Лемик Микола Семенович
Мико́ла Семе́нович Ле́мик або Лемик-Сенишин (4 квітня 1915, Солова, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — жовтень 1941, Миргород) — український політичний діяч, член ОУН від 1932 року. Виконавець атентату проти Олексія Майлова (секретаря Консульства СРСР у Львові) 1933 року, засуджений. Від 1941 року — крайовий провідник ОУН на східноукраїнських землях.
| Микола Лемик | |
|---|---|
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
4 квітня 1914 с. Солова, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Смерть |
10 жовтня 1941 (27 років) м. Миргород, Генеральна округа Київ, Райхскомісаріат Україна |
| Псевдо | «Сенишин» |
| Військова служба | |
| Приналежність |
 Українська держава (1941) ОУН |
| Командування | |
|
Крайовий провідник ОУН на Східній Україні (06.1941 — 10.1941) | |
 Лемик Микола Семенович у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Народився у селі Солова Перемишлянського повіту в Галичині (тепер Золочівського району, Львівської області). Після закінчення української гімназії навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету.
21 жовтня (22 жовтня) 1933 року Лемик за наказом проводу українських націоналістів вбив начальника канцелярії консуляту СРСР у Львові Алєксєя Майлова (за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб) на знак протесту проти штучно організованого радянською владою Голодомору в Україні 1932—1933 років (за іншими даними, вбили 24-річного кадрового розвідника Андрія Майлова[1]). Основним мотивом вбивства Лемик вважав публічну форму протесту проти дій більшовицької влади, яка «…силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю». Біля будинку суду відбулися демонстрації протесту, а в залі знаходились іноземні журналісти. Однак до зали не запросили свідків Голодомору. Негайний суд у Львові, що відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув'язнення.
На волю Микола Лемик вирвався аж на початку війни, восени 1939 року, коли німецька авіація почала бомбардувати польські міста, зокрема і в'язницю у Сєдльцах. Після багатоденних поневірянь і важкої хвороби він зрештою потрапив у Краків і знову на нелегальному становищі долучився до національно-визвольної боротьби.
4 серпня 1940 року одружився з Любою Возняк (відома як Люба Возняк-Лемик).
1941 року став одним з організаторів Похідних ОУН та їх діяльності в Україні. Восени 1941 року очолив східну похідну групу ОУН. Загинув у жовтні 1941 року — заарештований гестапо і розстріляний у Миргороді (Полтавська область). Як згадував пізніше один із сучасників Микола Лемик був блондином, високого зросту, та міцної статури, мав блакитні очі. Його іменем названа вулиця у місті Львові.
Атентат ред.
Миколі Лемику було лише 18, коли Організація українських націоналістів у Західній Україні постановляє змусити звернути увагу світової громадськості на Голодомор в Україні. На нараді ОУН вирішили вчинити атентат на чиновника Москви — радянського консула у Львові. Зголосилося здійснити вирок з десяток молодих членів ОУН. Але справа йшла не просто про відважного бойовика. Це мав бути інтелігентний чоловік, з міцними нервами, який легко входить у довіру, бо ставили завдання не лише виконати присуд, а й оборонити себе від охоронців у консульстві та здатися в руки польській поліції. А найважливіше — гідно триматися під час судового процесу, який мав висвітлюватися світовими засобами масової інформації.
Після здійснення атентату Миколу затримали. Вирок був таким — смертна кара. Однак, враховуючи неповноліття підсудного, оголосили про його довічне ув'язнення, і Миколу везуть аж під Варшаву, в політичну в'язницю «Святий Хрест». Там багатолітній член ОУН, в'язень польських, німецьких і радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий впродовж певного часу спілкувався із Миколою Лемиком і згодом згадував, що хлопець виявився дуже приємною, життєрадісною людиною. На запитання: «Коли ж, Миколо, йдеш на волю?» — відповідав з усмішкою: «З неділі, щоправда, ще не відомо, з якої неділі, але це таки буде з неділі!» Півроку Микола Лемик, чи не єдиний у в'язниці, утримувався в кайданках. Але не було б щастя, та нещастя допомогло — навчився їх знімати, і це потім врятувало йому життя. Дійсно, він вийшов на волю саме в неділю, 1939 року.
На волі ред.
Коли на початку Другої світової війни в'язнів переганяли до іншої в'язниці, йому дорогою вдалося зняти кайданки і втекти. Щоправда, при цьому Миколу поранили. Діставшись до українського селища, лікується в українській родині, потім деякий час вчителював у цьому ж селі. Знову зв'язався з керівництвом ОУН у Кракові. Був учасником II Великого збору ОУН.[2] У Кракові познайомився зі своєю майбутньою дружиною Любою Возняк — рідною сестрою Марії Возняк, що вийшла заміж за брата Степана Бандери, Василя, згодом замордованого в німецькому концтаборі. 4 серпня 1940 року вони побралися. За бажанням Люби на їхніх обручках було викарбувано: 23 травня 1940 рік - дата їхнього знайомства та пам'ятний для них день смерті Євгена Коновальця. Цікаво, що шлюб вони брали не за прізвищем Лемик (воно тоді було занадто відоме), а за «Синишин» (псевдо Лемика в ОУН).
Розстріл ред.
Після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української Держави, для реалізації ідеї незалежності на схід вирушили три похідні оунівські групи — Північна, Середня і Південна. Середню очолив Микола Лемик.
«У жовтні 1941 року гестапо заарештувало Миколу Лемика, його розстріляли в Миргороді. Одне це достеменно відоме, а де похований — ні…» — це вже розповідає Ярослав Лемик, близький родич Миколи.
Вшанування пам'яті ред.
- Пам'ятна таблиця Миколі Лемику на фасаді будинку, що на вул. Котляревського, 27 у місті Львові, де він убив Майлова.
- Пам'ятна таблиця на краєзнавчому музеї в Миргороді. Відкрита 28 жовтня 1997 року. Скульптор Юліан Савко.[3]
- Провулок Миколи Лемика у місті Полтава.
- Вулиця Лемика у Львові
- Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 100 років з дня народження відзначалося на державному рівні.[4]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Степан Бандера: Коротка біографія до 1934 року. Архів оригіналу за 18 листопада 2015. Процитовано 12 жовтня 2015.
- ↑ Архів СБУ України. - Ф. 5. - Спр. 67418. - Т. 1. - Арк. 215.
- ↑ Бурнашов Г. Злочини більшовизму. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2001. — С. 169. — ISBN 966-7363-59-7.
- ↑ Політика // Голос України. — К., № 29 (6033) за 18 лютого 2015. — С. 4.
Джерела ред.
- Лемик Микола [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.] / Довідник з історії України За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — Київ.
Посилання ред.
- Микола Лемик [Архівовано 7 листопада 2007 у Wayback Machine.]
- Інтерв’ю Люби Євгенівни ВОЗНЯК-ЛЕМИК [Архівовано 11 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Лемик Микола [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 820. — 1000 екз.
- Постріл в оборону мільйонів
Історія одного атентату (вбивство Майлова) на YouTube
