Городище (Черкаська область)
Городи́ще (до 15.08.1944 — ім. Г. І. Петровського[6][7]) — місто в Україні у Черкаському районі Черкаській області, залізнична станція на магістралі Київ — Дніпро. Центр Городищенської міської громади.
| Городище | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Черкаська область | ||||||||
| Район | Черкаський район | ||||||||
| Громада | Городищенська міська громада | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 7120310100 | ||||||||
| Засноване | 1050 року | ||||||||
| Статус міста | з 1956 року | ||||||||
| Населення | ▼ 13 984 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Площа | 21,69 км²[2] | ||||||||
| Поштові індекси | 19500, 19501[3] | ||||||||
| Телефонний код | +380-4734 | ||||||||
| Координати | 49°17′33″ пн. ш. 31°27′29″ сх. д.H G O | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 124 м[4] | ||||||||
| Водойма | річки Вільшанка, Попівка | ||||||||
| Назва мешканців | городища́нин, городища́нка, городища́ни | ||||||||
| День міста | остання субота вересня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Городище | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 47,4 км [5] | ||||||||
| - залізницею | 79 км | ||||||||
| - автошляхами | 62 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 142,7 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Городищенська міська рада | ||||||||
| Адреса | 19500, Черкаська область, Черкаський район, м. Городище, вул. Грушевського, б.11 | ||||||||
| Вебсторінка | Городищенська міська рада | ||||||||
| Міський голова | Мірошник Володимир Петрович | ||||||||
|
| |||||||||
Географія ред.
Розташоване на височинних берегах річки Вільшанки, правої притоки Дніпра за 62 км від обласного центру — міста Черкаси.
У місті річка Попівка впадає у Вільшанку.
Населення ред.
Чисельність ред.
| 1741 | 1794 | 1860 | 1897 | 1972 | 1989 | 2001 | 2007 | 2011 | 2016 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1,830[8] | 3,700 | 7,000 | 10,869 | 16,300 | 17,109 | 15,645 | 15,491 | 14,480 | 14,142 |
Національний склад ред.
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[9]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 96,49 % |
| росіяни | 2,84 % |
| інші/не вказали | 0,67 % |
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10][11]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,18 % |
| російська | 2,52 % |
| інші/не вказали | 0,3 % |
Історія ред.
Місто виникло на місці давнього поселення. Перша писемна згадка про Городище належить до XVI століття, коли ці землі належали шляхтичам Конецпольським. 1649 року Городище стало сотенним містечком Черкаського полку. У другій половині XVII — на початку XVIII століть поселення переходило від одного власника до іншого. Після Прутського мирного договору 1711 року і до Жовтневого перевороту 1917 року городищенські маєтності були власністю спочатку польських магнатів Любомирських, а після придбання їх князем Потьомкіним передаються у спадок його племінниці Олександрі Енгельгард, дружині гетьмана польських військ Ксаверія Браницького, потім — князю Михайлу Воронцову (як придане Єлизавети, дочки Браницького) і зрештою — графині Катерині Балашовій. 1768 року мешканці містечка стали учасниками Коліївщини, під час якої Городище було звільнене від польських феодалів.
1848 року брати Кіндрат та Терентій Яхненки та Федір Симиренко заснували тут цукроварню. З 1923 року місто стає районним центром Київської губернії, у 1925–1932 роках — Черкаського округу, з 1932 — Київської, а з 1954 року — Черкаської області. Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 173 жителі міста[12]. 1956 року Городище віднесено до категорії міст районного підпорядкування.
Економіка ред.
В місті працює одне промислове підприємство. Це холодокомбінат, ВАТ «Городищенський маслозавод»- закритий з 2013 року, а також агропідприємства: Агрофірма «Шульц», фермерське господарство «Долина», «Світанок», «Ромашка Плюс» та інші.
З 1961 року у місті працює Черкаський обласний дитячий кардіоревматологічний санаторій.
Соціальна сфера ред.
У місті діє Городищенський коледж, Відокремлений структурний підрозділ Уманського національного університету садівництва.
Пам'ятники архітектури ред.
В місті знаходиться Михайлівська церква, яка була збудована 1844 року.
