Відкрити головне меню

Галина (Олена) Львівна Левицька (Левицька-Крушельницька) гербу Рогаля, відома як Галя Левицька, літ. псевдонім — Олена П'ятигорська (*23 січня 1901 — †13 липня 1949) — визначна піаністка і педагог, декан фортепіанного факультету Львівської консерваторії (тепер ЛНМА ім. М. Лисенка). Дружина Івана Крушельницького. Мати Лариси Крушельницької.

Галина Львівна Левицька
Levycka G.jpg
Галина Левицька (Відень, 1923)
Псевдо Галя Левицька, Левицька-Крушельницька
Народилася 23 січня 1901(1901-01-23)
м. Порохник Ярославського повіту (нині Польща)
Померла 13 липня 1949(1949-07-13) (48 років)
Львів
Національність українка
Діяльність піаністка, педагог
У шлюбі з Крушельницький Іван Антонович
Діти Крушельницька Лариса Іванівна

Галя Левицька — перша галицька піаністка, яка відмовилась від надмірної віртуозності концертного стилю виконання на користь інтелектуального підходу до  відтворення авторського задуму. Вона старалася перевиховати публіку: підвищити її вимоги до художньої вартості творів. Підбирала програму концертів так, щоб вони виконували просвітницьку місію.

Однією з позицій піаністки було послідовне розкриття української фортепіанної музики. Перебуваючи поза межами України, а згодом у Львові під пильним оком польської влади, виконавиця щоразу презентувала невідомий твір українського композитора.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народилася 23 січня 1901 р. в м. Порохник Ярославського повіту (нині Польща) у родині українських інтелігентів. Батько Галини Лев Левицький походив з давнього священичого роду. Як суддя та юрист він зумів зробити чимало для покращення життя населення Сколівщини. Ще більше зробив для українців як посол до Австрійського Райхсрату. А під час лихоліття Першої світової війни саме Лев Левицький очолював Допомоговий комітет, який опікувався долею українських  біженців у Відні.

Мати, Марія, - небога Анатоля Вахнянина та двоюрідна сестра Станіслава Людкевича - була гарною піаністкою. Вона стала першою вчителькою доньки з фортепіано. Потім Галина навчалась в Українському дівочому інституті в Перемишлі.

Коли Галині виповнилося 13, родина Левицьких переїхала до Відня. Тут дівчина здобула солідну загальну та музичну освіту. 1920 р. закінчила Віденську академію музики та виконавського мистецтва (клас фортепіано Г. Лялевича). В 1920—1922 рр. проходила за методом Е. Зауера концертний курс у професора П. Вайнґартена.

1922 р. відбувся дебют піаністки–українки в Малій залі Віденського концертгаузу. Вже тоді рецензенти акцентували на одній рисі виконавського стилю, яка стала неповторною особливістю виконавиці: «піаністка занадто ставить себе на службу творові, нехтуючи зовнішніми ефектами».

Від 1923 р. давала концерти у Празі, Кракові, Варшаві, Перемишлі, Будапешті, Львові, Стрию, Тернополі. Кожен концерт привертав увагу одразу кількох рецензентів, серед яких були високопрофесійні критики, від яких вона отримувала справедливі й схвальні відгуки: Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Нестор Нижанківський, Тарас Шухевич.

Від 1926 р. і до 1939 р. працювала викладачкою Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові і паралельно директоркою Стрийської філії цього інституту (1926—1932 рр.). 1927 р. одружилася, 1928 р. народила доньку Ларису. 1931—1932 рр. удосконалювалася на 3-річних курсах вищої майстерності у професора Е. Петрі. Володіла 8-ма іноземними мовами. Галина Львівна разом з чоловіком активно долучалися до роботи Західно-українського мистецького об'єднання (ЗУМО), що взяло на себе невдячну справу поширення маловідомих творів М. Колесси, П. Козицького, Л.Ревуцького, З.Лиська та першої галицької жінки-композиторки Стефанії Туркевич –Лукіянович. Разом зі своїми сестрами — Марією та Стефанією — Галина створила інструментальне тріо «Сестри Левицькі» (сама грала на фортепіано, Стефанія — на скрипці, а Марія — на віолончелі).

У 1932 р. батьки та чоловік Г.Левицької, забравши з собою її маленьку донечку Ларису, вирушають на Велику Україну. Там вони сподівалися знайти омріяний, рідний дім. Галю Левицьку затримала хвороба. А в грудні 1934 р. у Києві за вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР її чоловік був розстріляний.

Галя Левицька не зламалася і продовжувала свою мистецьку діяльність. У сезоні 1936-1937 вона виконала у Львові тематичний цикл 5-ти концертів, що розкривали різні музичні стилі: класицизм і романтизм, твори модерних композиторів; музика програмна і чиста; національні стилі.

Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР працювала професором Львівської державної консерваторії. Виступала в ефірі Львівського радіо. Стала першим директором (1939-1941) новоствореної Консерваторійної музичної школи (теперішня Середня спеціалізована музична школа-інтернат імені Соломії Крушельницької)[1].

Після визволення Львова від гітлерівської окупації була викладачкою Львівської консерваторії. В 1946—1947 рр. виступила з циклом тематичних вечорів у Великій залі Львівської державної консерваторії.

Як педагог, Г. Левицька виховала цілу плеяду непересічних піаністів, серед яких: Марта Кравців, Олег Криштальський, Оксана Кузьмович-Шпот, Євгенія Комарницька, Володимир Самохвалов, Наталія Корсун, Юрій Новодворський.

Померла і похована у Львові.

Про творчість Галини ЛевицькоїРедагувати

У репертуарі піаністки були твори як українських композиторів (М. Лисенка, В. Барвінського, Л. Ревуцького, В. Косенка, М. Колесси, Б. Лятошинського, Н. Нижанківського, А. Рудницького, Р. Сімовича), так і зарубіжних (Й.С.Баха, Л. Бетховена, Ф. Ліста, Ф. Мендельсона, Р. Шумана, Ф. Шопена, Ф. Шуберта). Левицька була однією з перших піаністів-ентузіастів, що відважилась заграти, і неодноразово, концертні програми, складені повністю з української музики. Здійснила близько двадцяти прем’єр великих творів українських композиторів. Позбавлене поверхової ефектності виконання піаністки було спрямоване на осягнення якнайглибшого задуму твору, його концепції. Барвінський підкреслював: «...Інтерпретація Левицької наскрізь пережита й ніколи не бліда»[2]. Вона мала мужній і вольовий, навіть дещо суворий характер. Могутнє дзвонове звучання фортепіано з багатою палітрою тембрових барв будило увагу слухача, змушувало задуматися над виконанням.

Галя Левицька публікувала праці з питань музикознавства, оприлюднила кілька рецензій та теоретичних робіт (незавершеним залишився рукопис «Основні принципи педалізації»), а також книжку «Микола Лисенко: біографія у 15-ти новелах». Брала активну участь у музичному житті Львова.

 
Афіша концертів у Стрию (1927)

ПриміткиРедагувати

  1. Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені Соломії Крушельницької. Сторінки історії.- Львів, Камула, 2017 [ISBN 978-966-433-155-2]
  2. Барвінський В. Концерт Галі Левицької// Діло.-1927.-№255.-15 лист.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати