Ґу́ста́в Гуса́к (словац. Gustáv Husák, 10 січня 1913(19130110), Дубравка — 18 листопада 1991, Братислава) – останній президент соціалістичної Чехословаччини, словак за національністю.

Ґустав Гусак
Gustáv Husák
Ґустав Гусак
Прапор
9-й Президент Чехословаччини
29 травня 1975 — 10 грудня 1989
 
Ім'я при народженні: Ґустав Гусак
Народження: 10 січня 1913(1913-01-10)
Дубравка, комітат Пожонь, Австро-Угорщина[1]
Смерть: 18 листопада 1991(1991-11-18) (78 років)
Братислава, Словацька республіка, Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Поховання:
Національність: словак
Країна: Чехословаччина і Словацька республіка
Релігія: католицтво
Освіта: Правничий факультет Університету Коменського у Братиславіd і Gymnasium Grösslingovád
Ступінь: доктор праваd
Партія: Комуністична партія Чехословаччини
Шлюб: Magda Lokvencovád і Viera Husákovád
Діти: Vladimír Husákd і Ján Husákd
Автограф: Gustav Husak signature.svg
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

ЖиттєписРедагувати

Ґустав Гусак народився в сім'ї робітника. У 16 років став членом організації комуністичної молоді під час навчання в ґімназії в Братиславі.

У 1933 р. як студент Правничого факультету Університету Коменського в Братиславі став членом Компартії Чехословаччини.

1 вересня 1938 р. одружився з акторкою Маґдою Локвенцовою.

Під час Другої світової війни виступав проти незалежности Словацької Республіки вважавши новостворену Республіку нацистською маріонеткою, чотири рази заарештовувався і відпускався. Незрозумілим фактом у його біографії в цей час є його тісна дружба з лідером словацьких фашистів Олександром Махом та їхня спільна поїздка до окупованого СРСР в Катинь[2]. Гусак згодом стверджував, що Мах змусив його поїхати за допомогою погроз. Під час протидержавного Словацького Народного Повстання був заступником голови Словацької Народної Ради, яка координувала повстання.

У 1948 р. після державного перевороту та приходу комуністів до влади зробив швидку кар'єру, але в 1950 році був під час так званого процесу з буржуазними націоналістами засуджений за державну зраду[3] у вигляді довічного позбавлення волі[4].

У лютому 1951 був заарештований і в суботу 24 квітня 1954 р. засуджений до довічного ув'язнення, на процесі не визнав провину. Покарання відбував у Леопольдові, разом з Александером Махом та іншими колишніми членами народного уряду Словаччини.

У 1960 р. під час масової амністії президента Антоніна Новотного був звільнений та 1963 р. його повністю реабілітували.

У 1966 р. після смерти Маґди, познайомився з Віерою Мілеровою (при народжені Чаславска), вона була на десять років молодшою за нього. Пані Мілерова-Гусакова загинула 20 жовтня 1977 під час аварії гвинтокрила на братиславському аеропорту.

60 роки XX стол. – один з молодих реформаторів компартії ЧССР, гарячий прихильник Дубчека, виступав проти втручання СРСР у справи Чехословаччини.

У серпні 1968 р. під час так званих московських переговорів Гусак «праґматично» змінив курс і став прихильником Л. Брежнєва.

У 1969 р. він стає першим секретарем комуністичної партії Чехословаччини та в 1971 р. генеральним секретарем. Курс Гусака отримав назву «нормалізації», тобто усунення наслідків політичних реформ, початих під час Празької весни, що компенсувалося економічними стимулами. У керівництві КПЧ наступив застій — склад ЦК і Політбюро майже не змінився у період з 1971 по 1989 рр.

У 1975 став президентом Чехословацької Соціалістичної Республіки.

У 1987 пішов у відставку з посади Генерального секретаря ЦК КПЧ (його змінив Мілош Якеш), проте зберіг пост Президента ЧССР. Після оксамитової революції 1989 року Гусак доручив Маріану Чалфі скласти «уряд народної згоди» й пішов у відставку. Новим президентом було призначено «дисидента» Вацлава Гавела.

У лютому 1990 року за рішенням пленуму ЦК КПЧ виключений з лав КЧП, як відповідальний за кризові явища у партії та суспільстві.

Незадовго до кончини сповідався та причастився.

Нагороджений вищими нагородами Чехословаччини та інших соціалістичних держав, зокрема тричі Герой Чехословацької Соціалістичної Республіки (23 вересня 1969, 9 січня 1973, 7 січня 1983), Герой Радянського Союзу (9 січня 1983).

ПриміткиРедагувати

  1. Гусак Густав // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Шані Мах. Архів оригіналу за 3 липня 2009. Процитовано 24 квітня 2010. 
  3. Рокоски, Ярослав (січень 2011). Амністія 1960. Інститут тоталітарних режимів (чеською). Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 6 березня 2020. 
  4. Мах, Владімір. Ґустав ГУСАК (чеською). Архів оригіналу за 11 жовтня 2019. Процитовано 6 березня 2020. 

ЛітератураРедагувати

  • В. Л. Головченко. Гусак Густав // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Р. Кривонос. Гусак Густав // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.168 ISBN 978-966-611-818-2

ПосиланняРедагувати