Відкрити головне меню

Вікул Сергій Павлович

Сергі́й Па́влович Ві́кул (* 25 жовтня 1890, Вінниця — † 3 листопада 1937, Сандармох) — український громадський і політичний діяч, журналіст, видавець. Член Української Центральної Ради. Син священика і краєзнавця Павла Вікула. Брат хіміка Миколи Вікула. Дядько балерини Оксани Вікул.

Вікул Сергій Павлович
Народився 25 жовтня 1890(1890-10-25)
Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (47 років)
Сандармох, Медвеж'єгорський районd, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
Поховання Сандармох
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність журналіст
Партія Українська соціал-демократична робітнича партія і КПРС

Жертва сталінського терору.

БіографіяРедагувати

Сергій Вікул народився 25 жовтня 1890 року у Вінниці у сім'ї священика. Навчався у місцевій реальній школі, на юридичному факультеті Петербурзького університету.

Член Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У 1916—1917 роках редагував газету «Наше життя» (орган Петроградського комітету УСДРП).

1917 року обраний членом Української Центральної Ради. Був співпрацівником «Робітничої газети». 1919 року Вікул розійшовся з лінією ЦК УСДРП щодо ставлення до радянської влади, виїхав до Німеччини, де розпочав створення так званої української комуністичної групи.

1928 року повернувся в Україну. Працював членом колегії ЦСУ УСРР, заступником директора Інституту історії партії та Жовтневої революції при ЦК КП(б)У. 1930 року перйшов на видавничу роботу.

5 травня 1933 року Вікула заарештували за звинуваченням у націоналізмі та шпигунській діяльності на користь Німеччини. 25 вересня 1933 року Вікула засудили до 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. 9 жовтня 1937 засуджений до страти. Розстріляний 3 листопада 1937 в Карелії (урочище Сандармох).

Посмертно реабілітований в СРСР Військовим трибуналом Київського військового округу 1959 р.[1]; у незалежній Україні — 1992 року.

ПриміткиРедагувати

  1. Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. Т. 2. С. 916.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Осташко Т. С. Вікул Сергій Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 555—556.
  • Мукомела О. Вікул Сергій Павлович // Українська журналістика в іменах. — Випуск 1. — Львів, 1994. — С. 34—35.
  • Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 74—75.
  • Кривошея В., Кривошея Т. Подоляни — активні діячі національно-визвольного руху початку XX століття // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9—11 вересня 1994 р., м. Кам'янець-Подільський). — Хмельницький: Поділля, 1994. — С. 296—297.
  • Вікул