові, хоча у деяких випадках доцільно провести визначення точної кількості еозинофілів[3]. В анамнезі робиться акцент на подорожах, перенесенні алергій та вживанні наркотичних речовин[3]. Часто проводять рентгенографію грудної клітки, аналіз сечі, перевірка функцій печінки та нирок та серологічні аналізи на паразитарні хвороби та захворювання сполучної тканини. Випорожнення перевіряють на сліди паразитів (яйця, личинки тощо), хоча їх відсутність не дозволяє відкинути можливість паразитозу; наприклад, для діагностування трихінельозу потрібно провести м'язову біопсію[3]. Підвищений рівень вітаміну B12 у крові, знижений рівень лужної фосфатази еритроцитів чи анормальність лейкоцитів у мазках крові вказує на розлади мієлопроліферації. У випадку ідіопатичної еозинофілії в пацієнтів зазвичай є ускладнення. Для діагностування алергічної причини еозинофілії вводять малу дозу кортикостероїдів, оскільки пригнічення імунної системи має зупинити алергічний процес[3].

ЛікуванняРедагувати

Лікування полягає в усуненні причини еозинофілії[3]. Проте для лікування первинної еозинофілії можна використати кортикостероїди, як-от преднізон. Однак, механізм дії кортикостероїдів — пригнічення імунної системи — може бути фатальним для пацієнтів з паразитозом[2].

ПриміткиРедагувати

  1. ЕОЗИНОФІЛІЯ | Фармацевтична енциклопедія. www.pharmencyclopedia.com.ua. Процитовано 2016-01-16. 
  2. а б в г Eosinophilic disorders - Journal of Allergy and Clinical Immunology. www.jacionline.org. Процитовано 2016-01-16. 
  3. а б в г д е ж и к Merck Manuals For the Professional. Merck Manuals - Professional Version. Процитовано 2016-01-16. 
  4. а б в г д е ж и к л м Mitchell, Richard Sheppard; Kumar, Vinay; Abbas, Abul K.; Fausto, Nelson. Robbins Basic Pathology (8th ed.) (англійською). Philadelphia: Saunders. ISBN 1-4160-2973-7. 
  5. Eosinophilic Esophagitis. ACAAI. Процитовано 2016-01-16. 
  6. Eosinophilic Gastroenteritis: Background, Pathophysiology, Epidemiology. Процитовано 2016-01-16. 
  7. Eosinophilic Granulomatosis with Polyangiitis (Churg-Strauss Syndrome): Background, Pathophysiology, Epidemiology. Процитовано 2016-01-16. 
  8. Saubolle, Michael A.; McKellar, Peter P.; Sussland, Den (2007-01-01). Epidemiologic, Clinical, and Diagnostic Aspects of Coccidioidomycosis. Journal of Clinical Microbiology (en) 45 (1). с. 26–30. ISSN 0095-1137. PMC 1828958. PMID 17108067. doi:10.1128/JCM.02230-06. Процитовано 2016-01-16. 
  9. Fathi, Amir T.; Dec, G. William; Richter, James M.; Chen, Yi-Bin; Schwartzenberg, Shmuel S.; Holmvang, Godtfred; Hasserjian, Robert P. (2014-02-27). Case 7-2014. New England Journal of Medicine 370 (9). с. 861–872. ISSN 0028-4793. PMID 24571759. doi:10.1056/NEJMcpc1302331. Процитовано 2016-01-16. 
  10. Graeme, P. Currie; F. W. Baker, John (2012). Asthma, 2nd ed. 

ДжерелаРедагувати

  • Третяк Н. М. Гематологія: Навчальний посібник. — К.:Зовнішня торгівля, 2005 — С.240 ISBN 966-8517-07-5