Відкрити головне меню

Сигнаївка — село в Україні, в Шполянському районі Черкаської області.

село Сигнаївка
Герб села Сигнаївка.jpeg Прапор Сигнаївки.jpeg
Герб Прапор
Сигнаївська сільрада.JPG
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Шполянський
Рада/громада Сигнаївська сільська рада
Код КОАТУУ 7125786401
Облікова картка Сигнаївка 
Основні дані
Населення 1990
Площа 7.69 км²
Густота населення 248.9 осіб/км²
Поштовий індекс 20615
Телефонний код +380 4741
Географічні дані
Географічні координати 49°03′07″ пн. ш. 31°29′42″ сх. д. / 49.05194° пн. ш. 31.49500° сх. д. / 49.05194; 31.49500Координати: 49°03′07″ пн. ш. 31°29′42″ сх. д. / 49.05194° пн. ш. 31.49500° сх. д. / 49.05194; 31.49500
Середня висота
над рівнем моря
149 м
Водойми річки: Гнилий Ташлик, Мар'янівка
Найближча залізнична станція "Сигнаївка"
Місцева влада
Адреса ради с. Сигнаївка; тел. 97-2-23
Сільський голова Ошовський Сергій Павлович
Карта
Сигнаївка. Карта розташування: Україна
Сигнаївка
Сигнаївка
Сигнаївка. Карта розташування: Черкаська область
Сигнаївка
Сигнаївка
Мапа

Загальна площа територіальних меж села становить 3674 га. Площа населеного пункту становить 769 га. Населення — 1914 осіб на 1048 дворів.

ГеографіяРедагувати

У селі річка Мар'янівка впадає у Гнилий Ташлик.

Історичні відомостіРедагувати

Поселення виникло на вододілі між річками Дніпро та Південний Буг, між річечками Шполка та Гнилий Тікич, які з'єднувала водна артерія, що пролягала між Мар'янівкою, Сигнаївкою, де курсували тогочасні човни. У сиву давнину на березі чистої річечки, у верболозах, поряд із дрімучим лісом поселились утікачі. Поселення Сигнаївка виникло на початку XIII ст. згідно з даними «Історії міст і сіл УРСР. Черкаська область». Однак перша згадка датується серпнем 1197 р. в літописі — виданні Речі Посполитої (Варшава).

Історія Сигнаївки тісно пов'язана з історією всієї України, землі якої не раз спустошувалися половецькими ордами, татарами і турками, але знову відроджувалися.

Стосовно походження назви села найпопулярнішою є версія Л. Похилевича, який стверджує в «Сказанні…» (1864 р.), що «Назва села походить від могил край дороги, на яких, за переказами, під час татарської навали жителі виставляли сторожу, яка сигналами повідомляла про наближення ворога».

Сигнаївка, як і більшість правобережних земель, майже до кінця XVIII ст. залишалась у складі Польської держави. Сигнаївці займатися сільським господарством, рибальством, полюванням та гончарством. У 1768 р. жителі Сигнаївки, Лебедина, Матусова, Шполи під проводом ватажків Степана Главацького і Савки Плиханенка стали активними учасниками Коліївщини.[1]

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Шполянської волості Звенигородського повіту Київської губернії мешкало 1800 осіб, існували 2 православні церкви, 3 постоялих будинки, 3 вітряних млинів[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2621 особи (1293 чоловічої статі та 1328 — жіночої), з яких всі — православної віри[3].

ТранспортРедагувати

Через село проходить автошлях ЧеркасиУманьГайсинБрацлав (317 км), побудований у 1961 році під керівництвом інженера Степана Кожум'яки.

ОсвітаРедагувати

 
Братська могила радянських воїнів

В 90-х роках ХІХ ст. Сигнаївка належала княгині Урусовій. В селі панувала повна неписьменність. В церковно-приходській школі навчалося лише 90-98 дітей заможних верств населення. Монополію на освіту мав священик, який жертвував гроші на школу, а його дві дочки вчителювали.

 
Котів яр, Шполянський район, с. Сигнаївка

Після революції 1917 р. в Сигнаївці почала працювати початкова школа, яка пізніше переросла в семирічну, а в 30-х роках — у середню. Неписьменність серед дорослого населення була ліквідована в 1929—1931 рр.

Під час окупації села нацистами в вересні 1941 року було відкрито початкову школу. Однак через два місяці німці її закрили, а приміщення пристосували під лазарет. Після визволення села в січні 1944 року було оголошено про відновлення роботи школи.

Школа була семирічною до 1954 року, а з 1966-67 н.р. школа знову стала 10-річною. Нова історія розвитку освіти у Сигнаївці розпочалась з будівництва нового приміщення школи у 1988 році, яке було здано в експлуатацію 1990 року. Нині це Сигнаївський НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІІ ступенів».

На базі сільського Будинку Культури діє Дитяча музична школа.

КультураРедагувати

В 1932 році був створений гурток духової музики в Сигнаївці. З 1947 по 1949 роки керівником першого повоєнного духового оркестру був Рекунков Никифор Наумович, у 1949—1950 роках оркестром керував Микола Панасович Шульга. З 1950 по 1988 роки незмінним керівником оркестру був Шульга Іван Панасович.З 1987 року по 2008 рік народним аматорським духовим оркестром керував Микола Олексійович Крезуб. У 2008 році керівником став Анатолій Олексійович Підмогильний, який керує колективом і до цього часу.

Пам'яткиРедагувати

  • Котів яр — гідрологічний заказник місцевого значення.

ПерсоналіїРедагувати

В Сигнаївці народилися й проживали:

  • поет Олекса Влизько,
  • заслужений артист УРСР В'ячеслав Супрунов,
  • заслужений артист України Олександр Кузьменко,
  • народний артист Російської Федерації Микола Шамрай,
  • заслужений працівник культури УРСР Іван Шульга,
  • заслужений працівник культури України Михайло Волков,
  • поетеса Раїса Чорнозуб,
  • лауреат Міжнародних та Всесоюзних конкурсів, учасник оркестру Молдовської державної телерадіокомпанії Олексій Литвин,
  • учасник АТО Бобуров Руслан Юрійович.

ПриміткиРедагувати

  1. Історія села Сигнаївка[недоступне посилання з липень 2019]
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-84)

ПосиланняРедагувати