Вікіпедія

Українська національна рада (1948—1992)

законодавчий орган у системі державного центру Української Народної Республіки (УНР) в екзилі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Українська Національна Рада.

Українська Національна Рада (УНРада) — законодавчий орган у системі державного центру Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, створена влітку 1948 у результаті порозуміння українських партій, щоб дати ширшу політичну базу у ході реорганізації Державного центру з А. Лівицьким на чолі як президентом УНР (див. Уряд Української Народної Республіки в екзилі). За мету УНРади визначено консолідацію всіх самостійницьких сил для відновлення незалежної української держави з демократичним устроєм. Уже 1946 до цього прямував короткий час діючий Координаційний Український Комітет, утворений з усіх партій на еміграції за ініціативою канадських українців (місія о. В. Кушніра). Ідея консолідації почала виразніше реалізуватися, коли А. Лівицький створив 1947 підготовну комісію на чолі з Ісаака Мазепою для реорганізації Державного центру й утворення УНРади. Комісія разом з представниками партій опрацювала Тимчасовий закон 10.6.1948 про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки, оголошений головою Директорії. Цим законом утворено УНРаду. У червні 1948 всі партії, за винятком гетьманців, схвалили статут УНРади, який визначив її структуру, форми праці і взаємини з екзильним президентом. Як передпарламент, УНРада була законодавчим органом, вона створювала Виконавчий Орган, державний контроль та обирала президента УНР в екзилі. Між сесіями частину її функцій здійснювала президія УНРади, яка однак не могла змінювати основного закону та обирати президента.

Неофіційним органом уряду УНР був тижневик «Тризуб» у Парижі (1925—1940), відновлений у 1959 році. Засноване Українське Інформаційне Бюро в Мюнхені видавало газету «Мета» (редактор у 1954—1957 роках М. Лівицький), після кожної Сесії Української Національної Ради видавались Матеріали і документи.

Сесії УНРади Редагувати

За період існування УНРади відбулося десять сесій:[1]

Перша Сесія УНРади 1948 Редагувати

 
Зразок штемпеля поштової станиці УНРади, видана з нагоди відкриття 1-ї сесії УНРади в Німеччині 1948

Перша Сесія УНРади відбулася 16 липня 1948 у м. (Аугсбург, Баварія. До УНРади надіслали своїх представників:

Друга Сесія УНРади 1949 Редагувати

Друга Сесія УНРади відбулася 23—27 червня 1949 у м. Ляйпгайм, ФРН. В 1950 ОУН(р) С. Бандери вийшла з УНРади і почала боротьбу з нею.

Третя Сесія УНРади 1954 Редагувати

Третя Сесія УНРади відбулася у березні 1954 у Мюнхені. По смерті Андрія Лівицького сесія обрала 2-м президентом УНР в екзилі Степана Витвицького. Починаючи з 3-ї Сесії до УНРади належали такі партії:

Всі вони мали по шість мандатів.

Четверта Сесія УНРади 1957 Редагувати

Четверта Сесія УНРади відбулася в березні 1957 у Мюнхені. Починаючи з 4-ї Сесії, до УНРади увійшли:

ОУН(м) А. Мельника на деякий час (з жовтня 1957 до 1961]) вийшла з УНРади.

П'ята Сесія УНРади 1961 Редагувати

П'ята Сесія УНРади відбулася у листопаді 1961 у Мюнхені.

Шоста Сесія УНРади 1967 Редагувати

Шоста Сесія УНРади відбулася 18—22 березня 1967 у Мюнхені. Сесія по смерті Степана Витвицького (9.10.1965) обрала 3-м Президентом УНР в екзилі Миколу Лівицького.

З 6-ї Сесії до УНРади увійшла Організація українських націоналістів за кордоном (6 мандатів).

Сьома Сесія УНРади 1972 Редагувати

Сьома Сесія УНРади відбулася у грудні 1972 у Лондоні. Внаслідок лондонської сесії виникла криза в УНРаді, її правосильність була заперечена кількома партіями: від УРДП і УНДО допущено на цю сесію відлами партій проти бажання їх центрів.

На 7-й Сесії був створений Громадський сектор, який мав в УНРаді репрезентувати непартійних. Після чого було проведено вибори до Громадського сектора 15 делеґатів.

Восьма Сесія УНРади 1979 Редагувати

Восьма Сесія УНРади відбулася у червні 1979 у Мюнхені. Криза поглибилася на цій останній сесії, у якій брали участь так само призначені особисто президентом УНР делеґати.

Дев'ята Сесія УНРади 1979 Редагувати

Дев'ята Сесія УНРади відбулася 14—15 липня 1979 у Торонті, Канада.

Десята Сесія УНРади 1989 Редагувати

Десята Сесія УНРади відбулася 17—19 червня 1989 у Бавнд-Брук, США.

Надзвичайна Сесія УНРади 1992 Редагувати

Надзвичайна Сесія УНРади 14—15 березня 1992 схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, Заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

Виконавчі органи Редагувати

Головами президії УНРади були Б. Іваницький, І. Багряний, О. Бойдуник, Я. Маковецький, Спиридон Довгаль, (Петро Белей, Іван Кедрин-Рудницький — виконуючі обов'язки гол.), В. Біляїв.

Виконавчий Орган очолювали: І. Мазепа, С. Баран, С. Созонтів, М. Лівицький, А. Фіґоль, С. Довгаль, В. Федорончук, Т. Леонтій, Я. Рудницький. Склад Виконавчого Органу зазвичай був коаліційний з партій, що входили до УНРади.

З ініціативи Виконавчого Органу УНРади створено 1953 Ліґу визволення Народів СРСР (т. зв. Паризький Блок). Інформаційну службу виконували бюлетені Українського Інформаційного Бюра.

Напівофіційним виданням президента УНР в екзилі й УНРади з 1972 стала газ. «Мета». Фінансові засоби для діяльності УНРади і державного центру в екзилі збираються серед української еміграції, головним чином його збирають через мережу Товариств прихильників УНР, які існують в більших осередках на Заході і, крім збирання фондів, популяризують ідею відновлення української держави.

У квітні 1978 М. Лівицький розпустив УНРаду і односторонньо видав новий закон про її реорганізацію, включивши до неї половину ним призначених членів. На знак протесту проти цього рішення частина партій і діячів вийшла з УНРади і державного центру й створила у 1979 Раду прихильників УНР, що її очолювали І. Кедрин-Рудницький, пізніше Маруся Бек.

Надзвичайна Сесія УНРади, яка проходила 14—15 березня 1992, схвалила постанови, відповідно до яких 24 серпня 1992 р. у Маріїнському палаці відбулася передача грамоти, Заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.[1]

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

  1. ↑ а б УНР XX століття. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 28 серпня 2020. 

Посилання Редагувати

Література Редагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • УНРада. Документи, матеріали, статті, інформації. Лондон 1949;
  • УНРада. Меморіали, постанови, комунікати. ч. 3. Мюнхен 1950;
  • Третя сесія УНРади. Матеріали і документи. Мюнхен 1954;
  • Четверта сесія УНРади. Матеріали і документи. На чужині. 1957;
  • П'ята сесія УНРади. Матеріали і документи. На чужині 1962;
  • Бойдуник О. Консолідація (в кн. На переломі). Париж 1967;
  • Документи і матеріали до сучасної ситуації в УНРади. Мюнхен 1969;
  • Воскобійник М. «Умертвлений Держ. Центру УНР» / «Укр. Вісті», жовтень 1979.
  • Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі. Статті і матеріяли . Філядельфія-Київ-Вашинґтон 1993.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українська_національна_рада_(1948—1992)&oldid=39717044