Маркси́зм-леніні́зм (приблизно до середини 20 ст. також під назвою більшовизм) — крайня ліва політична ідеологія XX століття, російський радянський різновид «марксизму». Після Жовтневого перевороту 1917 і до розпаду СРСР в 1991 — офіційна партійна та державна політико-ідеологічна доктрина. Державна ідеологія СРСР, головна опора й виправдання влади КПРС[1]. Вона також була обов'язковою для всіх «соціалістично-орієнтованих» країн та сателітів Радянського Союзу.

  • Апологети називають марксизм-ленінізм «цілісним філософським, економічним та політичним вченням» або «наукою» соціалістичної революції та побудови «робітничім класом» на чолі з його «авангардом» — КПРС соціалістичного суспільства та комунізму.
  • Критики вважають марксизм-ленінізм догматичною тоталітарною ідеологією[2], квазірелігією або псевдорелігією[3], секулярною релігією[4], культом, міфологією[5]; вказують, що самі поняття «ленінізм» та «марксизм-ленінізм» не існували за життя Леніна, і що марксизм-ленінізм був розроблений Сталіним як вульгарне прочитання марксизму та ідей Леніна для політичної кон'юнктури і теоретичного обґрунтування тоталітарного режиму та неприпустимості інших комуністичних ідеологій, таких як троцькізм[6][7][8].
Марксизм-ленінізм
Прапор
Marx Engels Lenin.svg
Зображення
Названо на честь Карл Маркс і Ленін Володимир Ілліч
CMNS: Марксизм-ленінізм у Вікісховищі

Як варіант марксизму, «марксизм-ленінізм» у Росії був спочатку спрощений («розвинений і доповнений» відповідно до російських реалій) Леніним, а потім радикально відредагований Сталіним[9]. Автори марксизму-ленінізму постійно стверджували, що він є логічно самодостатня «наукова система».

У 1930-х роках марксизм-ленінізм став ідеологією партій III Інтернаціоналу; після закінчення Другої світової війни марксизм-ленінізм було встановлено як ідеологію режимів Східного блоку. У титоїстській Югославії і СРСР та його сателітах після початку десталінізації марксизм-ленінізм був перероблений, але збережен як державна ідеологія[10].

Основний підхід до історії людстваРедагувати

Згідно з марксистсько-ленінським підходом, історія людства розвивається відповідно до певних правил — фаз та етапів. Соціалізм, як «вища» та «більш гуманна форма» суспільства, мусить революційним шляхом замінити міжнародний капіталізм. Носієм революції є «робітничий клас». Однак, щоб виконати свою історичну місію він потребує «авангард» — Комуністичну партію «нового типу», яка характеризується жорстким централізмом («демократичний централізм»). Однак цей «дем. централізм» не має нічого спільного з демократією в сенсі вільного демократичного громадянського суспільства, що спирається на Конституційний лад та Закон[11].

ДжерелаРедагувати

За Леніним марксизм при своєму створенні мав такі джерела:

  1. Класичну німецьку філософію (Іммануїл Кант, Георг Гегель, Людвіг Фейєрбах)
  2. Англійську політичну економію (Давид Рікардо, Адам Сміт)
  3. Французький та англійський утопічний соціалізм (Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є, Роберт Оуен)[12]

СтруктураРедагувати

Внаслідок обробки Леніним і Сталіним похідних ідей Маркса та Енгельса утворилася така конструкція, що складається з великих блоків, які в СРСР називалися самостійними «науками»:

  1. Діалектичний матеріалізм — яким, власне, сам Маркс не цікавився;
  2. Історичний матеріалізм — зарахований наприкінці 1970-х років до діалектичного матеріалізму та тлумачений як поширення принципів останнього на сферу суспільних явищ;
  3. «Політична економія соціалізму» — на відміну від класичної політичної економії або «політичної економії капіталізму» ніколи так і не була конституйована в наукових економічних поняттях.
  4. «Науковий комунізм» — комуністичне пророцтво або «соцільне прогнозування», яке то оголошувало побудову комунізму справою найближчих десятиліть, то навпаки — відсувало його на «історично осяжний період»[13].

А також з менших блоків, які звалися окремими «вченнями»:

  1. «Вчення Леніна про імперіалізм як останню стадію капіталізму» — мало за мету пристосувати старий (XIX ст.) опис капіталізму до реалій XX ст. і, всупереч фактам, відстояти стару ідею, що загальна криза капіталізму продовжує поглиблюватися;
  2. «Вчення про класову боротьбу робітничого класу» та про «всесвітню соціалістичну революцію»;
  3. «Вчення про партію нового типу» — доктрина партії комуністів-«більшовиків» та пов'язаного з цією партією революційного руху, що розвинена Леніном і не має жодного відношення до ортодоксального марксизму;

Конкретизація принципів на практиціРедагувати

Комуністичні ідеологи та апологети представляли марксизм-ленінізм, як «цілісну наукову систему» знань. Згідно з сучасними критичними поглядами марксизм-ленінізм — це еклектичний та суперечливий конгломерат різних поглядів, які з часу свого створення не відповідають об'єктивній дійсності. Марксистсько-ленінська партія (КПРС), користуючись цим «вченням», була змушена висмикувати тези з нього відповідно до політичної ситуації або багаторазово їх міняти, згідно з політичною кон'юнктурою.

Незмінним залишалось центральне ядро марксизму-ленінізму:

  • Влада в країні повинна належати одній — комуністичній партії. Влада ця повинна мати монопольний характер — жодного реального поділу державних політичних інститутів на законодавчу, виконавчу чи судову владу («диктатура пролетаріату»). Влада розподіляється, делегується зверху-вниз, жодної демократії, жодної свободи внизу («принцип демократичного централізму»).
  • Суспільство існує і розвивається за планом, накресленим цією партією (див. Програма КПРС). Не може бути жодного змагання ідей, тобто не може бути жодної іншої конкурентної комуністичній ідеології;
  • Заради збереження цієї влади підходять будь-які методи, про якісь моральні або гуманітарні обмеження чи матеріальні бар'єри — не може йти мови.
  • Всі сфери людського суспільного життя — економічна діяльність і господарська власність, культура та добробут, духовне життя та ідеологія, приватна сфера людини — повинні бути підпорядковані й підконтрольні центральній монопольній владі (див. Тоталітаризм).

Суспільна функціяРедагувати

Функціонально Марксизм-ленінізм виконував такі ролі у суспільстві:

  • Державна доктрина Радянського Союзу та його правлячої партії (КПРС)
  • Власне ідеологія комунізму (соціалізму)
  • Навчальна дисципліна.

Партійно-державні інституції, в чиїй компетенції були контроль та тлумачення марксизму-ленінізму, їхня ієрархія:

  • Ідеологічний відділ ЦК КПРС на чолі з секретарем — одним із членів Політбюро ЦК КПРС та відповідні відділи у ЦК КП союзних республік; відділи пропаганди та агітації центральних партійних органів.
  • Інститут марксизму-ленінізму, рос. ИМЛ (раніше: Інститут Маркса-Енгельса-Леніна, рос. ИМЭЛ) — головна «теоретична» інстанція; Академія суспільних наук при ЦК КПРС (рос. АОН) — центральний науково-навчальний заклад. Центральна та республіканські Вищі партійні школи (рос. ВПШ) — навчально-наукові заклади
  • Чисельні кафедри марксизму-ленінізму та підпорядкованих дисциплін у всіх цивільних та військових ВНЗах СРСР всіх рангів та профілів.

Дисциплінарно марксизм-ленінізм поділявся на такі фахи:

У структуру марксизму-ленінізму традиційно входили ортодоксальний марксизм, тобто наукові праці та економічні дослідження Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, ленінізм, тобто наукові праці В. Леніна та ідеї регіональних ідеологів, що трансформувалися на користь еліти, що володарювала в той або інший період.

ІнституціїРедагувати

Головною теоретичною та наково-методологічною інституцією, що контролювала марксисько-ленінську ідеологію в СРСР, був Інститут марксизму-ленінізму (раніше «Інститут Маркса-Енгельса-Леніна») при ЦК КПРС. Периферійними підрозділами були численні кафедри «марксизму-ленінізму», «марксисько-ленінської філософії» та «наукового комунізму» — у всіх без винятку державних цивільних та військових вищих навчальних закладах. Відповідні накові ступені та звання «кандидата» та «доктора наук» були наявні в номенклатурі Вищої атестаційної комісії.

Викладання та розробка марксизму-ленінізму як «наукової» дисципліни відбувалася:

Деякі авторитетні визначенняРедагувати

  Якщо більшовизм виявиться єдиним сильним і діючим конкурентом капіталізму, то я переконаний, що не буде створено ніякого соціалізму, а запанують лише хаос і руйнування. <...> Більшовизм не просто політична доктрина, він ще й релігія зі своїми догматами і священними писаннями.[14]  

ПершоджерелаРедагувати

  • К.Маркс, Ф.Енгельс. Твори. — 2-е видання
  • В. І. Ленін. Повне зібрання творів. — 5-е видання. рос.мовою
  • И. В. Сталин. Вопросы ленинизма. — М.: Госполитиздат. 11-е изд., 1945. (рос.)
  • Програма КПРС. 3-я редакція.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Рой Медведев. Секретный Андропов.— ИД «Совершенно секретно», 1 Августа 1998 [Архівовано 1 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
  2. А. А. Кара-Мурза. Как философские идеи превращаются в репрессивные идеологии. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 1 вересня 2012. 
  3. М. Бердяєв: Истоки и смысл русского коммунизма [Архівовано 15 лютого 2012 у Wayback Machine.].
  4. Понкин И. В. Типология государств по критерию светскости. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 1 вересня 2012. 
  5. Сергей ФИРСОВ. Перевернутая религия: советская мифология и коммунистический культ. Архів оригіналу за 22 березня 2013. Процитовано 1 вересня 2012. 
  6. Lansford, Thomas (2007). Communism. New York: Cavendish Square Publishing. ISBN 978-0761426288. 
  7. Alfred Kosing[de] (2016). "Stalinismus". Untersuchung von Ursprung, Wesen und Wirkungen (нім.). Berlin: Verlag am Park. ISBN 978-3-945187-64-7. 
  8. Зотов В. Д.; Зотова Л. Д. (2010). История политических учений. Учебник (рос.). ISBN 591768071X. 
  9. Мінаєв А.В. Ґенеза та розвиток соціалістичних ідей в ХІХ – на початку ХХІ ст. (короткий історичний огляд) // Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці, 2007. – Вип. 4. Архів оригіналу за 4 вересня 2014. Процитовано 24 липня 2015. 
  10. https://www.researchgate.net/publication/290429116_Marxism-Leninism_The_ideology_of_20th_Century_communism
  11. Визначення «марксизму-ленінізму» на сайті Відмоства по охороні Конституції ФРН [Архівовано 28 липня 2015 у Wayback Machine.](нім.)
  12. В. І. Ленін. Три джерела і три складові частини марксизму. Повне зібрання творів, т. 23. К., 1972
  13. Философия: Энциклопедический словарь. — М.: Гардарики. Под ред. А. А. Ивина. 2004. Архів оригіналу за 26 листопада 2012. Процитовано 1 вересня 2012. 
  14. Бертран Рассел: Практика і теорія більшовизму. / рос. мовою