Вікіпедія

Крушельницький Антін Володиславович

український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог
(Перенаправлено з Крушельницький Антін Владиславович)

Крушельницький Антін Володиславович
Антін Крушельницький. (Рогатин, 1926)
Псевдонім Антін Володиславич, Л. Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А.К., С-й, Кр. та ін.;А.К., С-й, Кр. та ін.
Народився 23 липня (4 серпня) 1878(1878-08-04)
Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (нині Польща)
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (59 років)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СССР
Поховання Сандармох
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР →  УНР → УСРР
Національність українець
Діяльність письменник, літературознавець, педагог, видавець
Сфера роботи література[1], літературна критика[1] і викладання[1]
Мова творів українська
Членство Наукове товариство імені Шевченка
У шлюбі з Крушельницька Марія Степанівна
Діти Крушельницький Тарас Антонович, Крушельницький Іван Антонович, Крушельницька Володимира Антонівна, Крушельницький Богдан Антонович і Крушельницький Остап Антонович
CMNS: Крушельницький Антін Володиславович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Крушельницький.

Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 4 серпня 1878(18780804), Ланьцут — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Чоловік Марії Крушельницької, батько Володимири, Івана, Богдана, Тараса та Остапа Крушельницьких.

Жертва сталінського терору.

Життєпис ред.

Докладніше: Крушельницькі (рід)
 
Книжка для дітей, видана А.Крушельницьким у Відні
 
Одна з «Читанок» А. Крушельницького

Народився 4 серпня 1878 року в м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща).

Навчався в гімназії в Бучачі[2]. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету[3].

У 1900—1903 роках — співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913[3]), з 1901-го газети «Буковина».[3]. Від 1901 року[2] викладав у гімназіях Коломиї (1902—1905, 1908, 1926[3]), Станиславова (1905, 1908[3]), Бережан (до листопада 1911[2]), Львова, Відня, Долини (1914[3]) Рогатина (1925—1926[3]), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї[3]. Член Крайової шкільної ради[4].

Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907—1912) — органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.

У 1915 році був бургомістром Городенки[3].

У 1919 — на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика)[5].

З 27 квітня по 25 липня 1919 р. очолював Міністерство народної освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною місією «для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів» у Празі та Відні[6].

Після повалення влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка». Працював в радянофільському (і фінансованому з СРСР) часописі «Нова громада». У 1929—1932 — видавець і редактор журналу «Нові шляхи», в 1933 — часопису «Критика», що також дотримувалися радянофільської орієнтації[7][8].

Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії. У своїх публікаціях поширював радянську пропаганду, вигадки і провокації проти українського націоналістичного руху. Зрештою Степан Бандера видав наказ щодо його ліквідації, відмінений після оголошення А. Крушельницьким наміру виїхати з сім'єю до СРСР (С. Бандера передбачив його ліквідацію там самими більшовиками).[9]

У липні 1934 року переїхав з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».[10]

 
Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.

6 листопада 1934 заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Покарання відбував у Соловецькій тюрмі.

Рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.

Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.

Із секретної записки тюремного управління НКВС від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».

Цікавий факт ред.

Антін Крушельницький утік зі Львова до СРСР через загрозу замаху від ОУН, але органи ОДПУ змусили його признатись у керівництві міфічної ОУН (Об'єднання українських націоналістів) в УРСР, за що і розстріляли згодом.[11]

Літературний та науковий внесок ред.

Цей розділ потребує доповнення. (березень 2012)

Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників».

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ а б в Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 245.
  3. ↑ а б в г д е ж и к Павлишин А. Крушельницький Антін Володиславович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 583.
  4. ↑ Дуда І. Крушельницький Антін Владиславович… — С. 256.
  5. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 197. — ISBN 5-7707-7867-9.
  6. ↑ Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — К. : Видавець Ешке О. М., 2002. — Т. 1 : 1917—1943 рр. — С. 123—128. — ISBN 966-557-096-Х.
  7. ↑ Олексій Мустафін. «Троянські вісті». Український мюнхгаузен та інші помічники більшовицьких людоловів. Київ24. 2024-02-15.
  8. ↑ Рубльов, О. С. До історії вітчизняного совєтофільства початку 1920-х років : співробітництво Н. Суровцової у часописі «Нова Громада» (1923-1924) / О. С. Рубльов, П. Е. Синицький // Проблеми історії України XIХ – початку ХХ ст. – 2007. – Вип. 13., с.213
  9. ↑ П. Мірчук. Нарис Історії ОУН. Перший том: 1920—1939. — с. 43.
  10. ↑ [http://slovoprosvity.org/2018/08/09/pysmennyk-publitsyst-pedahoh/ Романа Черемшинська. До 140-річчя від дня народження Антіна Володиславовича Крушельницького (1878—1937) ]
  11. ↑ Помилування не просив… Доля Юліана Бачинського: Документи. Матеріали. Публікації / Упоряд.: Ю. Шаповал, О. Якубець

Джерела та література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крушельницький_Антін_Володиславович&oldid=42266807