Лисець (Кам'янець-Подільський район)

село Лисець
	Герб
	Долина річки Бобровець біля села ЛисецьДолина річки Бобровець біля села Лисець
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Кам'янець-Подільський район
Громада	Дунаєвецька міська громада
Основні дані
Засноване	1493
Населення	924
Площа	2,945 км²
Густота населення	346,69 осіб/км²
Поштовий індекс	32472
Телефонний код	+380 3858
Географічні дані
Географічні координати	48°47′34″ пн. ш. 27°01′12″ сх. д. / 48.79278° пн. ш. 27.02000° сх. д.Координати: 48°47′34″ пн. ш. 27°01′12″ сх. д. / 48.79278° пн. ш. 27.02000° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	283 м
Водойми	річка Безіменна та два ставочки
Відстань до; обласного центру	80 км
Відстань до; районного центру	49 км
Найближча залізнична станція	Дунаївці
Відстань до; залізничної станції	35 км
Місцева влада
Адреса ради	32400, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, м. Дунаївці, вул. Шевченка, 50
Карта
	Лисець
	Лисець
Мапа

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лисець.

Лисе́ць — село в Україні, у Дунаєвецькій міській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

Герб ред.

Опис: Центральним елементом герба є гербовий щит синього кольору. Синій колір символізує мир, спокій, злагоду. Щит поділений на 2 частини горизонтальною хвилястою лінією, яка символізує річку Бобравку. Верхню частину гербового щита займає стилізоване зображення ластівки — символ нестримного руху вперед, символ волі і працелюбства. В нижній частині гербового щита розташовано композицію із трьох яблук, що підкреслює вирощування, заготівлю і продаж плодів садівництва жителями села. Знизу і з боків гербовий щит обрамляє стилізоване золоте дубове листя — символ могутності, сили, довголіття. Зверху гербовий щит обвиває синя стрічка з написом «с. Лисець». Геральдичну композицію вінчають 5 пшеничних колосків, які символізують багатство, славу, мудрість, добро і красу.

Автор: Мастикаш М. В.

Критика: Існує ряд фактів недотримання геральдичних стандартів: 1) Французький щит має неканонічні пропорції та не використовується в новітній геральдичній традиції населених пунктів України; 2) Ластівка летить в негеральдичний бік (вліво); 3) Девізна стрічка міститься, за правилами, за щитом, а не над ним.^[1]

Назва ред.

Найбільш ймовірно, що назва походить від назви одного з пагорбів на якому були відсутні насадження та засноване поселення.

Географія ред.

Подільське село Лисець розкинулось на подільській височині в південно-західній частині України, за 50 кілометрів автодорогами від Кам’янця-Подільського. Селом протікає річка Безіменна, права притока Ушиці. Село обгортають такі населені пункти: село Велика Побійна на півночі, Заголосна на північному заході, Тимків на сході, на півдні Сокілець та Великий Жванчик на заході.

Клімат ред.

Лисець знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше.

Історія ред.

Лисець згадується в реєстрі димів (податкових одиниць) Подільського воєводства за 1493 рік. Воно було королівським маєтком і входило до Кам’янецького староства. Однак немає сумнівів, що село існувало і раніше. У XVI столітті орендар Юрій Телефус збудував замок – його зруйнували волохи.^[2]

20 вересня 1442 року польський король Владислав III Варненчик надав Митку Зарубичу село Лисець (Lisyecz) Кам’янецького повіту на ленному праві.

Братська могила радянських солдатам загиблим у Другій світовій війні

Найпоширенішою галуззю економіки Лисця було землеробство, яке мало тут давні традиції. 1798 року село було надане у тимчасове користування строком на 50 років Яну Ратиборському.

У 1860 році священик, вперше Лисецький піп згадується у документах за 1565 рік^[3], Лисецької церкви «Пресвятої Богородиці», збудована у 1721 році, дерев'яна триверха, запропонував селянам віддати своїх дітей на навчання, при цьому наголосив, що навчати буде безкоштовно, а книги купуватиме за власні кошти; священик відкрив школу з приходом осені. В цей період село мало власне ґмінне управління, що керувало навколишніми селами та володіло більш ніж 5000 десятин землі.

Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році.

Внаслідок поразки визвольних змагань українського народу на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій.

За новим територіально-адміністративним поділом 1925 року, Лисець ввійшов до Новоушицького району Кам‘янець–Подільського округу.

В 1932–1933 селяни села пережили сталінський голодомор^[4].

Роки Великого терору 1936-1937 вбито осіб різних національностей і професій, багато людей було виселлено як сім'ї «ворогів народу»^[5].

По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.

Радянський період у селі знаходився колгосп, який в свій час обробляв 1,4 тис. гектарів орної землі, вирощував зернові і цукрові буряки, розводили велику рогату худобу та свиней. В той час у селі функціонували: середня школа, клуб, бібліотека, народний музей, фельдшерсько-акушерський пункт, профілакторій, готель, майстерня побутового обслуговування.

З 1991 року в складі незалежної України.

З 13 серпня 2015 року шляхом об'єднання сільських рад Лисець увійшов до складу Дунаєвецької міської об'єднаної територіальної громади^[6].

Восени 2019 року громада Лисця виграла головний приз у конкурсі «Неймовірні села України» і в жовтні на околиці села навколо водоспаду висадили 600 декоративних рослин.

У 2020 році село разом зі громадою увійшло до утвореного нового Кам'янець-Подільського району.

2022 році селі демонтували пам’ятник комуністу Володимиру Затонському. Він брав активну участь у більшовицькому захопленні влади в Україні та затято боровся проти Української Центральної Ради. А в 1932 році був призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в деяких областях України. Затонський захоплено нищив національну культуру, сприяв необґрунтованій зміні українського правопису 1933 року, схвалював репресії проти «ідеологічно невитриманих» працівників освіти, керував демонтажем мозаїки і фресок Михайлівського Золотоверхого монастиря та причетний до русифікації України.^[7]

Водоспад Бурбун ред.

Докладніше: Бурбун

Водоспад Бурбун

Панорама водоспад Бурбун

Водоспад Бурбун розташований в каньйоні річки Бобрівка (Бобравка, Бобровець) біля села Лисець, у північній його околиці. Довкола водойми росте багато дерев та чагарників, котрі захищають ущелину від теплих сонячних променів. Температура води в озері досить низька навіть в теплі дні.

Село Лисець разом зі водоспадом Бурбун увійшло до півфіналу сіл в конкурсі «Неймовірні села України-2019».

Населення ред.

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
1889	2402	—
1926	2146	−10.7%
1970	1628	−24.1%
1989	1202	−26.2%
2001	964	−19.8%
2015	924	−4.1%

Лисець був значним населеним пунктом, так у 1889 році в ньому нараховувалось 410 дворів, де проживало 2402 жителя.

За даними Всесоюзного перепису 1926 року в Лисці нараховувалось 563 двори, проживало 2146 жителів.

У 1970 роках населення складало — 1628 людей.

Кількість наявного населення за переписом 1989 року в селі склало 1202 особи.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 964 особи (465 дворів).^[8].

Згідно перепису 2015 року в селі мешкало 924 особи.

Мова ред.

У селі поширена західноподільська говірка, що належить до подільського говору, який своє чергою належить до південно-західного наріччя.

100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову за даними перепису 2001 року.

Відомі люди ред.

Народилися ред.

Весела Людмила Михайлівна — українська поетеса.
Затонський Володимир Петрович (1888—1938) — український державний і партійний діяч.
Михайло Васильович Мастикаш (1946) — член Національної спілки художників України, автор гербів Хмельницької області, села Лисець.
Телячий Юрій Васильович (1970) — доктор історичних наук, член Президії Національної спілки краєзнавців України, Заслужений працівник культури України, перший проректор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Жовнір Артем — український бойовий медик аеромобільного взводу.

Мешкали ред.

Борзаківська-Медведюк Маргарита Георгіївна (1924) — українська поетеса.
Овчарук Володимир Борисович — молодший лейтенант, командир взводу 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України; загинув під час проведення антитерористичної операції на сході України.