Старосольський Володимир Якимович

(Перенаправлено з Старосольський Володимир)

Володи́мир Яки́мович Старосо́льський (*8 січня 1878 — †25 лютого 1942) — український громадсько-політичний діяч, соціал-демократ, голова Української соціал-демократичної партії у 19371939 рр., в. о. міністра закордонних справ УНР у 19191920 рр., соціолог, правник, адвокат, професор, дійсний член НТШ1923 р.), автор «Теорії нації». Батько Юрія, Ігоря Старосольських.

Володимир Старосольський
Володимир Старосольський

Coat of Arms of UNR.svg в.о. Міністр закордонних справ Директорії Української Народної Республіки Україна
Час на посаді:
жовтень 1919 — квітень 1920
Попередник Андрій Лівицький
Наступник Андрій Лівицький

Час на посаді:
1937 — 1939
Попередник Лев Ганкевич

Народився 8 січня 1878(1878-01-08)
Ярослав, Королівство Галичина і Володимирія, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 25 лютого 1942(1942-02-25) (64 роки)
Маріїнськ, Новосибірська область, Російська РФСР, СРСР СРСР
Громадянство ЗУНР ЗУНР, Flag of the Ukranian State.svg УНР, Чехословаччина Чехословаччина, ПольщаПольська Республіка, СРСР СРСР
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність українець
Політична партія Українська соціал-демократична партія
Дружина Дарія Шухевич (18811941)
Діти Юрій (19071991), Ігор (19081988), Уляна (19122011)
Професія Політичний діяч, громадський діяч, адвокат, вчений
Звання OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник (обер-лейтенант)

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився Володимир Старосольський 8 січня 1878 р. в м. Ярослав (тепер — Польща) у сім'ї голови повітового суду в Ярославі українця Якима Старосольського (18221884 рр.) та полонізованої австрійки Юлії Рапф (18451919 рр.). Мав старшу сестру Ядвіґу Літвінішин (18761939 рр.). Дитинство та юність пройшли в Ярославі.

Рідною мовою В. Старосольського була польська, однак починаючи із старших класів гімназії переходить на українську мову.

Товаришами з дитинства були Станіслав Людкевич, Іван Рак, Михайло Станько.[1]

1906 р. одружився з Дарією Шухевич (18811941 рр.), донькою українського громадського діяча, етнографа, педагога В. Шухевича. Мав трьох дітей: Юрія (19071991 рр.) — український діяч у США, правник, Ігоря (19081988 рр.) — архітектор у Львові та Уляну (19122011 рр.) — українська журналістка, письменниця, діячка в США і Канаді.

ОсвітаРедагувати

 
Іван Труш «Портрет студента Володимира Старосольського», 1898.

Громадсько-політична діяльністьРедагувати

1896–1914 рр.Редагувати

В. Старосольський почав цікавитися політичними ідеями у старших класах гімназії, зокрема соціалізмом (у тому числі марксизмом)[2]. Брав активну участь в українському студентському житті, один із лідерів українського молодіжного руху в Австро-Угорській імперії кінця XIX-початку XX ст.

1897 р. В. Старосольський вступив до «Академічної громади», згодом, на початку 1900-х рр., один з її керівників.

1898 р. як студент Віденського університету став членом української студентської організації «Січ» у Відні. 26 березня4 вересня 1899 рр. — голова віденської «Січі»[3].

Один з організаторів та активний учасник І віча (з'їзду) українського студентства Австро-Угорської імперії у справі заснування українського університету у Львові, що відбулося 13 липня 1899 р. у Львові. Тоді ж було засновано молодіжну організацію «Молода Україна», членом-засновником та одним із її лідерів був В. Старосольський. У жовтні 1899 р. голова редакційного комітету друкованого органу цієї організації журналу «Молода Україна».

14 липня 1900 р. відбувся ІІ з'їзд українського студентства Австрії у Львові, організований проводом «Молодої України» (головою з'їзду обраний В. Старосольський). На цих з'їздах було вперше висунуто вимогу створення українського університету у Львові[4], а також справа державної самостійності України стала головним питанням діяльності українського студентства[5].

На знак протесту проти репресивних заходів адміністрації Львівського університету щодо українських студентів В. Старосольський виступив одним із організаторів сецесії українських студентів Львівського університету в 1901-1902 рр. Справа сецесії була підтримана III (8 жовтня 1901 р.) та IV (19 листопада 1901 р.) з'їздами українського студентства Австрії у Львові.

1902 р. В. Старосольський був одним із організаторів та брав активну участь у селянському страйку в Галичині.

1902 р. — член Закордонного Комітету Революційної української партії.

1903 р. — увійшов до Української соціал-демократичної партії (УСДП). 1907 р. — вступив до робітничого товариства «Воля», що перебувало під керівництвом УСДП.

В. Старосольський один з організаторів товариства Січових Стрільців, 1913 р. — його голова (головний отаман).

 
Володимир Старосольський в однострої УСС

1914–1920 рр.Редагувати

З початку Першої світової війни в серпні 1914 р. — член Головної української ради від УСДП, з 1915 р. — Загальної української ради і Бойової управи Українських січових стрільців (УСС). У 1915–1918 рр. — постійний представник Бойової управи при Легіоні УСС. Співпрацював зі стрілецьким журналом «Шляхи».

В. Старосольський разом із Д. Вітовським були головними ідеологами УСС.[6][7][8]

З 1916 р. — член таємного товариства УСС — «Лицарство Залізної Остроги».

 
Група старшин УГА (зліва направо): отаман Н. Гірняк, поручник В. Старосольський, чотар М. Саєвич, полковник Д. Вітовський, чотар М. Гаврилко, І. Боберський, сотник О. Семенюк, до 2.08.1919

Співпрацював з Союзом Визволення України у Відні. У жовтні 1918 р. входив до складу Українського генерального військового комітету, який підготував Листопадове повстання 1918 р. у Львові. Під час українсько-польської війни 1918-1919 рр. ув'язнений у польському таборі для військовополонених у Домб'ю (під Краковом), визволений у жовтні 1919 р. через міжнародний Червоний Хрест і переданий уряду УНР.

З листопада 1919 р. — товариш міністра закордонних справ Директорії УНР в уряді І. Мазепи.

Брав участь у переговорах Директорії УНР з Польщею в січні-лютому 1920 р.

1920—1939 рр.Редагувати

У 1920 — секретар Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Швейцарії.

19201927 рр. на еміграції у Австрії й Чехословаччині. 1927 р. повертається до Львова.

Залишаючись до кінця свого життя соціал-демократом (з 1937 р. — голова УСДП), користувався особливою повагою серед діячів усіх політичних партій і напрямів. Зокрема, В. Старосольський разом з Д. Донцовим були єдиними діячами, які без застережень відвідували Академічний дім — головний осередок молодіжного українського націоналістичного підпілля в 1920-1930-х рр. В. Старосольський був прихильником співпраці та порозуміння українців з поляками в 1930-х рр.

Наукова діяльністьРедагувати

Науковими дослідженнями В. Старосольський розпочав займатися в студентські роки під керівництвом професора С. Дністрянського. Завдяки йому та на підставі опублікованих наукових статей В. Старосольський отримав державну стипендію для продовження студій в університетах Берліна, Гейдельберга.

Під керівництвом професора Гейдельберзькому університету, відомого німецького правознавця Ґ. Єлінека, В. Старосольський розпочав написання наукової праці про право більшості — «Das Majoritätsprinzip», яка вийшла друком у 1916 р.

1920 р. В. Старосольський став професором новоутвореного Українського вільного університету у Відні.

Адвокатська діяльністьРедагувати

В. Старосольський в 1901 р. розпочав адвокатську практику як аплікант (помічник) адвоката у адвокатській конторі К. Чарніка у Львові. Найдовше проходив її у видатного львівського адвоката, поляка М. Грека. Також В. Старосольський працював у адвокатських канцеляріях визначних українських адвокатів у Львові К. Левицького, М. Шухевича та ін. 1908 р. брав участь у захисті М. Січинського.

1909 р. після складання відповідних іспитів та присяги став адвокатом у Львові.

У листопаді 1911 р. В. Старосольський відкрив власну адвокатську контору у Львові на вул. Коперника, 14. Займався адвокатською діяльністю до початку Першої світової війни (серпня 1914 р.).

Після повернення до Львова 1927 р. В. Старосольський відновив адвокатську діяльність. 1927–1939 рр. був провідним діячем Союзу українських адвокатів у Львові, а також Львівської адвокатської палати. Був обраний до Головної адвокатської ради Польщі у Варшаві. Славу відомого авторитетного адвоката здобув завдяки блискучим ґрунтовним промовам на політичних судових процесах в 1927–1939 рр. проти членів УВО, ОУН, КПЗУ та інших учасників українського національного руху в Польщі.

В. Старосольський був адвокатом[9],[10] на таких резонансних процесах над:

Також В. Старосольський захищав на політичних процесах колишніх послів-українців польського сейму і сенату: у 1930 р. — В. Кохана, Ю. Татомира, С. Біляка, І. Ліщинського; у 1931 р. — Д. Левицького, Д. Паліїва (останнього також у 1932, 1933 р.) та багато ін.

Останні роки життя. 1939–1942 рр.Редагувати

 
Меморіальна дошка Володимиру Старосольському у Львові

Після радянської окупації Львова у вересні 1939 р. призначений професором державного права Львівського державного університету ім. І.Франка. Через декілька тижнів заарештований НКВС, засуджений 25 жовтня 1940 р. у Києві терміном 8 років ув'язнення за ст. 58а. 4 (Кримінального кодексу СРСР). До січня 1941 р. перебував в ув'язнені в Лук'янівській в'язниці, а згодом переправлений «етапом» до концтабору в Сибір.

Помер 25 лютого 1942 р. у концтаборі в м. Маріїнську (тепер  — Кемеровська область, Російська Федерація). До 1943 р. польський еміграційний уряд намагався звільнити В. Старосольського.

ПраціРедагувати

  • Реформа похатньої торгівлі і австрійському законодавстві // Часопись Правнича і Економічна. — Львів, 1900.  — Т. 2. — С. 1-39;
  • Причинки до теорії соціольоґії // Часопись Правнича і Економічна. — Львів, 1902.  — Т. 4-5. — С. 1-36.
  • Національний і соціяльний момент в украінській історії. — Відень, 1915.
  • Das Majoritätsprinzip. — Wien ; Leipzig: Deuticke, 1916.  — X, 158 S.
  • Теорія нації. — Відень, 1921; Ню Йорк, 1966; Київ, 1998;
  • Держава і політичне право: у 2 т. — Подєбради: Видавництво УГА, 1923–1925.
  • Методологічна проблема в науці про державу // Ювілейний збірник в честь проф. Станіслава Дністрянського. — Прага, 1925.
  • До питання про форми держави // ЗНТШ. — Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка, 1925. — Т. 138 − 140
  • Bohdan Kistiakowskyj und das russische soziologische Denken. — Berlin, 1929.
  • Політичне право: курс лекцій. — Реґенсбурґ ; Новий Ульм: УТГІ, 1950. — 373 с.

ПриміткиРедагувати

  1. Володимир Старосольський, 1878–1942 // Записки НТШ. — Нью-Йорк та ін., 1991. — Т. 210. — С. 20-24.
  2. ЦДІАУ у Львові. Ф. 309, оп. 1, спр. 2239 — арк. 58.
  3. Спис голов «Січи» 1868–1908 // «Січ» 1868–1908. Альманах. — С. 535.
  4. Жерноклеєв, О. С., Райківський І. Я. Володимир Старосольський // Лідери західноукраїнської соціал-демократії: політичні біографії. — Київ: Основні цінності, 2004. — С. 197.
  5. Огородник Т., В. Старосольський та часопис «Молода Україна» (1900 — 1903 рр.) / Тарас Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2003. — С. 957–963.
  6. Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво.— Львів: НТШ, 1995. — C.139, 322.
  7. Кедрин І. Володимир Старосольський (У 100-річчя народин) // Володимир Старосольський. 1878–1942 // Записки НТШ. — Т. 210. —С. 389.
  8. За волю України: Історичний збірник УСС. — Ню Йорк,1967. — C. 445.
  9. Огородник Т. Правозахисна і громадсько-політична діяльність В. Старосольського 1929–1931 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 375–393.
  10. Огородник Т. Участь В. Старосольського у судових політичних процесах проти українців у ІІ Речі Посполитій 1932–1934 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2003 — Вип. 11. — С. 269–279.

ЛітератураРедагувати

  • Володимир Старосольський, 1878—1942 // Записки НТШ. — Нью-Йорк та ін., 1991. — Т. 210. — 411 с.
  • В.І. Головченко. Старосольський Володимир Якимович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 2. М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Древніцький Ю. Володимир Старосольський: громадсько-політична та наукова діяльність (1978—1942) / Юрій Древніцький ; передм. І. Райківський. — Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім В. Гнатюка, 2012. — 304 с. — ISBN 978-617-595-002-9
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Древніцький Ю. Організаційно-педагогічна діяльність Володимира Старосольського // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Історія». — Тернопіль, 2009. — 2009. — Вип. 1.
  • Жерноклеєв О., Райківський І. Володимир Старосольський: політичний портрет: до 125-річчя від дня народження / Олег Жерноклеєв, Ігор Райківський // Людина і політика. — 2003. — № 5. — С. 135—150.
  • Жерноклеєв, О. С., Райківський І. Я. 'Володимир Старосольський // Лідери західноукраїнської соціал-демократії: політичні біографії. — Київ: Основні цінності, 2004. — С. 196—219.
  • Кресіна І. О. Свідомість і воля — основа нації // Старосольський В. Теорія нації. — Нью-Йорк ; Київ, 1998. — С. I-XL.
  • Згурська В. Л. Раціональне та ірраціональне в національній ідеї за концепцією Володимира Старосольського / Валентина Згурська // Держава і право: збірник наукових праць. — 2002. — Вип. 15. — С. 593—595.
  • Згурська В. Л. Концепція федеративної держави В.Старосольського / Валентина Згурська // Держава і прав: збірник наукових праць. — 2006. — Вип. 31. — С. 599—610.
  • Згурська В. Л. Особливості публічно-правової суб'єктності національної автономії (за В. Старосольським) / Валентина Згурська // Держава і право: збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 41. — С. 599—610.
  • Огородник Т. Володимир Старосольський  — публіцист, редактор, видавець / Тарас Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2000. — С. 485—489.
  • Огородник Т. Громадсько-політична діяльність В. Старосольського у період Першої світової війни (1914—1918) / Тарас Огородник // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. — Львів: ЛНБ ім. В. Стефаника, 2007. — Вип. 15. — С. 289—304.
  • Огородник Т. Правозахисна і громадсько-політична діяльність В. Старосольського 1929—1931 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 375—393.
  • Огородник Т. Участь В. Старосольського у судових політичних процесах проти українців у ІІ Речі Посполитій 1932—1934 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2003 — Вип. 11. — С. 269—279.
  • Огородник Т. В. Старосольський та часопис «Молода Україна» (1900—1903 рр.) / Тарас Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2003. — С. 957—963
  • Панок О. В. «Національне» та «соціальне» в політологічній концепції Володимира Старосольського / Ольга Панок // Відродження соціал-демократії в Україні: можливості і перспективи. — Київ: Стилос, 1997. — С. 156—163.
  • О. Яковлєв. Старосольський Володимир Якимович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. – К.: Парламентське видавництво, 2011. – с.688 ISBN 978-966-611-818-2
  • Янишин Б. М. Старосольський Володимир // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 826. — ISBN 978-966-00-1290-5.