Лютеранство

(Перенаправлено з Лютерани)

Лютера́нство (лат. Lutheranismus, англ. Lutheranism) — християнська течія, напрямок протестантизму. Започатковане у XVI ст. німецьким католицьким священиком Мартіном Лютером із Віттенберга, який закликав до радикальної зміни Церкви і спричинив Реформацію. Набуло поширення серед країн з носіями германських мов: в Північній і Східній Німеччині, Данії, Норвегії, Швеції, Ісландії, а також Латвії, Естонії, США. На українських землях відоме зі середини XVI ст. Послідовники течії називаються лютера́нами, прізвиськом, яке надали опоненти Лютера на Лейпцигському диспуті 1519 року[1]; сам Лютер називав своїх прибічників «євангельськими християнами»[1]. У католицькій і православній церквах тривалий час сприймалися негативно як секта, або група сект[1]. Лютерани визнають авторитет Біблії, але заперечують християнську традицію, таїнства, ряд святих, які шанують католики і православні. Лютеранство має відмінний погляд на христологію, питання благодаті, передвизначеність тощо. На відміну від кальвіністів та новітніх протестантів, лютерани зберігають богослужіння та деякі практики католицької церкви, зокрема єпископську систему управління. На сьогодні лютеранство об'єднує близько 70 млн осіб по всьому світу. Існує декілька лютеранських церков та організацій, віровчення яких інколи суперечить одна одній.

Троянда Лютера — символ лютеран.

ВіровченняРедагувати

Протестантизм
Реформація
Доктрини протестантизму

Дореформаційні рухи

Вальденси • Гусити •


Постреформаційні рухи

Адвентизм ·  Армія спасіння ·  Баптизм ·  Квакери ·  Меноніти ·  Пієтизм • Пуританство • П'ятидесятництво • Харизматизм


«Велике пробудження»

Рівайвелізм • Методизм • Євангелізм • Учні Христа • Церкви Христа

Традиційне лютеранство — це так званий «ортодоксальний протестантизм», який подібно до католицької і православної церков визнає авторитет Святого Письма (Біблії) і три найстаріші символи віри: Апостольський, Нікейський і Афанасіївський[1]. Крім цього лютерани визнають ще шість документів, які відрізняють їх від інших церков: Великий катехізис Лютера і дитячий катехізис (1529), Аугсбурзьке сповідання (1530), Апологію Аугсбурзького сповідання (1531), Шмалькальденскі статті (1537) і Формулу Злагоди (1577)[1]. Девятка цих символічних текстів (включно з 3 символами віри) складають так звану «Книгу згоди», опубліковану в Дрездені 1580 року саксонським курфюрстом Августом[1]. У ній постулюється, що Святе Письмо є єдиним мірилом віри[1]. Поза Біблією інші християнські канонічні книги та символи не мають релігійного авторитету для лютеран; ці тексти сприймаються як коментаторські пам'ятки до Святого Письма.

В основі лютеранського «символу віри» лежить ідея виправдання грішника. Первородний гріх сприймається як цілковита руйнація людської природи, внаслідок чого будь-які діяння, навіть добрі, є в основі спотвореними. Відповідно, людина знаходить собі виправдання в Божих очах і благодать лише не через ці діяння, а через віру у Бога і примирення з ним[1]. Справедливість, як і милість Божа, не залежить від особистих чеснот людини, але дається по особистій волі Творця і сповіщається Святим Духом. Бог не впливає насильницьки на волю людини, але, як абсолютний пан, направляє волю до своєї мети. В результаті людина діє вільно навіть в питанні власного порятунку, оскільки істинно вільна лише людина «виправдана» — її доля вже визначена Богом, який вирвав її із земних умовностей.

Іншими особливостями лютеранства є визнання лише 2 таїнств: Хрещення та Причастя[1]. У лютеранській церкві зберігся єпископат, в храмах дозволяються ікони та розп'яття, але їм приділяється небагато уваги. Центральне місце в богослужінні займає проповідь.

ІсторіяРедагувати

ПоширенняРедагувати

Лютеранство швидко вийшло за межі Німеччини і поширилося в Європі, перш за все — у Скандинавії. У Швеції реформація здійснювалася з ініціативи короля і лютеранство стало способом затвердження відділення країни від Данії і диктату Ватикану (30-і роки XVI століття).

Лютеранство, пропаґоване переважно німецькими місіонерами німецькою мовою, поступово поширювалося і в українських землях. Такий характер лютеранства впливав на його соціальний склад: на відміну від шляхетського кальвінізму ауґсбурзьке сповідання (за назвою головного лютеранського твору) охоплювало купців, міщан, ремісників, тобто ті, що переважали серед німців-колоністів, які мешкали, здебільшого, у містах — головних центрах реформаційних рухів Західної та Східної Європи.

Лютеранство, допомагаючи німецьким князям звільнитися з-під влади Священної Римської імперії, підтримувало абсолютну монархію. Прагнення шляхетської вольниці йшло всупереч зміцненню королівсько-князівської влади. Лютеранство, намагаючись утримати позиції у північнонімецьких землях, зробило певні поступки католицизму, особливо у культі й організації. Православному населенню Речі Посполитої ближчими були демократичні принципи церковного життя. Лютеранство не надто заглиблювалось у традиції народів Східної Європи, проповідуючи у XVI–XVII ст. переважно німецьку культуру, що на тлі плеяди впливових патронів кальвінізму та антитринітаризму ми не бачимо жодного українського лютеранського роду. Навіть у Польщі їх було небагато (Остророги, Ґурки, Лютомирські).

За країноюРедагувати

 
Кількість лютеран за країною (2013)

  Ісландія

  Латвія

  Німеччина

  Норвегія

  США

  Україна:

  Фінляндія

  Швеція

ОрганізаціїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к McHugh, John. Lutheranism // The Catholic Encyclopedia. Vol. 9. New York: Robert Appleton Company, 1910.

БібліографіяРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лютеранство