Відкрити головне меню

Стасюк Ігор Васильович

український вчений у галузі фізики

Ігор Васильович Стасюк
Народився 23 вересня 1938(1938-09-23)
Бережани
Помер 16 вересня 2019(2019-09-16) (80 років)
Львів
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Національність українець
Діяльність фізик
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Сфера інтересів квантова статистика, теорія твердого тіла
Заклад Інститут прикладних проблем механіки і математики імені Я. С. Підстригача НАН України
Інститут теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова НАН України
Посада віце-президент Українського фізичного товариства
заступник директора з наукових питань в Інституті фізики конденсованих систем НАН України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Глауберман Абба Юхимович
Член НАН України
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Премія НАН України імені О. С. Давидова
член-кореспондент Національної академії наук України
Могила професора І. Стасюка..jpg

Ігор Васильович Стасюк (23 вересня 1938, Бережани — 16 вересня 2019[1]) — український фізик-теоретик, член-кореспондент Національної академії наук України (1995), доктор фізико-математичних наук (1985), професор.

БіографіяРедагувати

Народився 23 вересня 1938 р. у старовинному містечку Бережани Тернопільської області.

У 1959 р. закінчив із відзнакою фізичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. Ще студентом спільно з В. В. Владимировим під керівництвом професора А. Ю. Глаубермана він виконав дослідження, присвячене «новій формі полярної моделі» з уведенням операторів «вузлових елементарних збуджень» (попередники відомих операторів Хаббарда), високо оцінене академіком М. М. Боголюбовим і рекомендоване до публікації в «Докладах академии наук СССР» у вигляді статті.

У 1963 р. успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук на тему «Метод вузлових елементарних збуджень у теорії неметалічних кристалів».

І. В. Стасюк поєднує викладацьку і дослідницьку роботу на кафедрах теоретичної фізики й теорії твердого тіла Львівського державного (нині національного) університету ім. І. Франка, працюючи над розвитком теорії обмінних взаємодій та феромагнетизму в сильно скорельованих електронних системах, зокрема, над формулюванням теореми Віка й розробленням діаграмної техніки для операторів Хаббарда. Одночасно він створив мікроскопічні моделі сегнетоелектриків зі складною структурою водневих зв'язків, які допомогли описати їхні динамічні та термодинамічні властивості, а також запропонував мікроскопічну теорію оптичних ефектів, породжених зовнішніми полями в діелектричних кристалах.

З 1978 до 1983 рр. — працює у Інституті прикладних проблем механіки та математики АН України, а потім у Львівському відділенні Інституту теоретичної фізики АН України. У цей час його наукові інтереси поширюються також на теорію електрон-деформаційних ефектів у напівпровідниках, сполуки з вузькими зонами провідності та кристали з ефектом Яна-Теллера.

У 1985 р. — захистив докторську дисертацію на тему «Теорія індукованих зовнішніми полями ефектів у кристалах із структурними фазовими переходами».

З часу створення у 1990 р. на основі Львівського відділення Інституту теоретичної фізики АН України працював на посаді заступника директора з наукових питань в Інституті фізики конденсованих систем НАН України та до 2016 року очолював відділ квантової статистики, нині є головним науковим співробітником.

У 1995 р. — обраний членом-кореспондентом НАН України.


Наукова та педагогічна діяльністьРедагувати

Найвагоміші результати пов'язані з теорією твердого тіла. Це розроблені ним математичні методи у теорії багатостанових і ферміонних систем із сильними короткосяжними кореляціями, вивчення ефекту хаббардівських кореляцій та ангармонічних ефектів у високотемпературних надпровідниках, розвиток теорії кінематичних механізмів надпровідного спарювання в межах моделі Хаббарда. Учений відомий також своїми розробленнями в мікроскопічній теорії впливу полів різноманітної природи на властивості та термодинаміку сегнетоелектриків і ян-теллерівських кристалів. Понад десятилітній доробок І. В. Стасюка та його учнів у галузі теорії протонного й іонного перенесення в суперіонних кристалах знайшов продовження в описі властивостей інтеркальованих кристалів. За результатами наукової роботи було опубліковано понад 700 наукових праць у вітчизняних та іноземних виданнях, у тому числі п'яти монографії.

Багато років веде роботу з підготовки наукових кадрів, читає лекції з теоретичної фізики та численні спецкурси (квантова статистика, електродинаміка, теорія твердого тіла, теорія фазових переходів, математичні методи теоретичної фізики) у Львівському національному університеті ім. І. Франка. Він виховав 21 кандидата та 5 докторів наук.

Громадська діяльністьРедагувати

І. В. Стасюк — віце-президент Українського фізичного товариства, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка. З 1993 р. — заступник головного редактора журналу «Condensed Matter Physics», член редколегії журналу «Phase Transitions», а також голова секції «Фізика сегнетоелектриків», член редколегії низки міжнародних журналів, секцій «Теорія твердого тіла» та «Фізика високотемпературної надпровідності» Міжвідомчої наукової ради при Президії НАН України з проблеми «Фізика твердого тіла», входить до складу секції статистичної фізики Наукової ради НАН України з проблеми «Фізика м'якої речовини», спеціалізованих рад із захисту докторських дисертацій. Він член Міжнародного дорадчого комітету «Домени у фероїках і мезоскопічні структури», виступив організатором багатьох міжнародних конференцій зі статистичної теорії конденсованих середовищ і фізики сегнетоелектриків.

Нагороди та преміїРедагувати

РодинаРедагувати

Дружина — Тетяна Крушельницька, фізик, громадсько-політична діячка. Дочка Лариси Крушельницької, онука Івана Крушельницького та Галі Левицької, правнучка Антона та Марії Крушельницьких і Льва Левицького[3].

Помер професор І. Стасюк у Львові , похований на 23 полі Личаківського цвинтаря.

БібліографіяРедагувати

  • Дидух Л. Д., Прядко Л. Ф., Стасюк И. В. Корреляционные эффекты в узкозонных материалах. Львов: Вища школа, 1978.
  • Stasyuk I. V., Shvaika A. M. A model with local anharmonicity in theory of HTSC systems: correlatoin functions and transverse «dielectric susceptibility» Cond. Matt,. Phys. — 1994.- № 3.- p. 134-175.
  • Стасюк И. В., Сабан А. Я. Физика многочастичных систем, 1983, 4, с,93- 102.
  • Стасюк И. В., Левицкий P. P., Сабан А. Я. Теория индуцированных внешними полями эффектов и релаксационных явлений в кристаллах со структурными и сегнетоэлектрическими фазовыми переходами.- в кн.: «Проблемы современной статистической физики». К.: Наукова думка, 1985, с.274-285.

ПриміткиРедагувати

  1. У Львові відійшов у вічність український фізик-теоретик Ігор Васильович Стасюк. galinfo. 
  2. Президія Національної академії наук України. Постанова від 12.02.2014 року № 27 «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2013 р.»
  3. Крушельницька Тетяна Доріанівна // Енциклопедія сучасної України

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати