Дідушок Петро Федорович

*Петро Дідушо́к*
Петро Дідушо́к
Народився	27 серпня 1889; с. Княже, тепер Золочівський район, Львівська область, Україна
Помер	3 листопада 1937 (48 років); урочище Сандармох, Карелія, Російська Федерація
Поховання	Сандармох
Країна	Австро-Угорщина; УНР
Національність	українець
Діяльність	політичний та громадський діяч
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Знання мов	українська
Військове звання	Підпоручник (лейтенант)
Партія	УСДРП
Родичі	Брати Василь та Володимир
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)	Шаблон:Медаль «За поранення» (Австро-Угорщина)
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Петро́ Фе́дорович Дідушо́к (27 серпня 1889(18890827), с. Княже, Королівство Галичини та Володимирії — 3 листопада 1937, урочище Сандармох, поблизу Медвеж'єгорська, Карелія, Російська Федерація) ) — громадський та політичний діяч, дипломат Української Народної Республіки. Брат-близнюк Василя Дідушка.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дідушок.

Життєпис

Петро Дідушок закінчив у 1914 р. Львівський університет (право), а в 1921 р. — Берлінський університет.

Перша світова війна

Старшини УСС, зліва направо: Петро Дідушок, Осип Навроцький, Дмитро Вітовський, Іван Роґульський, Михайло Матчак

У Першу світову війну воював у Легіоні Українських січових стрільців четарем, разом з братом Василем — командантом сотні, пізніше 1-го куреня 1-го полку УСС в ранзі сотника.^[1]^[2] Петро був учасником боїв за Карпати в 1915 році.

У серпні 1916 легіон УСС було переведено під Бережани, де він окопався на пагорбі Лисоня. У серпневих і вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин 28 і близько 1000 рядових убитими, пораненими і полоненими і на 30 вересня 1916 налічував 9 старшин і 444 стрільці, однак зупинив московський наступ, завдавши російським військам важких втрат. Саме 30 вересня 1916 у бою під с. Потутори Петро Дідушок потрапив у полон і до середини 1917-го перебував у таборі в Симбірську (нині Ульяновськ, Російської Федерації).

Визвольні змагання 1917—1920-х років та еміграція

Після зміни влади в Росії наприкінці 1917 р. Петро Дідушок повернувся в Україну і відразу ж почав співпрацювати із Українською Центральною Радою.

У період правління гетьмана Павла Скоропадського Українською Державою, П. Дідушок — секретар Українського національного союзу.

З переходом влади в грудні 1918 р. до Директорії УНР Дідушок стає її секретарем, а з січня по червень 1919 — секретарем української делегації на Паризькій мирній конференції 1919—1920. Разом із М. Грушевським, Д. Ісаєвичем та Б. Матюшенком брав участь у Міжнародному соціалістичному конгресі в Люцерні, що відбувся 3—10 серпня 1919, на якому УНР була визнана суверенною державою. Від 1920 — секретар закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) у Берліні.

Автор публікацій з політико-правових питань та державного будівництва.

Приїзд в СРСР, арешт (1934) і загибель (1937)

На початку двадцятих років чимало галичан, передусім військовики УГА і зокрема з Галревкому — Федір Конар (Палащук), Ом. Паліїв, Осип Букшований та ін. — опинились у Москві, імовірно, їх «ГРУ РСЧА готувало для розвідувальної роботи і майбутньої війни з Польщею, що вважалась недалекою»^[3]

Петро Дідушок під прізвищем Гельмер також приїхав до Москви і з 1930 р. працював в Аерофлоті.

Був заарештований 4 грудня 1934 р. за звинуваченням у причетності до Організації українських націоналістів (ОУН) і 26 березня 1935 р. засуджений на 5 років таборів і відправлений на Соловки. Але через 2 роки, 9 жовтня 1937 р. особливою трійкою УНКВС ЛО був засуджений до смертної кари і 3 листопада 1937 страчений в урочищі Сандормох поблизу Медвеж'єгорська (нині місто в Республіці Карелія, РФ) разом із братами Василем та Володимиром — четарем Української Галицької армії (УГА).

Реабілітований Військовим трибуналом Київського військового округу (24.04.1956).

Примітки

↑ Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
↑ «Бучач і Бучаччина» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2015. Процитовано 27 листопада 2015.
↑ Роженко М. Трагедія академіка Юринця. — С. 91.

Джерела

Головацький І. Д. Дідушок (Гельмер) Петро [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 400. — ISBN 966-00-0405-2.
Головацький І. Д. Дідушок Петро Федорович [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Геройська Україна. — Вінніпег, 1920;
Дідушок Петро Федорович // Українська журналістика в іменах, вип. 2. — Львів, 1995.
Роженко М. Трагедія академіка Юринця. — С. 91.
Гуцал П. Дідушок Петро Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 500. — ISBN 966-528-197-6.
Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 261.

Посилання

[1] Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.

[2] «Бучач і Бучаччина» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2015. Процитовано 27 листопада 2015.

[3] Роженко М. Трагедія академіка Юринця. — С. 91.

[1]

[2]

[3]