Відкрити головне меню

Трипільська Єлизавета Романівна

Єлизаве́та Рома́нівна (Родіо́нівна, Ілларіо́нівна) Трипі́льська (19 листопада (1 грудня) 1881(18811201), Довжик1958, Баку) — українська скульпторка. У творчості переважала українська тематика: «Селянин», «Водяник» (19041909), працювала у галузі кераміки. Мала значні успіхи й визнання серед громадськості України, Азербайджану й Туркменістану.

Єлизавета Романівна Трипільська
Меморіальна дошка Єлизавета Трипільська.jpg
Меморіальна дошка Єлизаветі Трипільській.
Стіна гончарної слави в Опішні
Народження 1 грудня 1881(1881-12-01)
Довжик, Зіньківський повіт або Опішня, Зіньківський повіт
Смерть 6 листопада 1958(1958-11-06) (76 років)
  Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (dark version).svg СРСР
Жанр decorative artsd
Навчання Полтавський інститут шляхетних дівчат
Діяльність скульптор, кераміст
Напрямок скульптура, кераміка
Роки творчості 190319581958
Вчитель Волков Василь Олексійович

Авторка постамента до пам'ятника Катерині ІІ у Катеринославі (1914), пам'ятників Леніну у Баку (1927), 26 бакинським комісарам (Баку, 1923), будівель російсько-перського ярмарку (Баку, 1928), Театру юного глядача (Баку), кінотеатру імені Нізамі (Баку) та інших.

ЖиттєписРедагувати

 
Родина Трипільських. Сидять Дмитро (брат), Родіон Павлович (батько), Марія Феліксовна (мати). Стоять праворуч Сергій (брат), Єлизавета, Микола (брат), Володимир (брат), ліворуч — Сергій Гернгросс

Народилася в 19 листопада (1 грудня) 1881(18811201) Довжику в заможній поміщицькій родині.

1896 року мисткиня зі срібною медаллю закінчила училище в Полтаві. Далі здобувала початкову професійно-художню освіту в Полтавському інституті шляхетних дівчат. Її вчителем був Василь Олексійович Волков. Дядьком Єлизавети був відомий український пейзажист Михайло Іванович Холодовський (1855 - 1956 рр..). У Волкова Трипільська отримала початкову професійно-художню освіту. З 1897 року продовжила вивчати мистецтво пластики у скульпторів: Леоніда Шервуда, Володимира Беклемішева, Роберта Баха, графіка Дмитра Кардовського. В Петербурзькій художній школі Товариства заохочення художників; у графіків А. Ціонглінського, Д. Кардовського. Трипільська планувала виливання своїх скульптур на базі Миргородської художньо-промислової школи. Вона була спадкоємицею великих маєтків, і, можливо, як тоді було прийнято, входила до опікунської ради.[1]

1903 року Трипільська взяла участь у художній виставці в Полтаві. Через кілька років від'їздила в Париж. Там продовжила навчатися в митців Н. Аронсона і В'єжаля, де вивчала мистецтво обробки мармуру. Після повернення, Єлизавета Трипільська у 1907 році створила модель дівчини-українки і красеня-водяного для фонтану перед будівлею Полтавського земства.

1911 року взяла участь у весняній виставці в Петербурзькій академії мистецтв з твором «Голівка дитини» (1910 рік, мармур) і в четвертій виставці українських художників з глиняними скульптурами «Засоромилась», «Паніматка», «Дядько Кривоніс».

1918 року твори Трипільської експонуються на Першій виставці Товариства діячів українського пластичного мистецтва в Києві. У 1920-х роках Трипільська відряджена ВХУТЕІНом до Баку. Стажування поєднувала з навчанням у Вищому художньо-технічному інституті, відкритому в Петербурзі 1922 року на базі Академії мистецтв.[2]

Шахові фігури на тему Сільське господарство: Король - мініатюрна тригранна стела з рельєфними зображеннями тракториста, колгоспного механізатора біля молотарки, ланцюгової передачі і колоса пшениці. Висота - 8,7см. Пішак - скомпанована з реторти, колби і книги з формулою кислотно-азотного добрива і символізує хімізацію сільського господарства. Висота - 3,8 см.

Шахові фігури на тему Індустріалізація: король - мініатюрна тригранна стела з рельєфними зображеннями сталевара біля доменної печі, верстатобудування в цеху, інженера в лабораторії. Висота - 7,8 см. Пішак - фігура скомпонована з лампочки, шматка вугілля і дроту і символізує електрифікацію народного господарства. Висота - 3,8 см. Знаходяться в збірках Всеросійського музею декоративно-прикладного мистецтва.

З 1922-го Трипільська вже постійно проживає в столиці Азербайджану, де виконує барельєфи і горельєфи "Землеробство", "Музика", "Прометей", "Наука" для столичних інтер'єрів Академії Наук Азербайджанської РСР; фігуру робітника до пам'ятника 26-ти Бакинських комісарів у Баку (1923 р., не зберігся). Була автором моделі пам'ятника В. І. Леніну (бронза, кераміка), встановленого у 1927 році в Ашхабаді, столиці Туркменської РСР. У 1927 році Трипільська, будучи ще студенткою ВХУТЕІНу, виконала для Ломоносовського фарфорового заводу декілька скульптур: "Східна жінка", "Афганка" ("Східна жінка, закутана в чадру" і "Східна жінка, що знімає чадру"), "Східний носильник (Амбал)".

Упродовж 1928–1933 років Трипільська працювала на Дмитрівському порцеляновому заводі у Вербіках, де створила «Туркменські шахи», один примірник яких Радянський уряд подарував президентові Франкліну Рузвельту.[1]

З участю Трипільської тут було створено близько 30 зразків розпису чайного посуду, які відображали революційні події і нову побутову культуру радянської епохи (переважали зображення робітниць в хустках, робітників з молотом, тракторів, верстатів). Торговельні організації відмовлялися замовляти посуд з таким оформленням. Однак завдяки цим скульптурам Трипільська стала відома на весь колишній Радянський Союз.

З 1928 року вступила до Спілки художників Азербайджану, творила в руслі соцреалізму. Виконувала бюсти офіційних діячів, твір "Перемога" (1949 р.). У Росії твори Трипільської зберігаються в Державному російському музеї, Всеросійському музеї декоративно-прикладного та народного мистецтва, музеї Дмитрівського фарфорового заводу.

Померла Єлизавета Трипільська в Баку у 1958 році. Невідомо, де знаходиться могила видатної зіньківчанки, і чи залишилися у неї спадкоємці. [2]

Творчий доробокРедагувати

Єлизавета Трипільська почала активно творити з 1903 року. Ліпила скульптури в своїй майстерні, а позували їй сільські дівчата та жінки. Упродовж 1904–1909 років використовувала різні матеріали. У цей час створені «Портрет хлопчика» в 1908 р. (мармур, експонувалася на Весняній виставці в Петербурзі), анімалістична скульптура погруддя — «Дядько Кривоніс», «Селяни», «Цокотуха» (остання отримала премію імені А. Куїнджі). Також займалася вишивкою. Вишивала не тільки сама, а залучала до цього багатьох жінок. За вишивки розраховувалась грішми. Організовувала для сільських дітей Різдвяні свята з ялинкою, подарунками та іграми. Ялинку прикрашала солодощами та гаманцями з грішми, які сама шила і оздоблювала вишивкою. Гіпсовий етюд "Свиня" і бронзова статуетка "Англійський хорт" (1910) вперше виставлені на третій виставці картин групи художників в Києві у 1910.

Вже в наступному році Трипільська дебютує на весняній виставці в Петербурзькій академії мистецтв з "Голівкою дитини" ( 1910, мармур) і на четвертій виставці українських художників зі скульптурами з глини "Засоромилась", "Паніматка", "Дядько Кривоніс". Ці скульптури стали справжніми подіями мистецького життя України того часу. У цей час Трипільська живе у власному маєтку в Зінькові. Саме тут вона створила в січні 1912 року свої скульптури "Осетин" (гіпс), "Панна" (гіпс) і "Селянин" (глина).[2]

У 1914 році Трипільська створила модель п'єдесталу для пам'ятника Катерині II в Катеринославі.[1]

У 1916–1917 роках з'явились бронзові скульптури «Билиночка», «Жартує», «Катерина». У 1918 році створила майолікову групу «На ярмарку». Тоді ж художниця захоплюватися майолікою. Опішнянські гончарі за її ескізами створювали фігурки «Українське весілля». У цьому ж році твори Трипільської експонуються на Першій виставці Товариства діячів українського пластичного мистецтва в Києві. У 1918 гончарі Опішні за її ескізами створюють фігурки "Українське весілля", які потім увійшли в історію вітчизняної керамології.

У 1920-х створила скульптурний потрет директора Катеринославського краєвого музею історика запорозького козацтва академіка Дмитра Яворницького. Після переїзду до Боку Єлизавета Романівна створила барельєфи і горельєфи «Рільництво», «Музика», «Прометей», «Наука», модель пам'ятника Леніну, який було встановлено 1927 року в Ашхабаті.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати