Будинок Кричевського-Лебіщака

будинок-музей у Полтавській області
(Перенаправлено з Стіна гончарної слави)

Будинок Криче́вського-Лебіщака́ — будинок у стилі українського модерну, зведений 1916 року в містечку Опішні за проєктом архітектора Василя Кричевського та технолога-кераміста Юрія Лебіщака[1]. З січня 2013 року у будівлі відкрився музей мистецької родини Кричевських.

Будинок Кричевського-Лебіщака

49°57′42″ пн. ш. 34°36′39″ сх. д. / 49.96194444002777857° пн. ш. 34.61111111002777818° сх. д. / 49.96194444002777857; 34.61111111002777818Координати: 49°57′42″ пн. ш. 34°36′39″ сх. д. / 49.96194444002777857° пн. ш. 34.61111111002777818° сх. д. / 49.96194444002777857; 34.61111111002777818
Країна Україна Україна
Розташування смт. Опішня, Полтавська область
Архітектор Кричевський Василь Григорович
Клієнт Полтавське губернське земство
Інженер Лебіщак Юрій
Дата закінчення спорудження 1916 рік
Стиль український архітектурний модерн
Частина від Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
Адреса вулиця Партизанська, 2

Будинок Кричевського-Лебіщака. Карта розташування: Україна
Будинок Кричевського-Лебіщака
Будинок Кричевського-Лебіщака
Будинок Кричевського-Лебіщака (Україна)
Мапа

CMNS: Будинок Кричевського-Лебіщака у Вікісховищі

Історія ред.

Споруда призначалася для діяльності в ній Опішнянського гончарного показового пункту Полтавського губернського земства. Одним із культурологічних феноменів в Україні була діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом артілі, заводу «Художній керамік». Фактично вона стала осердям понад столітнього розвитку вітчизняного гончарного шкільництва.

До зведення «Будинку Кричевського-Лебіщака» на цьому місці функціонували:

  • у 1894—1899 роках — перша в Лівобережній Україні гончарна школа — Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня Полтавського губернського земства;
  • у 1912—1915 роках — Опішнянський гончарний показовий пункт Полтавського губернського земства

Після зведення будівлі в ній діяли:

  • у 1916—1918 роках — Опішнянський гончарний показовий пункт Полтавського губернського земства;
  • у 1919—1924 роках — Опішнянська гончарна майстерня;
  • у 1925—1926 роках — Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа;
  • у 1927—1931 роках — Опішнянська керамічна промислова школа;
  • у 1931—193 роках — Опішнянська керамічна школа ФЗУ;
  • у 1934—1936 роках — Опішнянська артіль «Художній керамік»;
  • у 1936—1941 роках — Опішнянська школа майстрів художньої кераміки;
  • у 1941—1943 роках — гончарне підприємство німецької окупаційної влади;
  • у 1943—1960 роках — Опішнянська артіль «Художній керамік»;
  • у 1960—2002 роках — Опішнянський завод художніх виробів «Художній керамік»;

У будівлі перебували Опанас Сластьон, Єлизавета Трипільська, Микола Самокиш, Порфирій Мартинович, Леонід Позен, Олександр Довженко. Там творили гончарі: Федір Чирвенко, Іван Гладиревський, Василь Поросний, Петро Кононенко, Іван Білик, Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Гаврило Пошивайло, Олександра Селюченко, Зінаїда Линник, Параска Біляк, Мотрона Назарчук, Наталка Оначко; технологи-керамісти Юрко Лебіщак і Осип Білоскурський. Там бували й компартійні керівники тоталітарної доби — Микита Хрущов, Володимир Щербицький; Президенти України — Леонід Кучма й Віктор Ющенко.

Сучасність ред.

З 1988 року пам'ятка перебуває в структурі Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. На час передачі будівлі Музею-заповіднику вона була в украй занедбаному стані й потребувала капітального ремонту.

Незважаючи на те, що будівля ремонтувалася, упродовж 2009—2012 років у будинку, в міжремонтні паузи, регулярно розгорталися експозиції національних художніх виставок.

2012 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про відзначення 140-річчя з дня народження Василя Кричевського» на державному рівні. З нагоди ювілею Національний музей-заповідник українського гончарства подав клопотання про створення на базі «Будинку Кричевського-Лебіщака» Музею мистецької родини Кричевських. Так, на початку січня 2013 року за підтримки Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України й Міністерства культури відкрився Музей мистецької родини Кричевських — перший в Україні  музей, присвячений творчому доробку ці\ї мистецької династії.

У нинішній експозиції Музею експонуються графічні й живописні твори Василя Кричевського, Катерини Кричевської-Росандіч, Галини Кричевської-Лінде, Оксани Лінде де Очоа, Бланки Мирослави Лінде-Дункан; унікальні архівні документи (рукописи, фотографії), що висвітлюють складні колізії життя членів родини. Окрему залу присвячено головному захопленню Василя Кричевського — народному мистецтву. Експозиція нагадує інтер'єр квартири мистця в будинку Михайла Грушевського: вона наповнена унікальними творами кераміки (зокрема опішнянської стилю модерн І третини ХХ століття), різьблення, ткацтва, вишивання, народного одягу, суголосними зі складом його колекції. Спеціальна виставка літератури висвітлює життєвий і творчий шлях мистецької родини Кричевських.

Чималу кількість експонатів для Музею передали спадкоємці Василя Кричевського зі США. Українська діаспора в різних країнах світу активно долучається до розбудови Музею мистецької родини Кричевських, як вияв повернення в Україну національних діячів, їх духовно-мистецької спадщини. Зокрема, експонується частина подарованої Об'єднанням українців Нової Зеландії збірки діаспорних видань 1945–1950-х років — останнього періоду життя Василя Кричевського.

Також на території музею експонуються ковальські роботи, що стали результатом щорічного ковальського фестивалю ВакулаФЕСТ-ХХІ, який проводиться з 2001 року.

       
Виставка творів Михайла Китриша
у приміщенні Будинку (2011 рік)
Фасад та ворота
Вигляд збоку, через колишній ставок
Задній фасад будівлі

Стіна гончарної слави ред.

2011 року на фасаді будинку було відкрито «Стіну гончарної слави України»[2]. На ній встановлені бронзові меморіальні дошки, присвячені творцям і діячам української культури, які сприяли, допомагали гончарям, намагалися славити їх у світі, колекціонували їхні твори, заохочували їх до творчості та меморіальні дошки українським гончарям, які так чи інакше причетні до діяльності навчальних гончарних майстерень в Опішному, до створення світового бренду, ім'я якому — «Опішнянська кераміка»:

Примітки ред.

  1. О. В. Щербань — Український модерн в архітектурно-будівельній кераміці Опішнянського гончарного навчально показового пункту Полтавського губернського земства (1912—1924) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  2. Перша в нашій державі стіна гончарної слави України. Архів оригіналу за 21 липня 2012.
  3. Людмила Кучеренко (19.05.2016). Олександра Селюченко: «Люблю я глину понад усе: встаю і лягаю з нею». Полтавська думка. Архів оригіналу за 24.06.2016. Процитовано 02.06.2016.