Левицький Лев Львович
Лев Леви́цький гербу Рогаля (18 серпня 1863 — 19 жовтня 1928) — український громадський діяч, суддя.
Лев Левицький | |
---|---|
Делегат УНРади | |
18.10.1918 — 9.06.1919 | |
Посол до Австрійського парламенту | |
17.07.1911 — 12.11.1918 | |
Посол до Галицького сейму | |
1913 — 1914 | |
Попередник | Нижанківський Остап Йосипович |
Народився | 18 серпня 1863 с. Воля Велика, Миколаївський повіт, Стрийський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
Помер | 19 жовтня 1928 Познань, Польська Республіка |
Похований | Личаківський цвинтар |
Виборчий округ | № 57 |
Відомий як | Голова Міжнародного допомогового комітету |
Громадянство | Австрійська імперія → Австро-Угорщина → ЗУНР → Польща |
Національність | українець |
Освіта | вища |
Alma mater | Львівський університет |
Політична партія | Українська національно-демократична партія |
Батько | о. Лев Левицький († 1906) |
У шлюбі з | Марія Вахнянин |
Діти | 3 доньки |
Професія | суддя |
Релігія | греко-католик |
Біографія
ред.Народився 18 серпня 1863 року в сім'ї українського греко-католицького священика.
Навчався в Станиславівській державній гімназії. З 1885 р. навчався і закінчив правничий факультет Львівського університету. Проходив адвокатське стажування в Перемишлі; з 1893 р. — на судовій службі в Галичині. Спочатку — аускультант перемишльського окружного суду; 1896 — ад'юнкт при повітовому судді Тлустського повітового суду (Заліщицький повіт), 1897 — повітовий суддя Рожнятівського повітового суду суду (Долинський повіт); 1900 — Порохницького повітового суду (Ярославський повіт); 1901 — Сколівського повітового суду (Стрийський повіт), а з 1907 — окружний суддя і член колегії того ж суду. Засновник і голова українського банку Райффайзен у Сколе; засновник багатьох інших українських господарських організацій.[1]
1901 року був видавцем «Просвіти Бобрецької».
У 1911 р. став послом (депутатом) австрійського парламенту від двомандатного округу № 57 (включав сільські громади судових повітів Меденичі, Стрий, Сколе, Жидачів, Ходорів, Миколаїв, Глиняни, Бібрка та частково судові повіти Комарно і Щирець). Фракційне представництво: входив в Український радикальний клуб до 12 лютого 1913 (розпуск), далі був в Українському союзі, з 8.11.1916 ввійшов до Української парламентарної репрезентації (русинський націоналдемократ). У 1912-1914 рр. був обраний до Стрийської повітової управи.[1]
Був послом до Галицького сойму (1913-1914 роки, представляв УНДП, обраний в окрузі Жидачів від IV курії, входив до «Українського соймового клубу»[2]). Діяч Загальної Української Ради. Під час Першої світової війни як голова Допомогового комітету багато допомагав українським біженцям, інтернованим і політичним в'язням.[3].
У 1918-1919 роках — делегат Української Національної Ради ЗУНР. Від 1.08.1920 до 15.03.1923 (розпуск) — член Національної Ради (уряду в екзилі) ЗУНР у Відні. У 1923 р. переїхав до Польщі, суддя в Оструві Великопольському (Познанське воєводство)[1]
Одружений з Марією Вахнянин, батько трьох доньок, в т.ч. Галини Левицької. Дід відомого археолога і директорки Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника Лариси Крушельницької та ректора Львівського вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка Марії Крушельницької.[3]
Помер 19 жовтня 1928 року. Похований на Личаківському цвинтарі в родинному гробівці, поле № 23.[3]
Примітки
ред.Джерела
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1268.
- Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 239. — ISBN 966-8955-00-5..
- Крушельницька Л. І. Рубали ліс. — Львів, 2001.
- Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — (Львівська сотня). — ISBN 978-966-486-089-2.