Українська соціал-демократична робітнича партія

Політична партія.

Украї́нська соціа́л-демократи́чна робітни́ча па́ртія (УСДРП, популярно есдеки) — виникла в грудні 1905 з Революційної української партії (РУП); визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, почасти з робітників і селян. Підкреслюючи національні питання і домагаючись автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії, та мала принципові розходження по національному, зокрема українському, питанню; за столипінської реакції виступала разом з єврейським «Бундом», почасти і з меншовиками; число членів бл. 3 000 (1908).

Українська соціал-демократична робітнича партія
Заснована / зареєстрована 1905
Розпуск 26 березня 1950
Штаб-квартира Харків
Політична ідеологія Соціал-демократія


Очільник партії Володимир Винниченко
Кольори      червоний
Кількість членів 3000


Вебсторінка
Політика України
Політичні партії
Вибори

ІсторіяРедагувати

 
Винниченко Володимир Кирилович
 
Петлюра Симон Васильович

Наслідком поліційних переслідувань після 1908 УСДРП вела обмежену діяльність (процес групи соціал-демократів у Катеринославі), видавала газети «Праця», «Робітник», «Наш Голос» (остання видавалася у Львові). Лідерами її були: Володимир Винниченко, Володимир Дорошенко, Симон Петлюра, Дмитро Антонович, Лев Юркевич, Михайло Ткаченко, Борис Мартос, Микола Ковальський, Микола Порш. УСДРП поновила діяльність на з'їзді в Києві 17 — 18 квітня 1917 і домагалася автономії України; її органом був щоденник «Робітнича газета».

За Української Центральної Ради УСДРП взяла на себе основний тягар виконавчої влади (уряди В. Винниченка). Бувши обережнішою у земельному питанні, УСДРП втратила підтримку мас на користь Української партії соціалістів-революціонерів, хоч диспонувала найкращими політичними кадрами. Після IV Універсалу з УСДРП в уряді залишилися тільки 2 міністри. (Дмитро Антонович, Михайло Ткаченко).

За Гетьманату УСДРП була в опозиції, а її лідери (Симон Петлюра, Микола Порш й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в Українському Національному Союзі, в підготовці перевороту і в формуванні Директорії УНР, до якої увійшли Володимир Винниченко (голова) й Симон Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду (Володимир Чехівський, Борис Мартос, Ісаак Мазепа) або брали участь в інших урядах.

Програма УСДРП:

  1. Демократизація суспільного ладу.
  2. Автономія України у складі федеративної Росії.
  3. Конфіскація великих площ земельної власності.

На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на дві фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії в Україні, але визнавала потребу організації радянської влади в Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією (Анатолій Пісоцький, Василь і Юрій Мазуренки, Михайло Ткаченко, Михайло Авдієнко). Проти названих виступали Микола Порш, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Ісаак Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів.

Щоб уможливити Директорії порозуміння з Антантою, соціал-демократи відкликали 7 лютого 1919 своїх міністрів з уряду, залишивши Сергію Остапенкові вільну руку для переговорів з французькими представниками в Одесі. Одночасно Петлюра вийшов з УСДРП, а Винниченко вибув зі складу Директорії, передавши свої повноваження Петлюрі (11 лютого 1919). ЦК УСДРП (Йосип Безпалко, Андрій Лівицький, Микола Шадлун, Іван Романченко), що залишився в Україні, продовжував підтримувати політику Директорії й урядів Бориса Мартоса (9.4. — 27.8.1919 та Ісаака Мазепи (27.8.1919 — травень 1920), а ті її члени, що виїхали на еміграцію (Володимир Винниченко, Борис Матюшенко, Володимир Левицький, Петро Дідушок, Микола Порш, Василь Мазуренко, Сергій Вікул), на конференції 9 — 13 вересня 1919 у Відні домагалися виходу есдеків з уряду.

«Незалежні» есдеки в січні 1920 створили Українську Комуністичну Партію, що стала легальною радянською партією і стояла за самостійність УССР: 20—25 січня в Києві пройшов установчий з'їзд УСДРП (незалежних правих), затверджено програму і прийнято нову назву партії — Українська комуністична партія (УКП). Обрано ЦК УКП: голова — Антін Драгомирецький, секретар — Михайло Авдієнко, заступник голови — А. Річицький, члени — Михайло Ткаченко, Василь Мазуренко, В. Фідровський, Василь Шахрай, Л. Довбня, Ю. Яворський.

На еміграціїРедагувати

 
Члени Конференції УСДРП в Подєбрадах 1926 р.

На еміграції «Закордонна делегація УСДРП» (лідери: Ісаак Мазепа, П. Феденко, Олексій Козловський, Ольгерд-Іполит Бочковський, Борис Матюшенко, Володимир Старосольський, Йосип Безпалко) мала центр у Празі і належала до Соціалістичного Інтернаціоналу.

Партійні органи: «Вільна Україна» (Л.), «Соціалістична Думка» (Л, — Прага, 1922—1923) і «СоціалістДемократ» (Прага — Подєбради). УСДП не входила до Уряду УНР в екзилі, але лояльно ставилася до нього.

Після Другої світової війни УСДРП взяла участь у створенні Української Національної Ради, 1950 об'єдналася з іншими соціалістичними партіями в Українську Соціалістичну Партію.

Місцеві організаціїРедагувати

5 січня 1918 (23 грудня 1917) року була створена севастопольська партійна організація. Містилась за адресою: Севастополь, Нахімовський проспект, 33, помешкання 1[1].

Див. такожРедагувати

Українська соціал-демократична партія (1899)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. Робітнича газета, 1917, № 216