Лящ Самійло

Самійло Лящ з Тучапських (Самуель Лащ Тучапський) гербу Правдич (пол. Samuel Łaszcz; 1588 — 15 лютого 1649) — польський шляхтич, військовий, державний діяч Речі Посполитої, відомий з вчинених розбоїв та насильств. Едвард Руліковський стверджував про ненависть русинів до Самуеля Ляща за його злочини^[1].

Коротка біографія ред.

Посади: староста овруцький, канівський, хорунжий подільський, стражник великий коронний. Був сином хорунжого белзького Олександра Лаща Тучапського і Софії з Корабчевських.

Зростав при дворах князів Ружинських (1575–1610), Ходкевичів. Близько 1608 року командував надвірними хоругвами княгині Софії Ружинської — дружини ротмістра Романа Ружинського — командира військ Лжедмитрія ІІ. На 1617 став ротмістром козацької хоругви кварцяного війська та отримав перший вирок баніції за спалення двох містечок, через що втік на Запорізьку Січ. Командував хоругвою у Хотинській битві 1621 року, за що отримав уряд хорунжого подільського. Взяв участь 1624 року у битві з татарами під Мартиновим. У польсько-шведській війні знаходився під командуванням Стефана Чарнецького (1626–1629). З 1629-го знову воював з татарами, козаками Тараса Федоровича, за що отримав 1630 року уряд стражника коронного, організувавши надійну охорону вздовж ймовірних шляхів нападу татар. Для захисту земель утримував на свої кошти декілька хоругов з 1000 вояків — шляхтичів і козаків, за допомогою яких змушував осілу шляхту, міщан, купців сплачувати контрибуцію, виганяв заставників з селищ, яким він їх заклав за гроші.

За розбій, грабежі, вбивства був присуджений 236 разів до вигнання — баніції і 47 до позбавлення честі і доброго імені — інфамії. За відвагу на полі бою від виконання покарань його захищав великий гетьман коронний Станіслав Конєцпольський, видаючи ґлейти (охоронні листи) на відтермінування їхнього виконання і під чиїм командуванням він перебував з 1623 року. Тоді пліткували, що невиконаними вироками суду він підбивав собі накидку плаща.

Взяв участь у придушенні повстання Павлюка (1637/38), Кумейківській битві, утримуючи загін з 500 кавалеристів і 300 піхотинців. 1640–1642 років — нові насильства над сусідами, через що король позбавив його уряду овруцького старости. Від неприємностей його врятувала участь у битві з татарами під Охматовим, за що ґлейт надав 1643 року Сенат. На Сеймі 1645 проти цього виступили делегати з руських воєводств.

Після смерті С. Конєцпольського 1646 року був усунутий з уряду коронного стражника. Київський воєвода Януш Тишкевич за наказом короля після чисельних скарг шляхти скликав посполите рушення (12000 вояків), на його чолі вирушив до маєтку С. Лаща в Макарові, де той перебував. Знаючи про це, покинув Макарів, його вояки теж розійшлись. 17 жовтня Януш Тишкевич прибув на місце, не чинив насильства над дружиною та дітьми, з дому забрали одяг, який віддали деякому Харлінському^[2]. Частину його інших маєтків віддали князю Яремі Вишневецькому. Самійло Лящ безуспішно намагався за допомогою суду, князя Владислава Домініка Заславського, який не любив Я. Вишневецького^[3], повернути володіння.

На початку повстання під проводом Богдана Хмельницького бився з козаками під Пилявцями, згодом під командуванням Єремії Вишневецького під Костянтиновим. За легендою відмовився перейти на сторону Б. Хмельницького. Коронаційний Сейм 1649 з огляду на вірність Короні повернув його до прав, скасувавши дотихчасові баніції та інфамії.

Був власником, зокрема, Макарова; іноді тут мешкав^[2]. Як багато тодішніх вояків, носив модного чуба.^[4]

Помер 15 лютого 1649 у Варшаві під співи спеціально запрошеного цигана. Був похований у костелі Св. Стефана Кракова, його рештки після руйнування храму були вилучені.