Відкрити головне меню

Оре́ст Бори́сович Ткаче́нко[1] (*10 грудня 1925, Харків) — український мовознавець, фахівець із українського, слов'янського, фінно-угорського і загального мовознавства та соціолінгвістики. Творець зіставно-історичного методу, завданням якого є з'ясування історичного підгрунтя подібностей між спорідненими та неспорідненими мовами. Автор монографій "Сопоставительно-историческая фразеология славянских и финно-угорских языков" (Київ, 1979; 2-е вид. під назвою "По следам исчезнувшых языков. Сопоставительно-историческа (историко-типологическая) фразеология славянских и финно-угорских языков", Ньиредьхаза, 2002), «Мерянский язык» (Київ, 1985), "Очерки теории языкового субстрата" (Київ, 1989), "Українська мова і мовне життя світу", Київ, 2004, «Мова і національна ментальність (Спроба сучасного синтезу)» 2006), «Исследования по мерянскому языку» (Кострома, 2007). Співавтор "Вступу до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов" (Київ, 1966), "Историческая типология славянских языков" (Київ, 1986), "Історична типологія слов'янських мов. Ч. 2" (Київ, 2007), "Мова і мовознавство в духовному житті суспільства" (Київ, 2008), співукладач словника "Slovník slovanské lingvistické terminologie", 1-2 (Praha, 1977 (українська лінгвістична термінологія). Статті з української етимології, лексикології та словотвору, історії польської мови, лужицької мови, загального мовознавства. Кандидатська дисертація «Нарис історії з'ясувальних сполучників у польській літературній мові» (1954). Голова Термінологічної комісії Українського комітету славістів (1965—1968). Співавтор і член редакційної колегії «Етимологічного словника укр. мови»[2] Автор поетичних творів та художніх перекладів.

Ткаченко Орест Борисович
Народився 10 грудня 1925(1925-12-10) (93 роки)
Харків, СРСР
Діяльність мовознавець
Член НАН України

Член-кореспондент НАН України.

Жертва сталінського терору. Батько — Борис Ткаченко — розстріляний у київській в'язниці НКВС СРСР .

ЖиттєписРедагувати

Народився в сім'ї мовознавця-україніста Бориса Ткаченка, розстріляного НКВС 1937 року.

Виключений із числа піонерів, отримав тавро «сина ворога народу».

Під час Другої світової війни був в евакуації в Мордовії, потім в Азії. Через слабкий зір не потрапив до армії.

ОсвітаРедагувати

Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (1950).

Навчався в аспірантурі Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні за фахом «слов'янське мовознавство» (1950—1953).

Наукова діяльністьРедагувати

Після аспірантури працював в Інституті. Кандидат філологічних наук (1955). Доктор філологічних наук (1984). Професор (з 1992).

У 1991—1996 роках завідував в Інституті мовознавства відділом мов України.

У 1995 році його обрано членом-кореспондентом НАН України.

З 1997 року — завідував відділом загального мовознавства.

Наукові напрямкиРедагувати

Визнаний фахівець у галузях українського, слов'янського, фіно-угорського та загального мовознавства. Дослідник проблем історичної типології мов, соціолінгвістики, інтерлінгвістики, мовних контактів, еколінгвістики.

ВідзнакиРедагувати

За вагомий внесок у розвиток українознавчих досліджень відзначений Почесною грамотою імені Президента НТШ Михайла Грушевського від Наукового товариства ім. Шевченка у США (2000).


Наукові праціРедагувати

Автор книжок «Мерянский язык» (Київ, 1985), «Українська мова і мовне життя світу» (Київ, 2004), «Мова і національна ментальність (Спроба сучасного синтезу)» 2006), «Исследования по мерянскому языку» (Кострома, 2007), інших наукових, науково-популярних, науково-публіцистичних праць.

ПриміткиРедагувати

  1. В «Енциклопедії українознавства» помилково був описаний як Ткаченко Олег
  2. Ткаченко ОлегЕнциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

Література та джерелаРедагувати