Порш Микола Володимирович

Мико́ла Володи́мирович По́рш (нар. 19 жовтня 1879, Лубни, Полтавська губернія, Російська імперія — 16 квітня 1944, Берлін, Третій Рейх) — український політичний і громадський діяч, економіст, публіцист, один із теоретиків українського соціал-демократичного руху.

Порш Микола Володимирович
Порш Микола Володимирович
Генеральний Секретар Праці
1 листопада 1917 — 18 березня 1918
Наступник Леонід Михайлів
2-й Генеральний секретар військових справ
18 грудня 1917 — 16 січня 1918
Попередник Симон Петлюра
Наступник Іван Немоловський
Надзвичайний Посол і Повноважний Міністр УНР в Німеччині
2 січня 1919 — 16 березня 1921
Попередник Федір Штейнгель
Наступник Роман Смаль-Стоцький
Народився 19 жовтня 1879(1879-10-19)
Лубни, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 16 квітня 1944(1944-04-16) (64 роки)
Еберсвальде, Третій Рейх
Похований Берлін
Відомий як дипломат, економіст, політик, перекладач
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Національність українець
Освіта НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського і Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Політична партія УСДРП
Професія Дипломат
Релігія УАПЦ

Провідний діяч РУП (фактичний лідер з 1903 року) та УСДРП (з 1905). Активний член Центральної Ради, з листопада 1917 — генеральний секретар праці і військових справ, посол УНР у Німеччині (1919-1920)

БіографіяРедагувати

Народився в німецько-єврейській дворянській родині у місті Лубни. Батько Миколи був за фахом юристом.

Навчання. Участь в українському політичному русі.Редагувати

Навчався в Лубенській гімназії, де входив до українського гімназійного гуртка, заснованого В. Шеметом. Пізніше навчався в Київському університеті св. Володимира. З 1890-х років Порш, що дотримувався марксистських поглядів, брав участь в українському національному русі і незабаром приєднався до гуртка РУП, і у 1903 фактично очолив його.

У 1905 він змінив Дмитра Антоновича, разом з яким раніше редагував газету «Праця», як лідер РУП і зайнявся створенням нової програми партії, в основу якої лягала орієнтація на робітничий клас. Під час внутрішньопартійної дискусії щодо національного питання, внаслідок якої РУП розкололася, Порш відстоював ідею незалежності України й осібного існування української партії, на противагу групі М. Меленевського та О. Скорописа-Йолтуховського, які вийшли з РУП і приєдналися до РСДРП на правах автономної Української Соціал-Демократичної Спілки.

У 1906, незабаром після заснування УСДРП, Порш разом з Д. Антоновичем, В. Винниченком і С. Петлюрою став одним з її лідерів.

Діяльність в часи Української революції.Редагувати

Після Лютневої революції став членом Київського губернського виконкому Ради об'єднаних громадських організацій. Брав участь у роботі Всеукраїнського робітничого з'їзду 11-14 (24–27) липня 1917 р. у Києві, де головував на заключному засіданні з'їзду 14 (27) липня 1917 р., на якому відбулися вибори Всеукраїнської ради робітничих депутатів у складі 100 осіб (70 представників фракції УСДРП та 30 — УПСР).

На першому засіданні Всеукраїнської ради робітничих депутатів 15 (28) липня 1917 р. М.Порша було обрано її головою, членом виконкому, а також до президії виконкому, члени якого мали поповнити Малу Раду Української Центральної Ради. Таким чином М.Порш став членом Української Центральної Ради та Малої Ради (Комітету Української Центральної Ради).

У вересні 1917, полемізуючи під час внутрішньопартійної дискусії з В. Винниченком та Б. Мартосом, вказував на протилежність економічних інтересів України і Росії, висловлювався за політичну незалежність України. Тоді ж він взяв участь у Демократичній нараді в Петрограді та став членом Предпарламенту Росії[ru].

В уряді УНРРедагувати

1 (13) листопада 1917 р. Порш був призначений генеральним секретарем праці УНР, а з 18 (31) грудня став генеральним секретарем військових справ. Тож протягом півтора місяця, до кінця січня 1918 р., керував роботою одразу двох генеральних міністерств.

Був серед тих, хто досить жорстко відреагував на Маніфест петроградської (більшовицької) Ради народних комісарів до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради від 3 грудня 1917 р. Так, на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих, селянських i солдатських депутатів України у Києві (4–6 (17–19) грудня 1917 р.) він виступив із різким закликом відхилити вимоги ультиматуму і підтримати Центральну Раду.

За наказом Порша, керівництво обороною УНР від більшовиків було зосереджено в руках начальника 1-ї Сердюцької дивізії, полковника Юрія Капкана[1]. У цей час відбувалася стихійна демобілізація, солдати після років в окопах масово покидали фронт.

26 (8 січня) грудня (8 січня) на засіданні Генерального Секретаріату Порш доповідав: «Армія з кожним днем розвалюється. Військові частини зменшуються, як більшовицькі, так і українські»[2]. Відтак уряд доручив Генеральному секретарству військових справ «приступити до організації добровольчеської армії на платних підставах, яко начаток міліційної армії»[1].

3 (16) січня Мала Рада, за поданням Порша, прийняла закон «Про народну армію», який регламентував основні засади створення української армії на основі народної міліції. Як відзначають дослідники, ця політика була схожою на ту, яку проводили інші уряди, що постали на уламках колишньої імперії. Зокрема, Раднарком розпочав демобілізацію раніше уряду УНР[1], а Декрет про створення Червоної армії був виданий лише через 12 днів, після аналогічного українського закону «Про народну армію»[2].

16 (29) січня залишив посаду генерального секретаря військових справ, продовжив діяльність в уряді УНР в якості генерального секретаря праці до березня 1918 року.

25 січня (7 лютого) Центральною Радою УНР було прийнято Закон «Про 8-годинний робочий день», який був підготований і внесений на затвердження Ради Міністерством праці УНР під головуванням М. Порша.

14 березня 1918 р. М. Порш очолив комісію у справах товарообміну із Центральними державами при Раді народних міністрів УНР.

19 квітня 1918 р. він — голова української делегації на мирних переговорах із РСФРР.

22 квітня 1918 р. М. Порш інформував уряд, що у перебігу перемовин з товарообміну з Центральними державами з усіх пунктів було досягнуто згоди. Він також виклав основні пункти договору щодо цін на товари, додавши, що німецька сторона намагалася відмінити монополію на закордонні товари. В результаті обміну думками було вирішено доручити державній комісії зберігати монополію лише на товари української промисловості.

23 квітня 1918 від України М.Порш підписав «Господарський договір між УНР, Німеччиною і Австро-Угорщиною».

Був активним противником втручання німецького окупаційного командування у внутрішні справи УНР.

Після гетьманського переворотуРедагувати

За часів Української Держави М. Порш займав антигетьманську позицію — став активним учасником опозиційної урядові організації — Українського національного союзу.

27 липня 1918 заарештований разом з С. Петлюрою за звинуваченням у підготовці повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Був звільнений напередодні повстання Директорії.

2 січня 1919 Радою народних міністрів УНР призначений послом УНР у Німеччині. Прибув у Берлін 10 лютого, перед цим встигнувши прийняти участь в огранізації Трудового конгресу народу України та в IV з'їзді (10–12 січня 1919 р.) УСДРП.

Після розколу УСДРП примкнув до правої «офіційної соціал-демократичної» фракції (В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа), що обстоювала потребу «трудової демократії», повільної соціалізації головних галузей народного господарства та підтримку Директорії.

