Словаки

Західнослов'янський етнос
(Перенаправлено з Словак)

Слова́ки (словац. Slováci) — західнослов'янський народ, який становить основне населення Словаччини, меншість у США, Чехії, Сербії (Воєводині), Угорщині та деяких інших країнах.

Словаки
Slováci
Антон Бернолак, Людовит Штур, Йедлик, Аньош Іштван, Павол Оршаг Хвіздослав, Штефаник Мілан Ростислав, Густав Гусак, Олександр Дубчек
Антон Бернолак, Людовит Штур, Йедлик Аньош Іштван, Йозеф Пецваль, Павол Орсаг, Мілан Растіслав Штефаник , Ґустав Гусак, Александер Дубчек
Кількість 6 000 000
Ареал

Словаччина Словаччина:    4,352,775[1]США США: 810,000[2]]
Чехія Чехія:    200,000[3]
Канада Канада:    100,000[4]
Велика Британія Велика Британія:    90,000[4]
Сербія Сербія:    52,750
Угорщина Угорщина:    29,647[5]
Ірландія Ірландія:    10,801[6]
Австрія Австрія:    25,000[4]
Німеччина Німеччина:    20,200

Україна Україна:    6,397[2]
Близькі до: Західні слов'яни
Мова Словацька мова
Релігія Католицизм

Мова ред.

Словацька мова, поряд з близькою їй чеською, належить до чесько-словацької мовної групи західнослов'янських мов. Офіційна мова Словаччини. Загальне число мовців близько 5,2 млн осіб (2013), з них в Словаччині — 4,34 млн осіб (2012). Засновником літературної словацької мови на основі середньо-словацького діалекту є просвітитель, депутат Угорського парламенту Людовит Штур. Писемність на базі латинської графіки.

Назва ред.

Щодо походження етноніму «словаки» існує кілька теорій. Так історик Річард Марсіна та ін. вважають, що «з огляду на те, що словаки є одним з двох слов'янських народів (другий — словенці), які не створили власного етноніма, назва „Slavus“, що з'являється в латинських документах, починаючи з 13 століття, коли йдеться про територію Словаччини і корінний народ, що проживає в Словаччині, є притаманною саме словакам. Первісним етнонімом цієї спільноти був словен (Sloven), який найпізніше в 15 столітті трансформувався під іноземним впливом у словацький, але представниці цієї спільноти називалися і досі називаються словенками (Slovenka), мова завжди називала цю спільноту словацькою, а територію, яку вона населяє, словацькою»[7].

В угорській мові «словацький» — це Tót (pl: tótok), екзонім. Спочатку він використовувався для позначення всіх слов'ян, включно зі словенцями й хорватами, але з часом став позначати насамперед словаків. Багато топонімів в Угорщині, таких як Тотцентдьордь, Тотцентмартон і Тоткомлош, досі мають цю назву. Тот — поширене угорське прізвище[джерело?].

Словаків також історично називали по-різному: Slovyenyn, Slowyenyny, Sclavus, Sclavi, Slavus, Slavi, Winde, Wende або Wenden. Останні три терміни є варіаціями германського терміну Wends, який історично використовувався для позначення будь-яких слов'ян, що жили поблизу німецьких поселень[джерело?].

Історичні державні формування ред.

Серед найважливіших утворень, частиною яких були словаки або їхні слов'янські предки, — Держава Само, князівство Нітра, Велика Моравія, Польща, Угорське королівство (яке пізніше належало до Габсбурзької монархії або Австро-Угорської імперії), Чехословаччина, Словацька держава (1939—1945) і, з 1993 року, незалежна Словацька Республіка[8].

Території проживання ред.

Кількість словаків на світі:

Словаки в Україні ред.

В Україні (за переписом 1970 р.) жили 10 200 словаків, у тому ч. 9 600 — у Закарпатській області (6 900 у містах, 2 700 у селах), в Ужгородському, Перечинському, Великоберезнянському й Свалявському районах, здебільша в місті Ужгороді близько двох тисяч. Лише половина з них користується словацькою мовою, решта — українською або угорською. Тільки в одній школі міста вивчають словацьку мову (СШ № 20).

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Slovak Spectator: Перепис: Менше угорців, католики — і словаки, 5 травня 2012 [1]
  2. а б (2010 census)
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 грудня 2018. Процитовано 20 листопада 2014. 
  4. а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 31 жовтня 2008. Процитовано 8 червня 2008. 
  5. Hungarian census 2011
  6. [2]
  7. Marsina, Richard. Prvé storočia Slovákov v Uhorskom kráľovstve. Bratislava: Literárne informačné centrum. 
  8. ŠKVARNA, Dušan (1997). Lexikón slovenských dejín. Bratislava (словацька). Bratislava: SPN. с. 357. ISBN 80-08-02477-1. 

Джерела ред.