Загальна українська рада
Загальна Українська Рада (ЗУР) — загальноукраїнська політична організація, що постала 5 травня 1915 у Відні як розширення галицької Головної Української Ради на всі українські землі. Загальна Українська Рада мала бути репрезентацією всього українського народу під час війни, а тим самим також найвищим і єдиним українським представництвом у межах Австро-Угорщини.
До складу Загальної Української Ради входили з Галичини — 14 делегатів з Національно Демократичної Партії, 6 з радикальної, 1 соціал-демократ; з Буковини — 5 нац. демократів, 1 соціал-демократ, 1 з Української Народної Партії; з підросійської України 3 делеґати від Союзу Визволення України; разом 34 члени. Персональний склад членів часто мінявся.
Програма Загальної Української Ради: щодо українських земель під російським пануванням — самостійна українська держава, щодо українських земель Австро-Угорщини — територіально-національна автономія і об'єднання українських земель в один автономний край.
Провід у Загальній Українській Раді належав президії, до якої входили: Кость Левицький — голова, Микола Василько, Лев Бачинський (згодом Ярослав Весоловський), Микола Ганкевич (пізніше Володимир Темницький) — заступники голови, Олександер Скоропис-Йолтуховський (згодом Маркіян Меленевський) — уповноважений Союзу Визволення України, секретар В. Темницький.
Організація опікувалася правами українців, закликала їх боротися за конституційну Австро-Угорщину проти самодержавної Росії. Завдяки діяльності об'єднання з'явилася ідея створення всеукраїнського військового з'єднання. Так з'явилося перше з часів реєстрового козацтва Речі Посполитої та Російської імперії українське воєнізоване угрупування — легіон Українських січових стрільців (УСС).[1]
Після проголошення цісарського маніфесту 4 листопада 1916 про створення польського королівства та відокремлення й широку автономію з польською перевагою Галичини в складі Австро-Угорської держави становище Загальної Української Ради захиталося й політичний провід українського життя в Австрії перейшов до української парламентарної репрезентації.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Тетяна Дяченко (2014-08-01). Загибель миру в Європі: рік 1914. Газета «День».
Джерела та літератураРедагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
- Лавров Ю. П. Загальна українська рада // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 191. — ISBN 966-00-0610-1.
- Лавров Ю. П. Загальна українська рада // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
ПосиланняРедагувати
- Загальна українська рада // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.