П'ятаков Юрій Леонідович

П'ятако́в Ю́рій (Гео́ргій) Леоні́дович (6 [18] серпня 1890(18900818), селище Мар'їнського цукрозаводу, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер місто Городище Черкаської області — 30 січня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — революціонер, більшовицький державний діяч.

Юрій (Георгій) Леонідович П'ятаков
Юрій (Георгій) Леонідович П'ятаков
Юрій (Георгій) Леонідович П'ятаков
1-й Секретар ЦК КП(б)У
12 липня 1918 — 9 вересня 1918
Попередникпосада щойно заснована
НаступникСерафима Гопнер
2-й Голова Тимчасового робітничо-селянського уряду
28 листопада 1918 — 6 січня 1919
ПопередникХристиян Раковський
Наступникпосада щойно скасована; він сам як Глава РНК УРСР
Глава РНК УРСР
6 січня 1919 — 29 січня 1919
Попередникпосада щойно заснована; він сам як Голова Тимчасового робітничо-селянського уряду
НаступникХристиян Раковський
Голова Держбанку СРСР
19 квітня 1929 — 18 жовтня 1930
Прем'єр-міністрОлексій Риков
ПопередникМикола Туманов
НаступникМойсей Калманович

Народився6 (18) серпня 1890(1890-08-18)
Городище, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер30 січня 1937(1937-01-30) (46 років)
Москва, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаСРСР СРСР Російська імперія
Національністьросіянин
Alma materКиївське реальне училище і Санкт-Петербурзький державний університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяРСДРП
ВКП(б)
РСДРП (б) КПРС
БатькоЛеонід Тимофійович П'ятаков
У шлюбі зЄвгенія Богданівна Бош (1879—1925)
Людмила Федорівна Дитятева (1899—1937)
ДітиГригорій, Рада, Юрій
БратиМихайло, Леонід, Олександр, Іван
сестра Віра
РелігіяАтеїзм
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора

Активний учасник подій під час Української революції. Один зі засновників та голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України, секретар ЦК КП(б)У. Організатор червоного терору у Криму у 1920 році. Член ЦК КП(б)У в липні 1918 — травні 1920 р. та у листопаді 1920 — квітні 1923 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У з 6 березня 1919 по 4 квітня 1920 року. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У з 6 березня по 2 серпня 1919 р. та з 15 грудня 1921 по 23 травня 1922 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП(б)У з 2 серпня 1919 по 23 березня 1920 року. Кандидат у члени ЦК РКП(б) у березні 1921 — квітні 1923 року. Член ЦК ВКП(б) у квітні 1923 — грудні 1927 р та у липні 1930 — 11 вересня 1936 року.

Жертва сталінських репресій.

Біографія

ред.

Син російського дворянина-цукрозаводчика Леоніда Тимофійовича П'ятакова (1847—1915). За національністю росіянин[2]. Народився в селищі Мар'їнського цукрового заводу фірми «Брати Яхненки і Симиренко» Черкаського повіту Київської губернії. Навчався в Київському реальному училищі, був двічі виключений із училища. У 1907 році закінчив екстерном Київське реальне училище.

З 1907 по 1910 рік вивчав економіку в Петербурзькому університеті, був виключений за революційну діяльність із третього курсу. Починав політичну діяльність як анархіст.

Член РСДРП(б) з листопада 1910 року.

За участь у студентському большовицькому русі у 1910 році заарештований, з 1910 по 1911 рік перебував у в'язниці. У 1911 році висланий до Києва, де увійшов до складу ініціативної групи із відновлення Київського комітету РСДРП. З 1911 по червень 1912 року входив до складу Київського комітету РСДРП. У червні 1912 року заарештований, до червня 1913 року перебував у в'язниці міста Києва.

У червні 1913 року засланий до Іркутської губернії. У жовтні 1914 року втік із заслання до Японії, потім проживав у США, Швейцарії, Швеції та Норвегії. У швейцарському місті Берні видавав більшовицький журнал «Коммунист». У 1915—1919 роках полемізував з Леніном у національному питанні; «люксембурґіянець», за визначенням Леніна, російський шовініст — за Володимиром Винниченком.

У березні 1917 року повернувся із закордону та переїхав до Києва. На перших демократичних (всенародних) виборах у Київську міську думу, що відбулися 23 липня (5 серпня) 1917 року, був обраний гласним за списком РСДРП(б)[3]. У 1917 році голова комітету РСДРП(б) у Києві й член Української Центральної Ради. З жовтня по грудень 1917 року — голова Київського більшовицького військово-революційного комітету.

З грудня 1917 року — помічник (заступник) головного комісара Державного банку РРФСР у Москві. До 24 лютого 1918 року — головний комісар Державного (Народного) банку РРФСР у Москві. З лютого по березень 1918 року належав до фракції «лівих комуністів».

У березні 1918 року виїхав в Україну, де з березня по квітень 1918 року служив кулеметником та очолював червоногвардійський загін «червоного козацтва» у Полтавській губернії. З травня 1918 року — на підпільній більшовицькій роботі проти Української Держави.

З 12 липня 1918 року по 9 вересня 1918 року — секретар ЦК КП(б)У та, одночасно, член Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету.

У жовтні — листопаді 1918 року — керуючий Народного банку РРФСР у Москві.

17 листопада 1918 року увійшов до складу Української Революційної військової ради, що керувала військами курського напрямку. Фактично, в роботі РВР участі не брав, бо від 28 листопада 1918 року до 16 січня 1919 року зосередився на роботі в Тимчасовому «робітничо-селянському» уряді України як його голова. У березні 1919 року — член президії Вищої ради народного господарства (ВРНГ) Української СРР.

З 6 березня по 30 травня 1919 року — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно з 14 березня по травень 1919 року — народний комісар радянської пропаганди Української СРР. З травня по липень 1919 року — завідувач відділу пропаганди ВУЦВК і РНК Української СРР, голова Верховного військового революційного трибуналу УСРР. Провадив крайньо ліву соціально-економічну політику, зокрема відбирав у селян поміщицьке майно і землю та створював радгоспи і комуни; офіційно заперечував існування національного питання в Україні, поборював боротьбистів.

28 червня — 3 листопада 1919 року — член Революційної військової ради (РВР) 13-ї армії Південного фронту РСЧА. Одночасно з червня по серпень 1919 року — голова надзвичайного революційного трибуналу Донецького басейну. 3 — 18 листопада 1919 року — військовий комісар 42-ї стрілецької дивізії РСЧА.

У листопаді 1919 — січні 1920 року — військовий комісар Академії Генерального штабу РСЧА. З 1 грудня 1919 по 15 лютого 1920 року — начальник реєстраційного управління Польового штабу РСЧА (військова розвідка).

З 19 лютого по травень 1920 року — заступник голови РВР 1-ї революційної трудової армії Уралу. З травня по жовтень 1920 року — голова РВР 1-ї революційної трудової армії Уралу. Одночасно, 2 квітня — 16 жовтня 1920 року — член РВР 16-ї армії Західного фронту РСЧА. 26 жовтня — 3 грудня 1920 року — член РВР 6-ї армії Південного фронту РСЧА.

У 1920 році — відповідальний редактор газети «Коммунист» у Харкові.

З грудня 1920 по січень 1922 року — голова Центрального правління кам'яновугільної промисловості Донбасу у місті Бахмуті та відповідальний секретар Донецького губернського комітету КП(б)У (за сумісництвом). З січня 1922 року — заступник голови судової колегії Верховного трибуналу ВЦВК.

З лютого по квітень 1922 року — начальник головного управління паливної промисловості Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РРФСР. У квітні 1922 — 14 травня 1923 року — заступник голови Державної планової комісії при Раді праці і оборони РРФСР. 14 травня 1923 — 13 липня 1923 року — заступник голови Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РРФСР та начальник центрального фінансово-комерційного управління ВРНГ РРФСР.

Одночасно, 4 квітня 1922 — 8 березня 1923 року — голова Головного комітету у справах про концесії при Раді праці і оборони РРФСР. 8 березня — 17 липня 1923 року — голова Головного концесійного комітету при РНК РРФСР.

Відзначився як один із кращих більшовицьких господарників. У «Заповіті» Ленін назвав П'ятакова одним із двох найздібніших працівників у партії (інший — Микола Бухарін).

13 липня 1923 — 18 січня 1927 року — заступник голови Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. Одночасно в липні 1923 — 18 січня 1927 року — голова Головного концесійного комітету ВРНГ СРСР. З 1924 по 1925 рік — начальник центрального управління державної промисловості ВРНГ СРСР. Розробив проєкт першої п'ятирічки на 1926—1930 роки, в якому обстоював прискорений розвиток промисловості в Україні, а не на Уралі (цей проєкт підтримали троцькісти, а сталіністи обстоювали Урал).

З квітня 1927 по жовтень 1928 року — торговий представник СРСР у Франції.

18 грудня 1927 року виключений із ВКП(б) «за троцькізм», але 14 вересня 1928 року відновлений у ВКП(б).

У листопаді 1928 — 19 квітня 1929 роках — заступник голови правління Державного банку СРСР та член колегії Народного комісаріату фінансів СРСР.

19 квітня 1929 — 18 жовтня 1930 роках — голова правління Державного банку СРСР та заступник народного комісара фінансів СРСР.

21 жовтня 1930 — 22 липня 1931 року — голова правління Всесоюзного об'єднання хімічної промисловості «Всехімпром» та член президії Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. 22 липня 1931 — 5 січня 1932 року — 1-й заступник голови Вищої ради народного господарства ВРНГ СРСР. Одночасно з жовтня 1931 по травень 1934 року — начальник планового сектора ВРНГ(потім — Народного комісаріату важкої промисловості) СРСР.

5 січня 1932 — вересень 1936 року — 1-й заступник народного комісара важкої промисловості СРСР.

Сталінський терор

ред.

12 вересня 1936 року заарештований органами НКВС у власному службовому вагоні на станції Сан-Донато залізниці імені Кагановича в місті Нижньому Тагілі.

На другому показовому процесі в Москві проти так званого «антирадянського троцькістського центру» у січні 1937 року П'ятаков «признався», що очолював троцькистів в Україні «з метою відриву України від СРСР». 30 січня 1937 Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до смертної кари за ст. 58-1а, 58-8, 58-9, 58-11 Карного кодексу СРСР. Розстріляний 30 січня (за деякими даними, 1 лютого) 1937 року. Похований на Донському цвинтарі Москви.

13 червня 1988 року реабілітований. 16 грудня 1988 року рішенням КПК при ЦК КПРС поновлений у партії (посмертно).

Родина

ред.
  • Батько — Леонід Тимофійович П'ятаков (1847—1915).
  • Мати — Олександра Іванівна Мусатова.

Був одружений з Євгенією Богданівною Бош (1879—1925), радянська революціонерка.

  • Син — Григорій Юрійович Пролетарський (П'ятаков) (1919—2011). Зміг пережити репресії через змінене прізвище.
  • Внук — Павло Григорович Пролетарський.

Друга дружина — Людмила Федорівна Дитятева (1899—1937). Як і чоловік, був заарештована та розстріляла в 1937 році.

  • Донька — Рада Юріївна П'ятакова (1923—1942).
  • Син — Юрій Юрійович П'ятаков (1929—?).

Брати:

Сестра:

  • Віра Леонідівна П'ятакова (1897—1938), біолог, працівника Київської біологічної станції, заарештована та репресована[5].

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. метрична книга
  2. Пятаков Юрий Леонидович (1890) — Открытый список. web.archive.org. 31 липня 2023. Процитовано 15 квітня 2025.
  3. Выборы въ Городскую думу // Кіевскія городскія извѣстія. — № 8. — 1917. — август. — С. 48–62.(рос. дореф.)
  4. Пятаков Иван Леонидович (1893). Открытый список (рос.). Процитовано 15 квітня 2025.
  5. Пятакова Вера Леонидовна (1897). Открытый список (рос.). Процитовано 15 квітня 2025.

Джерела

ред.

Посилання

ред.