Ходоренко Ірина Михайлівна

Ірина Михайлівна Ходоренко (біл. Іры́на Міха́йлаўна Хадарэ́нка; справжнє прізвище — Шумська, нар. 19 червня 1976, Мінськ) — білоруська поетеса, прозаїк, журналіст, музикознавець, культуролог, перекладачка, громадська діячка.

Ходоренко Ірина Михайлівна
Iryna Khadarenka.JPG
Народилася 19 червня 1976(1976-06-19) (43 роки)
Мінськ, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Belarus.svg Білорусь
Діяльність публіцистка, поетеса, письменниця
Alma mater Білоруський державний економічний університет і Гарвардський університет
Знання мов білоруська
Роки активності 1989 — тепер. час

Пише твори білоруською та російською мовами.

БіографіяРедагувати

Закінчила музичну школу по класу фортепіано, Білоруський державний економічний університет за спеціальністю «економіст-менеджер», пізніше — аспірантуру і докторантуру Білоруського державного університету культури і мистецтв.

У 2002 році успішно захистила кандидатську дисертацію з культурології. Проходила стажування у Варшавському та Ягеллонському університетах, а також навчалась у Східно-Европейській Школі політичних досліджень при Раді Європи і Гарвардському університеті. Ірина Михайлівна була стипендіаткою престижної програми «Gaude Polonia» Міністерства культури і національної спадщини Польщі (2010). Активно займається літературною та науковою творчістю, а також громадською діяльністю. У її доробку — велика кількість наукових публікацій, вчене звання доцента, почесне звання професора.

Починаючи з 2016 року, проживає у США, керує Білоруською Просвітительською Лігою Америки.

ТворчістьРедагувати

З 1989 року регулярно публікується в друкованих виданнях Білорусі (в тому числі, в журналах <i>Першацвет</i>, <i>Маладосць</i>, «Роднае слова», Дзеяслоў, «Тэксты», «Верасень», газетах «Культура», Літаратура і мастацтва, «Літаратурная Беларусь» та ін.), а також в «Беларускім дайджэсце», альманасі «Беларус» (США) і літературно-аналітичному журналі «Сакавік» (Канада)[1]. З 2000 року є членом Спілки білоруських письменників[2]. З 2011 року — членом білоруського ПЕН-клубу. Виступала на міжнародних літературних фестивалях в Білорусі і Польщі[3][4]. Деякі вірші (зокрема, «Беларусь», «Не трэба аб мінулым сумаваць», «Ветразь кахання») були покладені на музику відомими білоруськими композиторами-пісенниками Миколою Яцковим та Олегом Єлисеєнковим[5]. У 2012 році Ірина Ходоренко була номінована на премію «Золотий апостроф» у жанрі поезії[6].

Творчість поетеси відрізняється глибокою філософською рефлексією, тривожною, часто мінорною атмосферою, екзистенціальною метафоричністю[7]. На думку видатного білоруського поета Геннадія Буравкіна, у Ірини Ходоренко «є свій літературний характер, своя манера викладу думок і свідоцтво професійної майстерності. Вона пробує себе в різних, часом навіть модерністських течіях, не боїться експериментів, явно і цілком успішно тяжіє до поезії інтелектуальної». Лауреат Державної премії БРСР, поет Анатолій Вертинський зазначив, що «поезія І. Ходоренко виділяється як тематичною, так і зображально-жанровою новизною. Уникаючи спрощеної публіцистичності, поетеса знаходить надзвичайно точні слова про долю країни та стан сучасного суспільства»[8]. Лауреат премії ім. А. Кулешова, поет Казимир Камейша підкреслив, що І. Ходоренко притаманні «зріла розсудливість, сміливий підхід до теми, гарне прагнення до філософського осмислення життя». А член білоруського ПЕН-центру, поет Михайло Скобла висловив думку про те, що в поезії І. Ходоренко «віє вільний європейський вітер з присмаком культури Середньовіччя». З одного боку, літературний критик Леонід Голубович зауважує, що «підкреслена ідейна і політична спрямованість віршів часом спантеличує саму поетесу»[9], а з іншого — відомий літератор Олесь Аркуш свідчить, що її творчість — це «той приклад, коли навіть патріотичні вірші можна писати віртуозно»[10]. Більш розгорнутий аналіз творчості поетеси представив британський філолог Арнольд МакМіллін у своїй енциклопедичній роботі, присвяченій аналізу сучасної білоруської літератури в період від 70-тих років ХХ ст. до наших днів. Її твори перекладені російською, українською, польською, англійською, німецькою мовами[11][12].

БібліографіяРедагувати

  • «Лабірынты душы» («Першацвет», 1996) — книга поезії[13];
  • «Чорная ружа» («Мастацкая літаратура», 1998) — книга поезії. ISBN 985-02-0223-8;
  • «Танцы на шкле», («Белы вецер», 1999) — книга поезії і прози. ISBN 985-447-106-3;
  • «Свядомаграфія» («Кнігазбор», 2012) — книга поезії. ISBN 978-985-7007-55-4;
  • «Музыкальное творчество как социокультурное явление» (БНТУ, 2002) — монографія. ISBN 985-479-377-X;
  • «Музыка ў кантэксце беларуска-польскага міжкультурнага ўзаемадзеяння» («Медисонт», 2011) — монографія. ISBN 978-985-6982-20-3;
  • «Мечыслаў Карловіч. Забыты беларускі геній» («Харвест», 2013) — науково-популярне видання. ISBN 978-985-20-1984-9;
  • «Ян Чачот. Руплівы філамат» («Харвест», 2013) — науково-популярне видання. ISBN 978-985-20-0223-3;
  • «Шедевры нашей старины» («Харвест», 2014) — науково-популярне видання. ISBN 978-985-18-2946-6;
  • «Ян Баршчеўскі. Збіральнік народных легенд и паданняў» («Харвест», 2015) — науково-популярне видання. ISBN 978-985-18-3618-1;
  • «Distinctive Belarus. On the Roads of Dukes, Magnates, and Poets»(Belarusian History & Culture Institute, 2015) — науково-популярне видання. ISBN 978-9984-897-17-2.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати