Відкрити головне меню

Васи́ль Матві́йович Шахра́й (літературні псевдоніми В. Скоровстанський, Василь Шах-Рай; 30 січня (11 лютого) 1888, Харківці, Російська імперія — січень 1920, Кубанська Народна Республіка) — політичний діяч, член РСДРП (від 1913), член Центрального виконавчого комітету рад України (19171918), провідний теоретик українського націонал-комунізму, автор ідеї Української комуністичної партії.

Шахрай Василь Матвійович
Василий Шахрай.jpg
Псевдо В. Скоровстанський і Василь Шах-Рай
Народився 30 січня (11 лютого) 1888
Харківці, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер січень 1920
Кубанська Народна Республіка
·розстріл[d]
Діяльність державний діяч, революціонер
Членство Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Народний секретаріат
Посада Народний секретар військових справ УНР Рад (грудень 1917 — лютий 1918)
Народний секретар земельних справ УНР Рад (березень — квітень 1918
Партія Більшовики
У шлюбі з Шахрай Оксана Іванівна

Один із засновників червоного козацтва (формування отримало назву на противагу українському «Вільному козацтву»[1][2]) збройних сил Української Народної Республіки Рад (УНРР, УСРР) зі столицею в Харкові.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині приписних козаків Полтавської губернії. Закінчив Феодосійську учительську семінарію (1907) та Віленське військове піхотне училище в Полтаві (1917). У 1913–1915 роках навчався в Петербурзькому інституті вищих комерційних знань. Працював учителем в м. Березівка Херсонської губернії та у Петрограді.

У революційному русі брав участь від 1907 року, коли допомагав підпільному гуртку партії соціалістів-революціонерів у Феодосії. 1913 року вступив до партії більшовиків. Є версія про його членство в УСДРП, але вона документально не підтверджена.

У березні 1917 року обраний до Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів, пізніше — гласний Полтавської міської думи та член Полтавської міської управи. Делегат від Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів на І Всеросійський з'їзд Рад у Петрограді 1917 року, І Всеукраїнський з'їзд Рад у Києві та Харкові.

Делегат від Полтавської організації РСДРП(б) І Крайового з'їзду більшовиків Південно-Західного краю в Києві 3-5 грудня 1917 року — першої Всеукраїнської наради більшовиків. На ньому обраний членом Головного комітету РСДРП(б)- Соціал-Демократії України.

Як делегат І Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів від Полтавської Ради робітничих і солдатських депутатів виступав від імені фракції більшовиків на засіданнях з'їзду в Києві 4-6 (17-19) грудня та в Харкові 11-12 (24-25) грудня 1917 року. У Харкові його обрано на члена Центрального Виконавчого Комітету Рад України (1917–1918), головував на його першому засіданні, був одним з авторів його «Маніфесту до українського народу». Там-таки його обрано народним секретарем військових справ Народному секретаріаті в Харкові (1917–1918), брав участь в організації Червоного козацтва.

Делегат від Центрального Виконавчого Комітету Рад України на мирній конференції в Брест-Литовську в січні — лютому 1918 року. Після повернення в березні 1918 року його обрано народним секретарем земельних справ.

Після окупації України німецько-австрійськими військами в травні 1918 року переїхав до Саратова, де працював у Саратовському підвідділі Українського відділу Народного комісаріату у справах національностей РСФСР. У Саратові видано його книжки «Революція на Україні» (1918 — перше видання, 1919 — друге й третє) та «До хвилі. Що діється на Україні та з Україною?» (1919).

Обстоював самостійність УСРР, критикував шовіністичну великодержавну політику більшовицького керівництва в Україні, особливо у книжці «До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною?».

«Справа самостійної України у світовій революції не безнадійна. Навпаки, міжнародна революція — єдиний шлях до дійсно вільної, дійсно самостійної України», — вважав В. Шахрай.

«Щоб тебе поважали, мало, щоб усі були рівні. Треба, щоб ти сам себе поважав. Ти повинен примусити поважати твою волю, твою мову, тебе самого».

Після публікації книжки «До хвилі» Шахрая разом з його співавтором Сергієм Мазлахом виключено з більшовицької партії. За постановою ЦК КП(б)У від 9 березня 1919 року їм заборонялося працювати в державних установах, а книжки вилучали з обігу.

Під час окупації України білогвардійськими військами Шахрай виїхав для підпільної роботи на Кубань, де його схопили та розстріляли денікінці.

У січні 1920 року на першому установчому з'їзді Української Комуністичної партії його заочно обрано на її почесного голову.

30 березня 1988 року Політбюро ЦК КПУ прийняло постанову «Про статтю Юрія Гамрецького „Як люблять рідну матір…“ (до 100-річчя Василя Шахрая), опубліковану в газеті „Радянська Україна“ 27 лютого 1988 р.» Постанова категорично засуджувала «спробу безсуперечної політичної реабілітації діяча, який відкрито займав антиленінські позиції з національного питання, виступав проти рішень І з'їзду Компартії України». Позицію автора визнано «політично помилковою, що завдає шкоди патріотичному та інтернаціональному вихованню трудящих»[3].

ТвориРедагувати

  • Скоровстанський В. Революція на Україні (1918).
  • Скоровстанский В. Революция на Украйне. — 2-е изд. — Саратов: Издательство «Борьба», 1919. — 151 с. (рос.)
  • Мазлах Сергій, Шах-Рай Василь. До хвилі. (Що діється на Вкраіні і з Украіною?). — Саратов: Видання Саратовського Украінського Відділу Народнього Комісаріату Справ Національних, 1919. — 104 с.
  • Мазлах Сергій, Шахрай Василь. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. — 2-ге вид. — Нью-Йорк: Пролог, 1967. — 303 с.
  • Мазлах С. М. До хвилі. (Що діється на Вкраїні і з Україною?): друкується за виданням 1919 р. / Сергій Мазлах, Василь Шахрай ; наук ред. А. Здоров ; вступ. ст. та комент. А. Здоров, А. Клименко ; імен. та геогр. покажч. М. Гриценко. — Одеса: Астропринт, 2019. — 296 с. — ISBN 978-966-927-459-5.
  • Шахрай В. М. Революция на Украине / вступ. ст. и коммент. А. А. Здоров, А. В. Клименко и др. — 3-е изд. — Одесса: ТЭС, 2017. — 164 с. — ISBN 978-617-7337-49-1.[4]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати