Вікіпедія

ЛКСМУ

Ле́нінська Комуністи́чна Спі́лка Мо́лоді Украї́ни (ЛКСМУ) — всеукраїнська молодіжна організація, що існувала в Український Радянській Соціалістичній Республіці у 1919–1991 роках. Відновлена у 1997 р., працює під керівництвом Комуністичної партії України. Відповідно до моніторингу інформації з сайту організації[2] її керівництво займає активну українофобську і проросійську позицію.

Ленінська комуністична спілка молоді України (ЛКСМУ)
Країна  СРСР
Голова партії Кононович Михайло Адамович
Дата заснування 1919
Дата розпуску 1991 - наступник КПУ
1997 відновлено
2015 заборона КПУ та її відділів
Штаб-квартира Харків (1919—1934)
Київ (1934—1991)
УРСР (СРСР)
Україна
Ідеологія Марксизм-ленінізм
Союзники та блоки КПУ
Кількість членів  9000[1], 22 840[1], 55 000[1], 35 000[1], 119 750[1], 352 426[1], 400 000[1], 582 454[1], 744 667[1], 957 939[1], 1 521 695[1], 1 700 000[1], 952 110[1], 1 236 398[1], 2 479 788[1], 2 870 052[1], 2 896 319[1], 3 302 000[1], 4 089 000[1], 4 394 423[1], 5 638 440[1] і 5 814 944[1]
Офіційний сайт komsomol.info
Прапор ЛКСМУ

Згідно з офіційним сайтом організації сучасним слоганом ЛКСМУ є «Товаришу, скинемо Київську хунту разом!» (мова оригіналу рос. «Товарищ, сбросим Киевскую хунту вместе!» [2])

Історія ред.

Цей розділ потребує доповнення. (січень 2013)

Комуністичну спілку робітничої молоді (КСРМ) України засновано 26 червня 1919 року[3]. Пізніше назву спрощено до «Комуністична спілка молоді» (КСМ).

З 1926 року вслід за РКСМ (російським комсомолом) додає до назви «ленінський», ставши ЛКСМ України.

9 січня 1993 року було зібрано І-й установчий з'їзд у м. Донецьк, за для мети відновлення колишньої організації[4].

У 2011 році при підтримці Центрального комітету Комуністичної партії України та Міністерства освіти і науки України ЛКСМУ розпочав процес відродження Піонерської організації України та процес легалізації обласних, міських та районних піонерських організацій по всім регіонам України. В основу відродженої Піонерської організації покладена оновлена ідеологія «Дитячого комунізму», повністю адаптованого до сучасних умов демократії та ринкових відносин.

16 грудня 2015 Окружний адміністративний суд міста Києва завершив розгляд справи за позовом Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України про заборону її діяльності. Справа розглядалась за участю третьої особи — Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Суд задовольнив позов Міністерства юстиції у повному обсязі, заборонивши діяльність Комуністичної партії України[5][6][7].

Структура ЛКСМУ ред.

 
Бюро Плужанського райкому ЛКСМУ (1928 рік)

З 20-х років XX століття сформувалася територіальна структура Комсомолу України подібна до структури Компартії.

Найвищим органом ЛКСМУ був з'їзд, який обирав керівництво організації, а також на з'їзді вирішувалися основні питання, пов'язані з державою і існуванням організації.

Головним керуючим органом ЛКСМ був Центральний Комітет (ЦК) ЛКСМ України. Його члени обиралися на з'їдах ЛКСМ.

У губерніях та повітах розміщувалися губернські (губком) та повітові (повітком) комітети ЛКСМ.

В зв'язку з тим, що 1 серпня 1925 року рішенням IX Всеукраїнського з'їзду Рад поділ на губернії було скасовано, було поступово введено поділ «сільрада-район-округа»[8]. На деякий час з'являються окружні (окружком) та районні (райкоми) комітети, але вже у 1930 році округи було скасовано, які і окружкоми комсомолу. Райкоми стали підпорядковуватися ЦК ЛКСМУ.

У 1932 році вводиться поділ УРСР на області. ЛКСМУ отримує новий поділ на обласні (обком) та районні (райком) комітети комсомолу.

У містах осередком ЛКСМУ був міський комітет (міськом). Якщо місто було достатніх розмірів то міському були підпорядковані районні комітети (райкоми) комсомолу.

Крім того постійні осередки були на підприємствах, навчальних закладах, збройних силах. Структура комсомолу як і батьківська структура (КПУ) майже повністю охоплювала усі галузі життя молоді. Навіть у студентських будівельних загонах утворювалися комсомольські структури.

Після розпаду СРСР і утворення незалежної України у 1991 році, структуру ЛКСМУ як і КПУ було фактично зруйновано.

Центральний Комітет (ЦК) КСРМ/КСМУ/ЛКСМУ ред.

 
Будинок, у якому розміщувався ЦК КСРМ України у 1919—1920 роках (м. Харків, вул. Мироносицька, 21)

Керівний орган ЛКСМУ в республіці. Вибори до ЦК відбувалися на з'їздах ЛКСМУ. У своїх роботі фактично підпорядковувався ЦК ВЛКСМ та Комуністичній партії України.

Головою комсомолу та ЦК ЛКСМУ до 1932 року був Генеральний секретар. З 1932—1991 рік ЦК очолював Перший секретар.

Крім того у ЦК на керівних посадах були Другий секретар та секретарі. Серед членів ЛКСМУ обиралися члени ЦК та члени Бюро ЦК.

Обласний Комітет (Обком) ЛКСМУ ред.

Керівний орган ЛКСМУ у області УРСР. Обкоми підпорядковувалися ЦК ЛКСМ України і були у тісній взаємодії з обкомами партії.

Очолював обком ЛКСМУ Перший секретар.

Крім того у керуванні обкому були також профільні секретарі (наприклад секретар по кадрам).

Районний Комітет (Райком) ЛКСМУ ред.

Керівний орган ЛКСМУ у районі області чи міста. Райкоми області підпорядковувалися обкомам ЛКСМ України і були у тісній взаємодії з райкомами партії.

У великих містах, які поділені на райони, райкоми комсомолу підпорядковувалися міськкомам ЛКСМУ і відповідно були у тісній взаємодії з відповідними райкомам партії.

Перші (Генеральні) секретарі ЦК ЛКСМ України ред.

 
Комсомольський квиток члена ЛКСМУ (вид. у 1967 році)

Після відновлення своєї роботи голови ЛКСМУ знову почало обирати Перших секретарів ЦК.

Другі секретарі ЦК ЛКСМ України ред.

Секретарі ЦК ЛКСМ України ред.

З'їзди КСМУ/ЛКСМУ ред.

За часи існування УРСР відбулися 24 З'їзди комсомолу України.

  • І (26.06.— 1.07.1919). Всеукраїнський з'їзд комуністичних організацій робітничо-селянської молоді України. Організаційно сформував створення комсомолу України. Відбувся у м. Київ;
  • II (11.- 16.05.1920). Відбувся у м. Харків[12];
  • III (11.- 16.05.1921);
  • V (2-7.07.1924)[13];
  • VI (1.—6.03.1926);
  • VII (25.04.—2.05.1928);
  • VIII (6.—12.01.1931);
  • IX (2—8.04.1936). Відбувся у м. Київ;
  • Х (15—23.11.1937). Відбувся у м. Київ;
  • ХІ (7—12.02.1939). Відбувся у м. Київ;
  • XII (28—30.09.1940). Відбувся у м. Київ;
  • XIII (10—14.12.1946). Відбувся у м. Київ;
  • XIV (19—21.02.1949). Відбувся у м. Київ;
  • XV (27—29.01.1953). Відбувся у м. Київ;
  • XVI (25—27.02.1954). Відбувся у м. Київ;
  • XVII (22—24.12.1955). Відбувся у м. Київ;
  • XVIII (20—22.02.1958). Відбувся у м. Київ;
  • XIX (22—24.03.1962). Відбувся у м. Київ;
  • XX (25—27.04.1966). Відбувся у м. Київ;
  • XXI (25—27.03 1970). Відбувся у м. Київ;
  • XXII (5—7.03.1974). Відбувся у м. Київ;
  • XXIII (14—16.03.1978). Відбувся у м. Київ;
  • XXIV (5—6.04.1982). Відбувся у м. Київ;
  • XXV (5—6.03.1987). Відбувся у м. Київ;
  • XXVI (10—16.06.1990). Відбувся у м. Київ

Після розпаду радянського Союзу і встановлення незалежної України ЛКСМ України продовжував збирати з'їзди встановивши нову нумерацію і зберігши стару.

  • I (9.01.1993) (XXVII). Установчий з'їзд за для мети відновлення колишньої організації[4]. Обрано першого секретаря ЦК Василя Савина. Відбувся у м. Донецьк;
  • XXX (травень 1994). Обрано першого секретаря ЦК Юрія Феколкіна. Відбувся у м. Запоріжжі (о. Хортиця);
  • XXXІ (грудень 1995). Обрано першого секретаря ЦК Олега Боженко;
  • III (XXXIII) (листопад 2000)
  • VII (XXXVII) (7.7.2012)[14]. Відбувся у м. Київ (Київський міський палац піонерів);
  • IX (XXXIX) 24.12.2016[10].

