Відкрити головне меню

Гуревич Давид Савелійович (Шевелевич)
Народився 1 червня 1899(1899-06-01)
Рогачов
Помер 25 грудня 1937(1937-12-25) (38 років)
Москва
·розстріл
Поховання Донське кладовище
Національність єврей
Діяльність політик
Відомий завдяки Член ВУЦВК 5-го складу (1921)

Гуревич Давид Савелійович (Шевелевич, Самойлович) (1 червня 1899(18990601), місто Рогачов Могильовської губернії, тепер Гомельської області, Республіка Білорусь — розстріляний 25 грудня 1937, місто Москва, Російська Федерація) — радянський партійний і комсомольський діяч, відповідальний секретар ЦК ЛКСМУ. Член Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету 5-го складу (1921). Репресований 1937 року.

БіографіяРедагувати

Народився у родині єврейського лісопромисловця. У 1916 році закінчив сім класів реального училища в місті Рогачові. У 1917 році закінчив перший курс Харківського ветеринарного інституту.

Член РСДРП(б) з березня 1917 року.

У квітні — серпні 1917 р. — секретар і голова Рогачовського міського комітету РСДРП(б). У серпні — грудні 1917 р. — інструктор-агітатор Рогозько-Симоновського районного комітету РСДРП(б) міста Москви. У 1917 році навчався на першому курсі медичного факультету Московського університету.

У січні — листопаді 1918 р. — заступник голови Могильовського губернського виконавчого комітету, голова Могильовського губернського комітету РКП(б), голова губернської Надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (8 липня – 8 серпня 1918),[1][2] голова виконавчого комітету Могильовської губернської ради (липень 1918 – 26 жовтня 1918), член Могильовського губернського революційного комітету (з жовтня 1918).

У листопаді 1918 — серпні 1919 р. — в РСЧА: уповноважений РВР Західного фронту, 16-ї і 12-ї армій, комісар 8-ї дивізії.[3][4] У серпні — листопаді 1919 р. — на нелегальній роботі в більшовицькому підпіллі, політв'язень у Києві. У листопаді — грудні 1919 р. — член бюро Гомельського губернського комітету РКП(б).

З 1920 працював на партійній і комсомольській роботі в Україні. У січні — липні 1920 р. — завідувач Катеринославського губернського відділу охорони здоров'я, секретар Катеринославського губернського комітету КП(б)У. У липні — жовтні 1920 р. — заступник начальника політичної секції тилу Південно-Західного фронту поарму 13-ї армії.

У листопаді 1920 — березні 1922 р. — завідувач організаційного відділу, голова і відповідальний секретар Олександрівського (Запорізького) губернського комітету КП(б)У. У 1922 році неодноразово інформував керівництво республіки про катастрофічне становище, пов'язане з голодом 1921-1922 років на Запоріжжі.[5]

У березні 1922 — червні 1923 р. — відповідальний інструктор ЦК КП(б)У. У ті роки було запроваджено в практику включення відповідальних працівників КП(б)У до керівних органів комсомолу. Тоді ж Гуревич був кооптований до складу ЦК КСМУ.[6]

Вже з 1923 року Політбюро та Оргбюро ЦК КП(б)У почали безпосередньо втручатися в діяльність ЦК КСМУ і навіть замінювати на власний розсуд його склад. У червні 1923 року за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У було зміщено з посад усіх членів бюро ЦК КСМУ, а його секретарем призначено Д. Гуревича.[7][8]

Пояснюючи мотиви цього рішення керівництву РКП(б), секретар ЦК КП(б)У Е. Й. Квірінг у листі від 21 червня 1923 року писав «в останні місяці становище у бюро ЦК ЛКСМУ надзвичайно загострилось і в бюро з великою різкістю виявилось двоє угруповань…, ми були змушені вдатись до усунення всього складу Бюро і намітити новий склад… Висунутий нами т. Гуревич достатньо відповідальний партійний працівник, колишній секретар губкому та інструктор ЦК партії.»[9]

У червні 1923 — квітні 1924 р. — відповідальний секретар ЦК ЛКСМУ у місті Харкові. Згодом через непорозуміння між українським і союзним комсомольським керівництвом було знову змінено керівництво КСМУ. В результаті український комсомол у квітні 1924 року очолила людина з Москви Д. Д. Павлов, а Д. Гуревич був зміщений з посади лідера КСМУ.[10]

У квітні 1924 — березні 1925 р. — завідувач організаційно-інструкторського відділу Одеського губернського комітету КП(б)У. У березні — листопаді 1925 р. — заступник завідувача організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У.

У листопаді 1925 — жовтні 1927 р. — заступник завідувача організаційного відділу Уральського обласного комітету ВКП(б), секретар 1-го міського районного комітету ВКП(б) міста Свердловська, завідувач організаційного відділу Свердловського окружного комітету ВКП(б). У жовтні 1927 — вересні 1929 р. — заступник завідувача організаційно-розподільного підвідділу ЦК ВКП(б) у Москві.

У вересні 1929 — вересні 1930 р. — відповідальний секретар Пензенського окружного комітету ВКП(б). У вересні 1930 — листопаді 1933 р. — завідувач організаційного відділу, 3-й секретар Середньоволзького крайового комітету ВКП(б) у місті Самарі.

У листопаді 1933 — липні 1934 р. — 2-й секретар Північного обласного комітету ВКП(б) Азово-Чорноморського краю у місті Міллерово.

У липні 1934 — серпні 1936 р. — заступник завідувача сільськогосподарського відділу ЦК ВКП(б) у Москві. У серпні 1936 — вересні 1937 р. — заступник завідувача Планово-фінансово-торгового відділу ЦК ВКП(б).

До свого арешту 15 вересня 1937 року проживав у Москві за адресою: Хохловський провулок, буд. 13а, кв. 3.

25 грудня 1937 був розстріляний за рішенням Воєнної колегії Верховного суду СРСР, який звинуватив його у шкідництві в сільському господарстві і участі в антирадянській терористичній організації правих [11]. Захоронений на Донському кладовищі в Москві.

Реабілітований 17 березня 1956 року ВКВС СРСР.

ПриміткиРедагувати

  1. База данных по истории Коммунистической партии 1898–1991
  2. Народные суды в Могилевской губернии[недоступне посилання з липень 2019](рос.)
  3. Акты отчаяния, а не «кулацкий мятеж» (восстания в Корме и Рогачеве в феврале — марте 1919г)
  4. В. Лебедева, И. Такоева. Красноармейцы против коммунаров / Гомельская правда - 22/03/2013
  5. Голод 1921-1922
  6. Дорошко М. С. Номенклатура. Керівна верхівка Радянської України (1917 -1938). Київ, Ніка-центр, 2012.
  7. О. М. Мовчан. Молодіжні організації / Політична історія України. XX ст.: У 6 т.: Т. 3: Утвердження радянського ладу в Україні (1921-1938). - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – Генеза. - 2003. - с.308-317.
  8. М. О. Фролов. Комсомол у політичній системі Радянської України 1920-1930 // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2010, вип. XXIX — с. 126.
  9. Прилуцький В. І. Молодь України в умовах формування тоталітарного ладу (1920-1939). – с. 92.
  10. ЦДАГО України – Ф. 7 – Оп. 1 – Спр. 57 – Арк. 37
  11. АП РФ, оп. 24, дело 413, лист 363(рос.)

ПосиланняРедагувати