Населення Литви

Населення

	Населення (x 1000)	Народження	Смерті	Природні зміни	Загальний коефіцієнт народжуваності (х 1000)	Загальний коефіцієнт смертності (х 1000)	Природні зміни (х 1000)	Народжуваність
1945	2 520	60 392	35 201	25 191	24.0	14.0	10.0
1946	2 530	58 399	37 688	20 711	23.1	14.9	8.2
1947	2 540	59 680	39 716	19 964	23.5	15.6	7.9
1948	2 550	58 780	35 137	23 643	23.1	13.8	9.3
1949	2 560	63 034	32 049	30 985	24.6	12.5	12.1
1950	2 567	60 719	30 870	29 849	23.7	12.0	11.6
1951	2 569	58 504	29 693	28 811	22.8	11.6	11.2
1952	2 576	56 944	28 166	28 778	22.1	10.9	11.2
1953	2 590	52 610	27 118	25 492	20.3	10.5	9.8
1954	2 607	54 229	25 559	28 670	20.8	9.8	11.0
1955	2 629	55 525	24 138	31 387	21.1	9.2	11.9
1956	2 653	53 741	21 869	31 872	20.3	8.2	12.0
1957	2 681	56 223	23 361	32 862	21.0	8.7	12.3
1958	2 711	61 190	22 103	39 087	22.6	8.2	14.4
1959	2 744	62 241	24 688	37 553	22.7	9.0	13.7	2,63
1960	2 782	62 485	21 611	40 874	22.5	7.8	14.7	2,59
1961	2 828	62 775	23 365	39 410	22.2	8.3	13.9	2,57
1962	2 865	59 728	24 925	34 803	20.8	8.7	12.1	2,64
1963	2 893	57 024	23 112	33 912	19.7	8.0	11.7	2,45
1964	2 928	55 856	21 830	34 026	19.1	7.5	11.6	2,31
1965	2 967	53 818	23 467	30 351	18.1	7.9	10.2	2,21
1966	3 006	54 275	23 799	30 476	18.1	7.9	10.1	2,34
1967	3 045	53 806	24 571	29 235	17.7	8.1	9.6	2,27
1968	3 083	54 258	25 725	28 533	17.6	8.3	9.3	2,25
1969	3 115	54 263	27 156	27 107	17.4	8.7	8.7	2,29
1970	3 144	55 519	28 048	27 471	17.7	8.9	8.7	2,40
1971	3 179	56 044	26 972	29 072	17.6	8.5	9.1	2,41
1972	3 214	54 616	29 252	25 364	17.0	9.1	7.9	2,35
1973	3 244	51 944	29 160	22 784	16.0	9.0	7.0	2,22
1974	3 274	51 941	29 612	22 329	15.9	9.0	6.8	2,21
1975	3 302	51 766	31 265	20 501	15.7	9.5	6.2	2,18
1976	3 329	52 296	31 972	20 324	15.7	9.6	6.1	2,18
1977	3 355	52 166	32 932	19 234	15.5	9.8	5.7	2,14
1978	3 379	51 821	34 008	17 813	15.3	10.1	5.3	2,09
1979	3 398	51 937	34 897	17 040	15.3	10.3	5.0	2,05
1980	3 413	51 765	35 871	15 894	15.2	10.5	4.7	1,99
1981	3 433	52 249	35 579	16 670	15.2	10.4	4.9	1,98
1982	3 457	53 141	35 040	18 101	15.4	10.1	5.2	1,97
1983	3 485	57 589	36 451	21 138	16.5	10.5	6.1	2,10
1984	3 514	57 576	38 666	18 910	16.4	11.0	5.4	2,07
1985	3 545	58 454	39 169	19 285	16.5	11.0	5.4	2,09
1986	3 579	59 705	35 788	23 917	16.7	10.0	6.7	2,12
1987	3 616	59 360	36 917	22 443	16.4	10.2	6.2	2,11
1988	3 655	56 727	37 649	19 078	15.5	10.3	5.2	2,02
1989	3 684	55 782	38 150	17 632	15.1	10.3	4.8	1,98
1990	3 698	56 868	39 760	17 108	15.3	10.7	4.6	2,02
1991	3 704	56 219	41 013	15 206	15.2	11.1	4.1	2,00
1992	3 700	53 617	41 455	12 162	14.5	11.2	3.3	1,94
1993	3 683	47 464	46 107	1 357	12.9	12.5	0.4	1,74
1994	3 657	42 376	46 486	−4 110	11.6	12.7	−1.1	1,57
1995	3 629	41 195	45 306	−4 111	11.4	12.5	−1.1	1,55
1996	3 602	39 066	42 896	−3 830	10.8	11.9	−1.1	1,49
1997	3 575	37 812	41 143	−3 331	10.6	11.5	−0.9	1,47
1998	3 549	37 508	40 793	−3 285	10.6	11.5	−0.9	1,46
1999	3 524	36 415	40 003	−3 588	10.3	11.4	−1.1	1,46
2000	3 500	34 149	38 919	−4 770	9.8	11.1	−1.3	1,39
2001	3 471	31 185	40 399	−8 853	9.0	11.6	−2.5	1,29
2002	3 443	29 541	41 072	−11 058	8.6	11.9	−3.2	1,23
2003	3 415	29 977	40 990	−11 013	8.8	12.0	−3.0	1,26
2004	3 377	29 769	41 340	−11 571	8.8	12.2	−3.2	1,27
2005	3 323	29 510	43 799	−14 289	8.9	13.2	−3.9	1,29
2006	3 270	29 606	44 813	−15 207	9.1	13.7	−4.1	1,33
2007	3 231	30 020	45 624	−15 064	9.3	14.1	−4.1	1,36
2008	3 198	31 536	43 832	−12 296	9.9	13.7	−2.7	1,45
2009	3 163	32 165	42 032	−9 867	10.2	13.3	−1.7	1,50
2010	3 097	30 676	42 120	−11 444	9.9	13.6	−2.1	1,50
2011	3 028	30 268	41 037	−10 769	10.0	13.6	−2.2	1,55
2012	2 988	30 459	40 938	−10 479	10.2	13.7	−3.5	1,60
2013	2 944	29 885	41 511	−11 626	10.1	14.0	−3.6	1,63
2014	2 907	30 369	40 252	−9 883	10.3	13.7	−3.4	1,67
2015	2 878	31 968	41 802	−9 834	11.1	14.5	-3.4

Демографічна статистика

Населення Литви: чисельність жителів у тис. чол.

Зміна чисельності населення Литви за 1989–2010 рр.

Населення: 3 596 617 (оцінка на липень 2005)

Структура за віком:

• 0-14 років: 16.1 % (чоловіки: 297 271 / жінки 282 269)
• 15-64 years: 68.7 % (чоловіки 1 206 731 / жінки 1 264 359)
• 65 років і більше: 15.2 % (чоловіки 186 979 / жінки 359 008) (оцінка 2005)

Середній вік:

• загальний: 37,83 років
• чоловіки: 35,25 років
• жінки: 40,46 років (оцінка 2005)

Приріст населення: −0,3 % (оцінка 2005)

Народжуваність: 8.62 новонар./1 000 чол. насел. (оцінка 2005)

Смертність: 10,92 померлих/1 000 чол. насел. (оцінка 2005)

Міграційне сальдо: −0.71 мігрантів/1 000 чол. насел. (оцінка 2005)

Статева структура:

• при народженні: 1,06 чол./жін.
• до 15 років: 1,05 чол./жін.
• 15-64 років: 0,95 чол./жін.
• 65 років і більше: 0,52 чол./жін.
• все населення: 0,89 чол/жін. (оцінка 2005)

Дитяча смертність:

• в загальному: 6,89 смертей/1000 народжених живими
• хлопчики: 8,25 смертей/1 000 народжених живими
• дівчата: 5,45 смертей/1 000 народжених живими (оцінка 2005)

Очікувана тривалість життя:

• в загальному: 73,97 років
• чоловіки: 68,94 років
• жінки: 79,28 років (оцінка 2005)

Середня народжуваність: 1.19 народжень/жінка (оцінка 2005)

Писемність:
(відсоток населення, віком від 15 років, який вміє писати і читати)

• в загальному: 99,6 %
• чоловіки: 99.7 %
• жінки: 99.6 % (оцінка 2003)

Джерело: CIA Factbook

Корінне населення

Литовки в народному одязі, 19 ст.
Джерело: A. Kretschmer: Das Große Buch der Volkstrachten, 19 Jhdt.

Корінним населенням Литви є литовці або литвини. За даними останнього перепису населення, проведеного в 2001, вони становлять 83,45 % населення Литовської республіки, або близько 3 млн чоловік, ще близько мільйона литовців становить діаспору за межами батьківщини.

Литовці належать до балтійської групи етносів, до якої ще крім них зараховують латишів та давніх прусів. Останні не збереглися до наших днів як окремий народ, асимілювавшись повністю з німецькомовними колонізаторами. Литовці розмовляють литовською мовою, яка разом із латиською та пруською (зникла разом з її носіями) становить балтійську групу мов в межах індоєвропейської мовної сім'ї.

Назва «Литва» чи «Лєтува» (Lietuva) можливо походить від слова lietava — невелика ріка, або від lietus — дощ, дощова країна.

Литовці не є ані слов'янами, ані германцями, хоча спільна польсько-литовська держава, а також довга російська та німецька колонізація додала їм багато рис від цих двох груп народів. Консолідація сучасної литовської нації з декількох балтійських племен почалася в період Великого князівства Литовського, тоді вони становили більшість населення не тільки на території сучасної Литви, але й північно-західній Білорусі, більшій частині сьогоднішньої Калініградської області Росії, в деяких частинах Латвії та Польщі. Полонізація литовського суспільства за часів спільної Речі Посполитої, а також русифікація з забороною писати та друкуватися литовською мовою в Російській імперії та домінування німецької мови на заселеній литовцями території Східної Прусії мало не спричинилися до повного зникнення литовського народу. Національне відродження розпочалося в XIX столітті та було підсилене створенням національної держави в 1918.

Не зважаючи на те, що литовці є нечисленним народом, їх розділяють, як правило, на п'ять субетносів — жмудяни (жемайці або самоґітяни), сувальці, аукштайці, дзукійці і летувіни. Такий поділ відповідає етнографічним регіонам Литви (див. Географія Литви). Летувініни населяють Малу Литву, їхня назва походить від другої, менш популярної, назви литовців — lietuvininkas, множина -lietuvininkai (порівн.: lietuvis — стандартна назва «литовець», «литвин»), основною їх характеристикою є те, що вони здебільшого є лютеранами, а не римо-католиками, як решта населення Литви.

Між цими субетносами існують певні історичні, побутові та мовні відмінності, але слід зауважити, що проявляються вони передовсім в сільських місцевостях. Такі відмінності важко знайти серед населення міст, а особливо таких великих, як Вільнюс і Каунас. Тому жителів міст, незалежно від етнографічного регіону, прийнято називати просто «литовці». Існують також певні стереотипи та уявлення про ту чи іншу групу — так кажуть, що сувальці є надзвичайно скупими, а жмудяни — впертими.

Національні меншини

Литовська республіка на відміну від сусідніх Латвії та Естонії є майже однонаціональною країною. За переписом 2001 року національний склад населення виглядав так:

• литовці — 83,45 %
• поляки — 6,74 %
• росіяни — 6,31 %
• білоруси — 1,23 %
• українці — 0,65 % (22 тис.)

Така моноетнічність Литви є наслідком численних змін кордонів, геноциду певних груп населення та депортацій під час і після другої світової війни.

Литовські поляки

Найдовшу історію проживання на теренах сучасної Литви має польська меншина. Її корені йдуть в далеке середньовіччя до початків польсько-литовської Речі Посполитої. Основними місцями тодішнього розселення поляків були регіони навколо адміністративного центру Великого князівства Литовського — Вільни та суміжні з польськими землями місцевості навколо Гродна. Після розподілів Речі Посполитої і включення земель Великого князівства Литовського до складу Російської імперії і аж до повстання 1863 р. адміністрація на литовських землях залишилася в руках місцевої польської шляхти зі збереженням польських впливів і фактичною полонізацією суспільного життя.

Наявність великої кількості польського населення на територіях, які литовці вважали історично своїми, вилилася після проголошення національної литовської держави в 1918 в польсько-литовський конфлікт в 1920 за Вільнюс (Вільна) і Віленщину чи так звану Центральну Литву, де серед багатонаціонального населення поляки становили більшість. За даними першого в Російській імперії перепису населення в 1897, якому схильні довіряти як литовські, так і польські історики, за мовою спілкування 30,1 % жителів Вільнюса (Вільни) становили поляки, 4,3 % — білоруси і лише 2,1 % — литовці. Тодішня Литовська республіка наголошувала на тому, що Вільна є історичною столицею литовських земель, а віленські поляки — польськомовними литовцями і настоювала на своєму праві формувати багатонаціональну державу так само, як це робила Польща, включивши до свого складу східногалицькі і західноволинські землі, заселені переважно українцями.

Віленське питання гостро стояло у відносинах між Польщею та Литвою протягом всього періоду існування першої Литовської республіки. З 1922 Вільна і Віленщина входили до складу Польщі (другої Речі Посполитої), Литовська республіка, проте, продовжувала вважати своєю столицею Вільну (Вільнюс) (це гласила відповідна стаття конституції), а Каунас (Ковно) був лише тимчасовою резиденцією її уряду. Приєднано Вільну (Вільнюс) і частини Віленщини до Литви лише в 1939 за німецько-радянським пактом. Після повторної окупації Литви радянськими військами в 1944–1945 радянське курівництво розпочало масові депортації поляків з регіону навколо тоді вже Вільнюса.

Не зважаючи на ці депортації, в Литві залишилася значна польська меншина, сьогодні вона становить близько 250 000 мешканців. Основними регіонами проживання є східні частини країни, особливо сільські місцевості навколо Вільнюса та містечка Дєвенішкєс (лит: Dieveniškės).

Росіяни в Литві

Першими росіянами, що з'явилися на території сучасної Литви були московські купці, які почали оселятися в деяких литовських містах, починаючи з пізнього середньовіччя. В XVII столітті, втікаючи від релігійних переслідувань на батьківщині, в Литву, особливо в прикордонні регіони, почали переселятися російські старовіри.

Наступна хвиля міграції росіян на терени сучасної Литви була спричинена розподілами Речі Посполитої і зводилася вона до приїзду певної кількості російських адміністраторів та чиновників. Селилися вони в основному в містах, особливо в Вільні та Ковні. Після придушення польського повстання 1863 р. більшість місцевої польської шляхти, в руках якої фактично залишалася адміністрація з моменту приєднання литовських земель до Російської імперії, була позбавлена прав, їх маєтності були конфісковані, а в Литву почався новий наплив російських чиновників та військових.

Проте, більшість сьогоднішніх російських мешканців Литви є нащадками росіян, які приїхали в Литву після другої світової війни. Після повторної окупації прибалтійських республік в 1944–1945 радянське керівництво розпочало процес поступової совєтизації, а фактично русифікації, цих країн. В Литовську РСР почали прибувати робітники з усього СРСР, в основному російської національності, основними місцями їх розселення були великі міста та промислові райони. Поза тим, в республіці, з огляду на близькість державного кордону, була розташована значна кількість радянських військ. Більшість військових, вийшовши у відставку, воліла залишитися на постійне проживання у Литві через вищий в порівнянні з іншими регіонами СРСР рівень життя.

Після смерті Сталіна в 1953 «націонал-комуністичне» керівництво Литви на чолі з Антанасом Снєчкусом (лит: Antanas Sniečkus) зробило спробу послабити тиск Москви та зупинити наплив трудових мігрантів в республіку. Припинити міграцію повністю одразу не вдалося, але подальші її хвилі були пов'язані в основному з реалізацією великих проектів, як, наприклад, будівництво електростанцій. Саме проведення в минулому такої самостійної політики комуністичними керівництвом Литовської РСР і є причиною різниці етнічної ситуації в Литві з сусідніми Латвією і Естонією, де такі подібних заходів не було. Так, вже на початку 1980-х третину населення Естонії становили росіяни, а в Латвії самих латишів залишилося лише дещо більше половини населення. В той же час на момент розпаду СРСР в 1991 росіяни становили в Литовській РСР лише 12 %, сюди слід додати ще невеликий процент представників інших народностей СРСР.

Основними місцями проживання росіян в сучасній Литві є великі міста. У Вільнюсі вони становлять майже чверть його мешканців, дещо меншою є їхня частка в Клайпеді та значно нижчою в Каунасі. Єдиним містом Литви, де росіяни становлять абсолютну більшість, є містечко Висагінас. Пов'язано це з тим, що збудоване воно було для працівників Ігналінської АЕС.