Емблеми, нагороди та пам'ятні знаки ЛКСМУ ред.

 
Меморіальна дошка на будинку № 44 по вулиці Саксаганського у Києві, присвячена діяльності ЛКСМУ. Демонтована 2016 року.

У ЛКСМУ (як і у ВЛКСМ і інших республіканських аналогічних організаціях) використовували особливі «комсомольські значки». Які виглядали як розгорнутий червоний прапор всередині якого розміщувався профіль Леніна.

Також ЦК ЛКСМУ нагороджувало членів організації за успіхи та досягнення. До таких нагород відносилися такі нагороди як «За участь у розвитку хімії УРСР», «За спорудження Кременчуцької ГЕС», «За активну участь в ударному будівництві», «За спорудження підприємств гірничо-рудної промисловості», «Лауреат республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського». Слід зауважити що написи на нагородах були виконані українською мовою.

Крім того існували пам'ятні знаки присвячені річницям ЛКСМУ, такі як «50 років ЛКСМ України» (1969), «60 років ЛКСМУ» (1979). Написи на значках були українською мовою.

Крім того особливі значки випускалися для делегатів з'їздів ЛКСМУ. Як правило вони були у вигляді червоного прапору з профілем Леніна, на прапорі розміщувався напис «ЛКСМУ» (зазвичай червоного кольору). Крім того на значку золотом вказувався номер з'їзду, наприклад: «XXII з'їзд», «XXIV з'їзд».

Відновлена організація ЛКСМУ продовжує випускати пам'ятні знаки. До таких значків можливо віднести «90 років ЛКСМ України» (2009), ця нагорода виконана за зразком медалей і кріпиться на п'ятикутній колодці.

Нагороди ред.

В різні роки своєї діяльності ЛКСМУ була нагороджена державними орденами СРСР:

Див. також ред.

Примітки ред.

Офіційний сайт Комсомолу України - ЛКСМУ [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969. — Т. 26. — С. 551.
  2. ↑ а б Інтернет сайт ЛКСМ України. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 6 квітня 2022.
  3. ↑ Постанова Верховної Ради України «Про 85-річчя ЛКСМУ та посилення ролі молодіжних громадських організацій у виховній роботі з молоддю»
  4. ↑ а б А. Присяжнюк/«20 лет возрожденному ЛКСМУ!». Интернет сайт «Я Корреспондент» [Архівовано 15 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ Прес-служба Окружного адміністративного суду міста Києва. Архів оригіналу за 21 грудня 2015. Процитовано 5 червня 2017.
  6. ↑ Міністерство юстиції виграло судову справу проти комуністичної партії України та домоглося припинення діяльності цієї політичної сили / Сайт Міністерства юстиції України. Новини, 16-12-2015, 18:21. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 5 червня 2017.
  7. ↑ Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року у справі № 826/15408/15. Архів оригіналу за 17 квітня 2017. Процитовано 5 червня 2017.
  8. ↑ Территориальное и административное деление Союза ССР на 1-е января 1926 года. — М. : Главное Управление Коммунального Хозяйства НКВД, 1926. — С. 19 – 284с. Архівовано з джерела 7 липня 2020(рос.)
  9. ↑ «Коммунист Царьков: „монашка в борделе“. За что товарищи назвали его идиотом». Интернет сайт «Аргумент» [Архівовано 6 червня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ а б Відбувся IX (XXXIX) з'їзд Ленінського комсомола України. Інтернет сайт КПУ. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 8 червня 2017.
  11. ↑ Інтернет сайт «Миротворець» [Архівовано 25 лютого 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ 11 мая в истории Харькова: Церковь, штраф и научный центр/ Интернет сайт «Харьковские известия» [Архівовано 16 червня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ Студентські будівельні загони: до історії патріотичного руху студентської молоді в УРСР (1962-1989 рр.). «Краєзнавство» №2. — К. : ТОВ НВП “Ферокол”, 2012. — С. 142 – 178с. — ISBN 2222-5250.
  14. ↑ Состоялся 7 (37) съезд Ленинского комсомола Украины. Интернет сайт «Я Корреспондент» [Архівовано 15 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання ред.

Джерела і література ред.

  • Первые пятьдесят «Комсомольская правда» 1925-1975. — Москва : Правда, 1975. — 591 с. (рос.)


  Це незавершена стаття про політику.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=ЛКСМУ&oldid=41733724