На посаді посла М. Порш займався[3]:

  • передачею у розпорядження уряду УНР грошових вкладів Української Держави;
  • забезпеченням, спільно із Українською Фінансовою агентурою в Німеччині, доставки урядові УНР українських грошових знаків, що виготовлялися у німецькій державній друкарні;
  • організацією повернення на Батьківщину українців-військовополонених;
  • налагодженням закупівлі спорядження і ліків для українського війська;
  • налагодженням стосунків з нейтральними державами і країнами Антанти та створенням антибільшовицького блоку держав чорноморсько-балтійської смуги.

26 серпня 1920 р. М.Порш з Карлсбада відіслав міністру закордонних справ А. Ніковському заяву про свою відставку. Відставка була прийнята 16 березня 1921 р. Після своєї відставки оселився в Німеччині.

В еміграціїРедагувати

В еміграції жив у Німеччині. Писав праці з економіки, перекладав на українську мову твори Карла Маркса.

За спогадами його дружини Оксани, вміщеними у нарисі Андрія Жука «Пам'яті Миколи Порша», він помер у місті Еберсвальде 16 квітня 1944 і згодом похований у Берліні на православному цвинтарі[4].

Спогади сучасниківРедагувати

Павло Скоропадський, який у листопаді — грудні 1917 року на чолі 1-го Українського корпусу, захищав Київ від загонів більшовиків, натовпів дезертирів та озброєних банд, що йшли до міста з південного-заходу[5]:

  ...Приїхавши до Києва, я також намагався зібрати відомості, хто такий Порш. Виявилося, що це за фахом адвокат, якого позбавили статусу адвоката за різноманітні неподобства, разом з тим він мав, за чутками, якісь відносини з німцями. Розумний, дуже нахабний. Я поїхав до нього та заявив, що якщо мені не дадуть все за списком, якого я одразу ж показав, для підтримання корпусу у порядку, я прошу звільнити мене від командування корпусом. Порш мав надзвичайно пихатий вигляд, очевидь, нічого у нашій [військовій] справі не розумів та ні на одну мою законну вимогу не надав мені позитивну відповідь, хоча мені було ясно, що при бажанні це можна було б зробити. ...  

Всеволод Петрів, який у січні 1918 року на чолі із українським гайдамацьким полком імені Костя Гордієнка боронив Київ від більшовиків, про свою першу зустріч з Поршем М. В.[6]:

  ...Перший говорить Порш, який з'ясовує, що Секретаріят Військових Справ іде щиро назустріч демократичним гаслам і бажанням народніх мас України та прямує до осягнення як найскоршого спокою, тому оголошена ним частинна демобілізація Південно-Західнього фронту, зменшує кількість частин; також проводиться демократизація армії і т. д. Все те, що ми вже нераз чули на мітінґах. Я слідив те вражіння, яке ця промова робила на гайдамаків і бачив здивовані погляди, бо так не підходила дійсність: ця безпереривна стрілянина у самій столиці, ця невпинна загроза зі всіх боків, до цих паціфистично плаксивих слів. Зокрема, це було дивне нам, тим, що не залишили зброї в переконанню, що в революційні часи тільки вона може бути рішучим аргументом. І ставав зрозумілим той "нейтралітет", якого трималися сердюки Центральної Ради. ...  

Олександр Жуковський, наступник М.Порша на посаді військового міністра УНР, так змальовував прийняття посади М.Поршем та стан справ у відомстві:[3]

