Вікіпедія

Феодора (імператриця)

візантійська імператорка, християнська свята
(Перенаправлено з Феодора (свята імператриця))
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Феодора (значення).

Свята Феодо́ра (дав.-гр. Θεοδώρα — «Божий дар»; бл. 500, Фамагуста, Кіпр — 28 червня 548, Константинополь, Візантійська імперія) — візантійська імператриця, дружина імператора Юстиніана I. 22 роки правила державою на рівні з чоловіком, справивши великий вплив на релігійне й політичне життя Візантійської імперії середини VI століття. Найвідоміша власниця цього імені. Шанується Християнською Церквою як свята.

Феодора
дав.-гр. Θεοδώρα
Народилася500 або 497[1]
Кіпр[2], Сирія[3] або Пафлагонія, Туреччина[4]
Померла28 червня 548
Константинополь, Східна Римська імперія
·рак молочної залози
ПохованняЦерква Дванадцяти апостолів
КраїнаСхідна Римська імперія
Діяльністьтанцюристка, мім
Знання мовдавньогрецька[5]
ПосадаВізантійський імператор
КонфесіяМонофізитство
РідЮстиніяниd
БатькоAcaciusd[6]
Брати, сестриComitod і Anastasiad
У шлюбі зЮстиніан I[7][8][9]
ДітиIoannesd
Імператриця Феодора.
Фрагмент мозаїки в базиліці Сан-Вітале, VI століття (Равенна, Італія)

Біографія

ред.

Походження

ред.
 
Античні актриси. Помпейська фреска I століття. Згідно з описами Прокопія, одяг в театрі мімів у VI столітті майже не змінився.

Феодора народилася близько 500 року[10] (за однією з версій на Кіпрі[11]) в сім'ї служителя константинопольського цирку звірів, який після смерті залишив у злиднях вдову і трьох малолітніх дочок, з яких Феодора була середньою. Пізніше з поваги до імператорського дому з'явилися біографії, в яких її батько називався сенатором[12]. Мати Феодори вдруге вийшла за доглядача за звірами, і дівчатка стали заробляти на життя роботою в цирку[13].

Єдиним автентичним джерелом про молодість Феодори є памфлет її сучасника Прокопія Кесарійського «Таємна історія», написаний у 550 році (через 2 роки після смерті Феодори) проти її чоловіка, імператора Юстиніана. У памфлеті подружжю приписуються усілякі пороки та зловживання.

З юних років, як стверджував Прокопій, Феодора стала гетерою і разом з сестрами брала участь у виставах мімів — «Коміто, вже сяяла серед своїх ровесниць-гетер; наступна ж за нею Феодора, одягнена в хітончик з рукавами, як личить служниці-рабині, супроводжувала її». Про цей етап біографії Феодори Прокопій відгукувався непринадно: «Але тільки но вона підросла і дозріла, вона прилаштувалася при сцені і одразу стала гетерою з тих, котрих в давнину називали „піхотою“. Бо вона не була ні флейтисткою, ні арфісткою, вона навіть не навчилася танцю, а лише продавала свою юну красу, й служила своєму ремеслу всіма частинами свого тіла»[13].

Прокопій із засудженням спорядив опис занять Феодори в театрі мімів багатьма подробицями, однак визнав, що «була вона незвичайно витончена і дотепна. Через це всі захоплювалися нею». За його словами Феодора переривала часті вагітності, викликаючи викидні.

Початковий етап життя майбутньої імператриці і святої не підтверджується і не спростовується текстом житій Феодори, де коротко вказується — «була спочатку грішницею, але потім розкаялася»[14].

Сучасник Феодори, Іоанн Ефеський, хоча й прихильно ставився до неї, проте в своєму творі «Житія східних святих» назвав її «Феодорою з борделю». Саме так називали в Константинополі коханку впливового воєначальника Юстиніана, котрий ще не став імператором, і до якої за заступництвом звернулися сирійські монофізити, переслідувані імператором Юстином[15][16].

Феодора залишила Константинополь, щоб вирушити на північний берег Африки за коханцем Гекеболом, який отримав посаду архонта Пентаполіса. Але невдовзі той прогнав її, і Феодора була змушена знову заробляти на життя проституцією в єгипетській Александрії. Перебуваючи у великому культурному та науковому центрі свого часу, Феодора потрапила під вплив того освіченого середовища, познайомилася з монофізитством, яким потім таємно опікувалася[17][18]. Там же Феодора познайомилася з патріархами Тимофієм IV Александрійським і Севіром Антіохійським, які часто у своїх проповідях звертатися до жінок і, можливо, сприяли змінам в її способі життя[12].

Шлюб

ред.
 
Імператор Юстиніан. Фрагмент мозаїки в базиліці Сан-Вітале

По поверненні до Константинополя Феодора стала заробляти на життя рукоділлям (прядінням пряжі). Красою, розумом, надзвичайною чарівністю і твердою волею вона підкорила серце майбутнього імператора Юстиніана, який наближався до 40-річного віку. Існує низка версій щодо їхнього знайомства: за однією з них він побачив її у вікні, за іншою їх познайомила акторка Македонія, в будинку якої Феодора жила після повернення з Александрії[18].

До 523 року він підніс її до статусу патриціїв. Для можливості їх законного шлюбу в 524 році був навіть змінений закон Костянтина Великого, який забороняв шлюби знатних осіб з жінками низького походження, акторками і дочками акторок. За новим законом такі шлюби допускалися з особистого дозволу імператора, якщо жінка кидала акторське ремесло[19]. Весілля Юстиніана, на той час лише спадкоємця престолу, і Феодори відбулося ймовірно у 525 році у Софійському соборі.

Юстиніан ніколи не надавав значення походженню Феодори, вважав її рівною собі. Це пояснюється тим, що сам Юстиніан був вихідцем з селянської родини[20], хоча й отримав завдяки своєму дядькові, неписьменному імператору Юстину, хорошу освіту і владу. Імператор справді любив Феодору, про що свідчить, зокрема, перейменування ним фортеці Аназарв (в Сирії) на Феодоріаду та утворення однойменної єпархії в Сирії[21].

Після одруження, за Прокопієм, Феодора більше не заплямувала себе любовними історіями. Коли її запідозрили у прихильності до раба-варвара Ареовінда, того за наказом Феодори покарали батогами і відправили у заслання[22]. Прокопій натомість повідомляє, що Ареовінд просто зник, і ніхто про нього більше нічого не чув.

У Феодори і Юстиніана дітей не було. Прокопій у своєму трактаті повідомляє про її сина Іоанна, народженого до шлюбу і вихованого в Аравії батьком. Коли Іоанн з'явився в Константинополі, щоб повернутися до матері, та, злякавшись гніву Юстиніана, зробила так, що більше його ніхто не бачив. Історик Шарль Діль згадує про дочку Феодори, також народжену до шлюбу[23]. Син дочки Феодори (тобто її онук) здобув при візантійському дворі того часу високе положення, а це дозволяє припустити, що його походження імператора не бентежило. Даний факт підтверджує Прокопій, розповідаючи про старання Феодори вдало влаштувати шлюб свого онука з донькою полководця Велізарія.

Племінниця Феодори Елія Софія була нею видана за майбутнього імператора Юстина II; матір'ю Елії Софії могла бути одна з відомих за Прокопієм сестер Феодори — Анастасія чи Коміто, які також характеризувалися автором як гетери.

Палацовий побут Феодори детально описує Прокопій Кесарійський: відповідно до стародавніх рецептів збереження краси імператриця майже весь час спала, приймала особливі ванни (наприклад купалася в крові тварин, ходили чутки, що немовлят), витрачалася на дорогі східні притирання тощо. Відвідини Юстиніаном апартаментів Феодори були її зоряним часом, а також відвідування цирку або інших видовищ, де вона «являлася» народові[24].

Політична і релігійна діяльність

ред.
 
«Імператриця Феодора у Колізеї»,
Ж. Констан, кінець XIX століття

Участь у керуванні імперією

ред.

Імператрицею Феодора стала 1 квітня 527 року, коли її чоловік був коронований імператором, співправителем вмираючого імператора Юстина I. Через 4 місяці Юстин помер. Феодора правила державою 22 роки нарівні з Юстиніаном: усувала і призначала вищих посадових осіб в імперії, впливала на законодавчу і зовнішньополітичну діяльність імператора, займалася дипломатичним листуванням, приймала іноземних послів тощо. Значне положення Феодори як у житті Юстиніана, так і в справах управління імперією, підкреслює напис, зроблений Юстиніаном на передньому боці золотого престолу в Софійському соборі, реконструйованому ним: «Твоя від Твоїх приносимо Тобі Твої, Христе, раби Юстиніан і Феодора»[17]. За повідомленням «Хронографії Феофана» Феодору в її поїздці на теплі Піфійські води «супроводжували градоначальник патрицій Мінас і патрицій Ілля, начальник милостинь та інші патриції, спальники і вельможі, всіх до чотирьох тисяч»[25].

Прокопій подає випадок, достовірність якого сумнівна, але характеризує вплив Феодори в державі. Коли в горах Кавказу перське військо зазнавало невдач, цар персів Хосров зачитав лист Феодори своєму вельможі Завергану з наступною фразою: «За це я обіцяю тобі багато благ з боку мого чоловіка, який нічого не робить, не порадившись зі мною»[13]. Ці слова викликали певний підйом бойового духу у персів, погляди яких на роль жінки в суспільстві залишалися патріархальними. На думку Прокопія будь-яке призначення на посаду, зроблене без узгодження з Феодорою, закінчувалося для тієї людини «найганебнішою смертю»[13]. Феодора була мстивою і ніколи не прощала своїх ворогів.

В управлінні імперією відбулося розмежування інтересів: Юстиніан проводив загальну політичну лінію, а Феодора цікавилася її деталями. Іоанн Ефеський, розповідаючи про хрещення нубійського племені (див. нижче в розділі релігійна діяльність), повідомляє про те, що візантійські чиновники на місцях більше боялися імператрицю, ніж імператора. Один з них виправдовується перед послом Юстиніана: «Страх перед царицею добре мені відомий, тому я не посмів противитися їм [посланцям Феодори]»[26].

Вплив Феодори не слабшав аж до її смерті. З впливом Феодори пов'язують прийняття низки законів, які поліпшували становище жінок, а також суворих норм по відношенню до гомосексуалів, які передбачали покарання у вигляді публічного оскоплення[27].

Повстання Ніка

ред.
 
Імператриця Феодора.
Візантійська скульптура VI століття. Кастелло Сфорцеско, Мілан

У скрутні хвилини вона виявляла рідкісну відвагу і невгамовну енергію. Ці риси особливо яскраво проявилися в 532 році під час повстання Ніка, коли у стані загальної паніки вона завадила втечі Юстиніана з Константинополя і тим самим, на думку низки дослідників, зберегла трон[28][29]. У момент, коли імператор готовий був залишити місто, вона на засіданні імператорської ради звернулася до нього з промовою, що приводиться у Прокопія в трактаті «Про перську війну», і промовила слова, які стали афоризмом:

Зараз, я думаю, не час розмірковувати, чи пристойно жінці проявити сміливість перед чоловіками і виступити перед наляканими з юнацькою відвагою. Тим, у кого справи перебувають у найбільшій небезпеці, не залишається іншого, як влаштувати їх кращим чином. По-моєму, втеча, навіть якщо коли-небудь і давала порятунок і, можливо, дасть його зараз, є негідною. Той, хто з'явився на світ, не може не померти, але тому, хто одного разу царював, бути втікачем нестерпно. І не позбутися мені цієї порфіри, і не дожити до того дня, коли зустрічні не назвуть мене панною! Якщо ти бажаєш врятувати себе втечею, володарю, це неважко. У нас багато грошей, і море поруч, і судна є. Але дивись, щоб порятованому тобі не довелося віддати перевагу смерті перед спасінням. Мені ж подобається стародавній вислів, що царська влада — найкращий саван[30].

Літературним зразком для цієї промови можливо стала наведена у Геродота промова карійської правительки Артемісії на раді персів перед Саламінською битвою, хоча за змістом Артемісія закликала до протилежного, відмови від бою[31]. Слова «царська влада — найкращий (прекрасний) саван» — були запозичені Прокопієм у сіракузького тирана Діонісія Старшого. У 403 році до н. е. Діонісій був в облозі повстанців у фортеці, і на пропозицію друга рятуватися, відповів: «Тиранія — прекрасний саван»[32]. Промова Феодори була літературно оброблена Прокопієм, проте ніхто з істориків не сумнівається в тому, що Феодора вимовила щось подібне, хоча й не в настільки блискучих виразах.

Благодійна діяльність

ред.

Для колишніх куртизанок і повій Феодора відкрила монастир на березі Босфору (так званий монастир розкаяння). За упередженою думкою Прокопія умови проживання там були настільки суворими, що багато жінок уночі кидалися з висоти, щоб покінчити з муками[13].

Іоанн Малала, сучасник Прокопія, не так вороже налаштований по відношенню до Феодори і повідомляє наступне про добрі діяння імператриці:

Водночас благочестива Феодора після інших своїх добрих справ зробила наступне. Так звані власники кубел шмигали навколо, виглядаючи крізь бідняків, що мають дочок, і, давши їм обіцяння і трохи номісм, вони забирали тих [дівиць] нібито на виховання. [Самі ж] виставляли їх публічно, користуючись їх нещастям і отримуючи низьку вигоду від [продажу] їхніх тіл. І змушували їх виставляти себе. Таких власників кубел вона [Феодора] повеліла розшукати з усією пильністю. І коли вони були приведені разом з дівицями, вона наказала кожному розповісти про клятву, дану їх батькам. Ті сказали, що дали по п'ять номісм за кожну [дівицю]. Після того як сказане було підтверджене клятвою, благочестива василіса, давши гроші, звільнила дівиць від ярма гіркого рабства, звелівши, щоб не було власників кубел, а дівиць, обдарувавши одягом і давши по номісмі, відпустила[21].

Релігійна діяльність

ред.

Феодора таємно протегувала монофізитам: сприяла обранню константинопольським патріархом Анфіма, а після його скинення у 536 році укривала його 12 років в таємній келії свого палацу[17][33]. Так само не без її участі відбувалося заміщення александрійського патріаршого престолу монофізитами. У її половині палацу (можливо за згодою Юстиніана) разом з Анфімієм проживав привезений до Константинополя в 538 році патріарх Феодосій Александрійський, який створив там свого роду монастир і поводився як глава всесвітньої монофізитської церкви[34]. На думку А. В. Карташева саме Феодора «штучно розмножила монофізитські хіротонії та прямо створила і зміцнила історичне існування монофізитських церков аж до наших днів»[17].

Незважаючи на уподобання дружини, Юстиніан все ж не припиняв переслідування монофізитів, що почалися після четвертого Вселенського собору, хоча й був в них непослідовним, а через вплив Феодори занадто нерішучим. Наприклад, після землетрусу в листопаді 533 року, коли народ на вулицях скандував — «Август, спали томос Халкідонського собору!», він видав богословський указ, розтягнутий і не цілком ясний, з формулами: «Одному і Тому ж Христу належать і дива і страждання». Так, на думку Карташева, почали здаватися позиції Халкідонського собору[17]. Але все ж гнані монахи-монофізити в Сирії плюндрували портрети Юстиніана і водночас молилися про здоров'я праведної імператриці, а з іншого боку православні, спостерігаючи за поступками Юстиніана монофізитам, бажали йому скоріше позбутися Феодори. Цей антагонізм використовувався Юстиніаном і Феодорою для здійснення впливу на обидві сторони суперечки.

Інтерес Феодори у зміцненні позицій монофізитів виразився також у її пошуках кандидата на престол римського понтифіка. Ним став Вігілій, зведений на престол через ініційований за вказівкою Феодори судовий процес за звинуваченням папи Сільверія в політичній зраді[17].

Історик Шарль Діль, даючи оцінку Феодорі, писав, що вона, як всі візантійки, була дуже побожною, але при цьому як тонкий політик розуміла, що багаті провінції Сходу, де в той час панувало монофізитство, були потрібні імперії. Сирія і Єгипет, на його думку, через релігійні розколи проявляли свій сепаратизм, і Феодора, ставши на бік монофізитів і роблячи їм усілякі поступки, змогла заспокоїти їх невдоволення[12][35]. Також існує думка, що Феодора, будучи прихильницею Халкідонської віри[29], вважала що «монофізити кола Севіра були дуже близькі до православ'я і що якщо до них ставитися з терпимістю і повагою, вони не зможуть не зрозуміти і не прийняти Халкідонський собор»[34]. При цьому відзначають, що особиста протекція, яку Феодора надавала лідерам монофізитів, привела до створення паралельної церковної структури і посилення розколу.

Феодора не тільки брала участь в релігійній боротьбі, а й дбала про поширення християнства. Так, єпископ Іоанн Ефеський повідомляє, що Феодора з радістю прийняла пропозицію посланника александрійського патріарха монофізитів Феодосія про навернення у християнство народу нобадів (одне з нубійських племен):

Піклуючись про цей народ, блаженний Юліан явився і повідомив покійній цариці Феодорі, щоб викликати її завзяття до навернення цього народу. Цариця горіла ревністю Божою, вона прийняла (його) з радістю і обіцяла, що буде зроблено все, щоб відвернути цей народ від омани шанування ідолів. Про цю радість вона сповістила переможного імператора Юстиніана і обіцяла подбати, щоб блаженний Юліан був туди посланий. Імператор же не зрадів, коли дізнався, що цього противника собору (Халкідонського) прагнуть послати туди …[26]

Незважаючи на заперечення Юстиніана, Феодора хитрістю змогла направити місіонерів-монофізитів до народу нобадів.

Смерть

ред.

Феодора померла 28 червня 548 року[21] після тривалої хвороби. Єпископ Віктор Туннунський, який розходився з імператрицею у питаннях релігії, залишив такий запис у своїй хроніці: «Августа Феодора, ворогиня Халкедонського собору, уражена по всьому тілу раковою пухлиною, незвичайним чином закінчила життя»[36].

Вона була похована з усіма імператорськими почестями в церкві Дванадцяти апостолів у Константинополі. Після смерті дружини Юстиніан, даючи урочисті обіцянки, клявся її ім'ям, яке він увічнив у назвах багатьох міст і провінцій Візантії та завойованих територій. На згадку про дружину Юстиніан в монастирі Святої Катерини на Синаї в головній базиліці, побудованій за його наказом, велів зробити напис: «Упокоєнню блаженної пам'яті імператриці Феодори»[24]. По смерті Феодори овдовілий Юстиніан залишився вірний її пам'яті і більше не вступав у шлюб.

Оцінка постаті сучасниками і нащадками

ред.

Найбільш позитивну оцінку Феодора отримала від монофізитів:

  • антіохійський патріарх Северій (VI століття) називав її «царицею, яка шанує Христа»;
  • історик і єпископ Іоанн Ефеський (VI століття) вважав її правовірною царицею;
  • яковитський літописець Михайло Сирієць (XII століття) повідомляє, що вона дбала про світ церков більше, ніж її чоловік, і спонукала його працювати в цьому напрямку.
  • вірменський історик Кіракос Гандзакеці (XIII століття) повторює сталий погляд на Феодору: «Православна по вірі, вона благала чоловіка затвердити православ'я. А він хоч і дуже хотів, але не наважився [зробити це] від страху перед [діофізитами], які погрожували йому смертю»[37].

Церквою Феодора була канонізована разом з її чоловіком Юстиніаном у лику благовірної. Православна церква визнає каяття Феодори за її неправедне життя в молодості і вважає, що вона все ж відійшла від монофізитської єресі[38] і стала захисницею православ'я. Константинопольська церква з самого початку дуже лояльно поставилася до Феодори: після її коронації, коли було багато розмов про її минуле і багатьох воно бентежило «жоден зі священнослужителів не висловив відкрито обурення, незважаючи на те що і їм належало іменувати її володаркою»[13]. При цьому історики відзначають, що західна церква не пробачила Феодорі грубого позбавлення влади папи Сільверія і її ім'я на заході довгий час проклнали та ганьбили[12].

Оцінка Феодори в галузі державного управління, зроблена Прокопієм, не менш категорична, ніж його негативна оцінка діяльності Юстиніана. Однак особливо визнається її роль в ході повстання Ніка, коли вона запобігла втечі Юстиніана з Константинополя.

Джерела та історіографія

ред.
 
Сара Бернар в п'єсі Сарду «Феодора»
(малюнок Д. Кларіна, 1902 рік)

Основним джерелом відомостей про імператрицю Феодору є памфлет Прокопія Кесарійського «Таємна історія» (грец. Ἀνέκδοτα), написаний через 2 роки після її смерті. Ця праця була знайдена тільки в XVII столітті директором Ватиканської бібліотеки Нікколо Аламанні і одразу викликала хвилю суперечок. При його написанні Прокопій, як і знаменитий біограф цезарів Гай Светоній Транквілл, можливо використовував імператорські архіви, однак його розповіді про спосіб життя Феодори до вступу у шлюб викликають сумніви. Так англійська дослідниця А. Камерон у своїй фундаментальній монографії про Прокопія взагалі відмовляється бачити в описі молодості Феодори будь-яку відповідність реальності[32]. Проте обізнаність Прокопія не викликає сумнівів, оскільки він служив секретарем при найбільшому полководці Юстиніана Велізарії і був свідком багатьох подій, які описував.

«Таємна історія», написана за словами одного з дослідників «жовчю, а не чорнилом», була швидше реакцією Прокопія на опалу його патрона Велізарія, в результаті чого й він сам втратив прихильність двору. Про частково необ'єктивний характер даної праці свідчить, наприклад, те, що шоста частина «Таємної історії» представляє вже міфотворчість на тему «Юстиніан — втілення диявола»[32]. І все ж, історики не мають відкидати «Таємну історію» цілком як абсолютно недостовірне джерело, оскільки інші наведені ним дані, зокрема, про політичну та релігійну діяльність Юстиніана і Феодори, знаходять підтвердження в інших доступних текстах, зокрема в Кодексі Юстиніана.

Окрім праці Прокопія, окремі аспекти життя Феодори були описані в середині VI століття одним з її наближених — єпископом Іоанном Ефеським в його творах «Житія східних святих» і «Церковна історія».

Житійна література містить про Феодору дуже короткі відомості. У мінеї Димитрія Ростовського про неї лише коротко повідомляється в кінці житія імператора Юстиніана.

Діяльність Феодори в області релігії, а особливо її роль у зміцненні позицій монофізитів, детально висвітлена А. В. Карташовим в праці «Вселенські собори», а також Шарлем Ділем в його численних працях з історії Візантії. Із сучасних праць Феодорі присвячена монографія 1999 року італійських дослідників Стефанії Салті і Рената Вентуріні «Життя Феодори»[39].

В образотворчому мистецтві

ред.
 
Імператриця Феодора з почтом.
Мозаїка в базиліці Сан-Вітале, Равенна
 
Імператор Юстиніан з почтом.
Мозаїка в базиліці Сан-Вітале, Равенна

Найзнаменитіше зображення імператриці Феодори — мозаїка в базиліці Сан-Вітале в Равенні, Італія, унікальне тим, що воно є прижиттєвим (546—547 роки), а також чудово збереглося до наших днів. Імператриця з чоловіком зображена на двох мозаїчних панно, які розташовуються на стінах апсиди. Обидва правителя зображені як донатори, що стоять окремо, вони очолюють дві процесії, які дають дари храму. Обоє тримають у руках жертовні літургійні посудини[40].

Ці зображення виконувалися, очевидно, найкращими равеннськими майстрами за столичними зразками — царськими портретами, які розсилалися в провінції Візантійської імперії для копіювання. Мистецтвознавець В. М. Лазарєв пише:

Феодора стоїть в нартексі, збираючись пройти через двері на сходи, що ведуть до жіночої половини галереї (matroneum) . У руках вона тримає золоту чашу, на її голові, оточеній німбом, розкішна діадема, на плечах важке намисто. На подолі хламіди імператриці вишиті золоті фігури трьох волхвів з дарами, що натякає на приношення Феодори. Для більшої урочистості фігура імператриці обрамлена нішею з конхою, яку А. Альфельді схильний розглядати як «нішу прославлення». Перед Феодорою простують два охоронці, один з яких відсуває завісу перед дверима, а інший стоїть зовсім нерухомо, приховавши руку під хламидою. За Феодорой слідує група придворних дам, очолювана дочкою і дружиною полководця Велізарія[41].

У православній іконописній традиції зображення імператриці Феодори немає (на відміну від вельми популярного сюжету зображення її тезки блаженної імператриці Феодори, що відновила в середині IX століття іконошанування).

Примітки

ред.
  1. ↑ http://www.enciclopediadelledonne.it/biografie/teodora-imperatrice-di-bisanzio
  2. ↑ Nikephoros Kallistos Xanthopoulos
  3. ↑ Michael the Syrian
  4. ↑ (not translated to grc) Πάτρια τῆς Κωνσταντινουπόλεως — 0999.
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
  7. ↑ Любкер Ф. Iustinianus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 707–708.
  8. ↑ J. Br. Theodora // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 26. — P. 761–762.
  9. ↑ Ив. Гр. Феодора // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1904. — Т. XLIа. — С. 894–895.
  10. ↑ Рік народження Феодори невідомий. Прокопій повідомив, що приблизно у 2-й половині правління («коли країною правив ще Анастасій») імператора Анастасія (491—518 рр.) Феодорі мало бути не більше 5 років, звідки історики приймають дату її народження близько 500 року.
  11. ↑ Відомості походять від патріарха Никифора (IX століття)
  12. ↑ а б в г Діль Ш. Візантійські портрети. Частина I. Глава III. Феодора
  13. ↑ а б в г д е Прокопій Кесарійський. Таємна історія. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 31 січня 2014. [Архівовано 2014-02-03 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Память благоверного царя Юстиниана и царицы Феодоры [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  15. ↑ Хоча текст «Житій східних святих» написаний сирійською, фраза «Феодора з борделю» передана грецькою, що відображає не стільки думку Іоанна Ефеського, скільки його джерел з Константинополя.
  16. ↑ James Allan Evans, The Empress Theodora: Partner of Justinian, University of Texas Press, 2003, p. 19; ISBN 978-0-292-70270-7
  17. ↑ а б в г д е Карташёв А. В. Вселенские соборы. — Клин: 2004. — С. 574. (рос.)
  18. ↑ а б Феодора — дар Юстиниану // Вокруг света. 2007 г. № 10. [Архівовано 3 листопада 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
  19. ↑ James Allan Evans, The Empress Theodora: Partner of Justinian, University of Texas Press, 2003, p. 20; ISBN 978-0-292-70270-7
  20. ↑ Юстиниан I Великий, Флавий Петр Савватий (Статья из БСЭ) (рос.)
  21. ↑ а б в Іоанн Малала, «Хронографія». Кн. XVIII
  22. ↑ Сборник История Византии. Т. 1 // Академик Сказкин С. Д. (отв. редактор) — Москва: Наука, 1967 г. [Архівовано 7 листопада 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
  23. ↑ Відомості Діля спираються на згадки про дочку Феодори у Іоанна Ефеського.
  24. ↑ а б Гудзик К. Юстініан — наставник єпископів
  25. ↑ Хронографія Феофана, рік 6025 / 525 (532)
  26. ↑ а б Іоанн Эфеський Церковна історія. Книга 4
  27. ↑ Іоанн Малала повідомляє: «Василевс звелів, щоб у тих, кого викриють у педерастії, відсікали член, і було в цей час виявлено багато тих, хто займався мужолозтвом. І виник тоді страх у тих, хто страждав цим злом.»: Іоанн Малала Хронографія
  28. ↑ Діль Ш. Історія візантійської імперії (глава «Зовнішня політика Юстиніана»). Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 31 січня 2014. [Архівовано 2014-02-03 у Wayback Machine.]
  29. ↑ а б Іоанн Мейендорф Єдність імперії і розділення християн. Глава VII. Епоха Юстиніана
  30. ↑ Прокопій Кесарійський, «Війна з персами»
  31. ↑ Геродот, 8.68
  32. ↑ а б в Чекалова А. А. Прокопий Кесарийский: личность и творчество (рос.)
  33. ↑ Поснов М. Э. История Христианской Церкви [Архівовано 2010-08-15 у Wayback Machine.] (рос.)
  34. ↑ а б Дворкин А. Л. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Глава XXI. Эпоха императора Юстиниана (рос.)
  35. ↑ Діль Ш. Історія візантійської імперії (глава «Характер, політика і оточення Юстиніана»). Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 31 січня 2014. [Архівовано 2014-02-03 у Wayback Machine.]
  36. ↑ Виктор Тонненский. Хроника Виктора (Перевод Суровенкова Д., 2009). Восточная литература. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 18 февраля 2011.
  37. ↑ Киракос Гандзакеци. Краткая история
  38. ↑ Святой правоверный царь Иустиниан и царица Феодора
  39. ↑ Stfania Salti, Renata Venturini. The life of Theodora. Ravenna, 1999. ISBN 88-87747-05-9
  40. ↑ Мозаїки зі смальти в церкві Сан-Вітале в Равенні, VI ст. Архів оригіналу за 16 грудня 2007. Процитовано 1 лютого 2014. [Архівовано 2007-12-16 у Wayback Machine.]
  41. ↑ Лазарев В. Н. История Византийской живописи (рос.)

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Феодора (імператриця)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Феодора_(імператриця)&oldid=43915840