Наразі належить Російській Православній Церкві в Україні (УПЦ МП).
Музеї ред.
- Городищенський краєзнавчий музей — вул. Винниченка, 7;
- Городищенський літературно-меморіальний музей Івана Ле — вул. Героїв Чорнобиля, 141.
Пам'ятки природи ред.
В адміністративних межах Городища розташований гідрологічний заказник місцевого значення «Заріччя»[13], заповідне урочище Цареві яри. На східній околиці міста розташоване заповідне урочище Хвилинка, та за 2 км заповідне урочище Монастирок. На території Городищенського лісництва знаходиться ботанічний заказник місцевого значення Городищенський. За 5 км від міста знаходиться ботанічний заказник місцевого значення Валявський.
Відомі люди ред.
У вересні 1843 року та двічі влітку 1859 року в Городищі бував Тарас Шевченко. Відвідували містечко і народовольці Андрій Желябов, М. І. Рисаков та Володимир Дебогорій-Мокрієвич.
У Городищі бували Микола Костомаров, Михайло Драгоманов. У 1870–1873 роках тут жив український етнограф Павло Чубинський, на цукровому заводі працював відомий інженер-технолог цукрової промисловості М. О. Топлигін.
У місті народились:
- Гаркуша Іван Феодосійович
- Артеменко Микола Михайлович — народний депутат України 1-го скликання, вчений-агроном;
- Гаркуша Іван Феодосійович — білоруський ґрунтознавець, професор, академік Академії наук Білоруської РСР;
- Гаркуша Микола Андрійович — радянський державний діяч, перший міністр меліорації і водного господарства УРСР, заслужений меліоратор УРСР;
- Гулак-Артемовський Петро Петрович — поет;
- Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813—1873) — композитор;
- Лещинський Яків — член Української Центральної Ради;
- Лисенко Сергій Миколайович (1921—1982) — український живописець.
- Луценко Григорій Васильович — український науковець, фізик, педагог, проректор Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка;
- Пеньков Валентин Іванович (1978—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни;
- Співак Мойсей Семенович — радянський партійний діяч, депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (1938—1947);
- Тогобочний Іван Андрійович — актор, драматург;
- Труш-Коваль Василь Єлисейович — поет.
- Усенко Данило (1886—1929) — військовий, інженер-агроном; помічник комісара цивільного прифронтового комісаріату при 2-й Волинській дивізії (1920).
А також Герої Радянського Союзу:
- Василенко Микола Григорович — народився в селищі імені Петровського (нині територія міста);
- Лютий Григорій Михайлович;
- Мамай Микола Васильович;
- Медвідь Іван Федосійович.
Галерея ред.
-
Городищенське відділення поліції
-
Міський будинок культури
-
Залізничний вокзал
-
Городищенський коледж Уманського національного університету садівництва
-
Пам'ятник Левкові Симиренку
-
Міська школа мистецтв
-
Кінотеатр Жовтень
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Сайт Верховної Ради України
- ↑ Поштові індекси України. Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 30 червня 2007.
- ↑ weather.in.ua. Архів оригіналу за 21 грудня 2011. Процитовано 2 листопада 2010.
- ↑ maps.vlasenko.net [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 15 серпня 1944 «Про перейменування, уточнення та внесення змін в найменування деяких міст, районних центрів і районів Української РСР»
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 896, 1012.
- ↑ оцінка населення на 300 дворів
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Городище. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Рішення Черкаської обласної ради № 27-10/V від [[26 червня]] [[2009]] року «Про території та об'єкти природно — заповідного фонду області». Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 7 березня 2015.
Джерела ред.
- Маньковська Р. В., Кучера М. П. Городище [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 171. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Г. В. Коровіцький, В. О. Лисенко. Городище [Архівовано 1 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- Чос В. Велика історія маленького міста Городище //Вісник Городищини. — 2001. — 29 верес. — С. 2.
- Осипенко Ю. Місто, розташоване недалеко від обласного центру, на-справді є богом забутою глибинкою: (м. Городище) //Нова доба. — 18 січ. — С. 3.
- Місто над Вільшанкою: Городище — Городище, 2003. — 5с.