  «Затверджений Центральною Радою на посаді В.[ійськового] М.[іністра], Микола Порш фактично Міністерства не приймав, докладів від Головних Начальників Управлінь про роботу, діяльність та організованість підлеглих їм Управлінь, він не прийняв, а тому про внутрішню організацію, правдивіше буде повну дезорганізацію, про дійсний стан речей йому нічого не було відомо. Таке відношення до діла заплутувало та ускладнювало ще більш роботу Міністерського апарату. Міністерство як раз в той час було в періоді формування. Штатів не було, інструкції положень теж, начальники відділів не знали своїх завдань, не знали кола своєї роботи, не знали своїх прямих обов’язків, а саме головне, не було загального плану роботи – як буде організовуватись нова армія, на яких принципах і цього не знали не тільки служачі Міністерства, а навіть сам Міністр. Вся робота проводилась в тому, що з самого ранку до вечіра приймались ріжні делегації, які звертались з такими проханнями, що тільки відбирали час, до того були хитрі, та безглузді, що приходилось тільки розводити руками та дивуватись, хто б це власне так над ним поглузував, що порадив сюди звернутись за совітом… Робота по відділах стояла, всі нервувались, хвилювались в очікуванні, що збільшувало руйництво не налагодженого формующогося організма, убивало настрій, енергію у працьовників і вони губили віру в саме діло.

Безнадійність опанувала майже всіма. Про дійсний стан речей В.[військового] Міністерства я зробив повний подробний доклад, ще в перший вечір у себе в кімнаті, коли М.Порш був затверджен на посаді Центр. Радою. Особливу увагу його звертав на те, що Міністерство не організоване, на відсутність плана роботи, деякі помилки попереднього керівника; були доложені мої міркування, як налагодити апарат, як поліпшити стан речей і надалі уникнути від руйництва в роботі. Але мій доклад М.Порш уважно послухав і тільки. Діло Управління, в Міністерстві я вже зазначав вище, ще гірше занепало, як то було при Петлюрі, бо всі ходили кругом, хтіли працювати, але не знали куди і як прикладати свою енергію і як віддати ділу свої знання та силу. Порш розкидався, він хтів все знати скрізь побувати і скрізь керувати, а тому совав носа зовсім не в своє діло».

 

Враження Олександра Жуковського про М.Порша[3]:

  Завше він на мене робив вражіння людини, якій довірятись не слід. М.Порш чудовий промовець, вмілий аналізатор, людина хитра і розумна. Коли він говорив, то промова його складалась з правильно построєних, наче книжних, речень. Володіє волею та рішучістю, але дуже скритна і недовірлива натура, самоулюблен і багато покладає надії на власні сили, досвід та уміннє розпізнавати людей. Сам визнає, що він не із останніх промовців, а тому на других промовців дивиться з пташиного польоту. Повна відсутність організаційного хисту, сказав би, що в нього дезорганізаційний хист. Переконаний в тому, що він все знає і що від його спостережень нічого не скриється, до фахівців не любить часто-густо звертатись, скрізь хтів все сам зробити і все сам вирішити, завдяки чому в Міністерстві ввів безглуздий централізм. Розподілення в роботі миж Головними Начальниками Управлінь не було. Військове діло для нього було «темна вода во аблєцах», а щоб не втеряти авторитета в очах підлеглих йому Головних Начальників Управлінь («цих старих туподумців»), він приймав доклади, але без обґрунтованих мотивувань. Він схвачував основну думку, висловлену фахівцем, а далі сам вже її розвивав і врешті получалась каша  

БібліографіяРедагувати

ВиноскиРедагувати

  1. а б в Михайло Ковальчук. Війна з Раднаркомом. Чи дійсно Центральна Рада провалила оборону України? // Історична правда. 08.02.2018
  2. а б Військові сили більшовиків та Української Центральної Ради у війні грудня 1917 — березня 1918 рр. Частина 1. Стара чи нова армія?
  3. а б в Микола Порш – державний і громадсько-політичний діяч, посол Української Народної Республіки в Німеччині. www.hai-nyzhnyk.in.ua. Процитовано 2020-12-12. 
  4. Андрій Жук. Пам'яті Миколи Порша (1877—1944) // Сучасність, 1962, № 1(13), с. 52-66.
  5. Скоропадський П. Спогади (кінець 1917 — грудень 1918). — Київ — Філадельфія, 1995, сторінка 99-100
  6. Петрів В. Спомини з часів української революції (1917—1921). Львів, 1927—1931. — Ч. І. До Берестейського миру. 1927, глава «У Києві»

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати