Лжедмитрій II
Лжедми́трій II («Тушенський злодій»; р. н. невідомий — п. 11 (21) грудня 1610) — московський цар смутних часів, що правив у 1607-1610 під ім'ям Дмитра Івановича — сина Івана IV Грозного або його онука (сина Івана V), який нібито врятувався під час повстання в травні 1606 року. Попри те, що він контролював більшу частину Московського царства, проте так й не зміг заволодіти його столицею.
Лжедмитрій II | |
---|---|
рос. Лжедмитрий II | |
Народився | 16 століття |
Помер | 21 грудня 1610 Калуга, Московське царство[1] ·обезголовлення |
Поховання | Калуга |
Країна | Річ Посполита |
Діяльність | самозванець |
У шлюбі з | Марина Мнішек |
Діти | Tsarevich Ivan Dmitriyevichd |
Поява
ред.Його життя до 1607 року майже не відоме. Є кілька версій його походження, згідно з найпоширенішою він був звичайним шкільним вчителем з білоруського міста Шклова. В 1607 році він невідомо звідки з'явився в місті Стародубі, де під час допиту «зізнався» що він і є «дивом врятований» царевич Дмитрій (тобто видавав себе за вбитого Лжедмитра I) і 12 червня Стародуб присягнув йому на вірність. В місті почала формуватися боярська дума та збиратися повстанська армія, в яку стікалися залишки війська Болотнікова, українські та донські козаки, поляки, біглі кріпаки. Основу його війська складали загони Речі Посполитої князів Адама Вишневецького та Романа Ружинського; козаки Андрія Наливайка, Івана Заруцького та Яна Керножицького.
Похід на Брянськ
ред.10 вересня військо Лжедмитрія II під проводом Миколая Меховецького покинуло Стародуб і розпочало військовий похід до Тули, де війська діючого царя обложили залишки армії Болотникова. 20 вересня повстанці увійшла до Брянська. Зібравши до 3 тис. солдатів, 8 жовтня Лжедмитрій під Козельськом розбив царські війська воєводи Литвина-Мосальського. Зважаючи на те, що армія Болотникова не змогла втримати Тулу і 10 жовтня її було взято, Лжедмитрій 17 жовтня відступив до Карачева — на з'єднання з запорожцями.
9 листопада армія Лжедмитрія знову підійшла до Брянська, який на цей час вже був зайнятий царськими військами. Сюди ж прибули донські козаки числом близько 3 тис. 15 листопада відбувся бій з царськими військами, але взяти Брянськ повстанцям не вдалося. Замість Брянська Лжедмитрій II взяв Орел і отаборився в ньому на час зими. У 1607—1608 роках Лжедмитрій II видав указ про холопів. Згідно з цим указом кріпаки, що підтримали Дмитра Івановича, отримували землі «зрадників» бояр і могли насильно одружуватися на боярських доньках, завдяки чому вони отримували статок, свободу і дворянський титул. В цей час до Лжедмитрія приєднались князі Адам Вишневецький, Олександр Лісовський, Роман Ружинський, запорозькі та донські козаки Івана Заруцького. Військо Лжедмитрія замість Меховецького очолив призначений гетьман Роман Ружинський.
Похід на Москву
ред.На початку 1608 року повстанці рушили на Москву і 30 березня 1608 року загін Олександра Лісовського під Зарайськом розбив царське військо.
30 квітня — 1 травня 1608 року в дводенній битві під Болховом Лжедмитрій розбив царське військо під командуванням Шуйського, після чого йому здалися міста Козельськ, Калуга, Можайськ і Звенигород. На початку червня з'явився під Москвою і 25 червня розбив царські війська на Ходинці, але Москву взяти не зміг.
Тушинський табір
ред.Після невдалої спроби захопити столицю Лжедмитрій II отаборився в селі Тушино що було тоді поруч з Москвою. Тут було сформовано уряд з частини московських бояр і приказних службовців. Восени 1608 р. Лжедмитрій II контролював значну частину території Московского царства.
28 лютого 1609 року Василь Шуйський уклав зі Шведською імперією Виборзький договір, згідно з яким в обмін на території біля Неви та Ладоги він отримав допомогу 12-ти тисячного експедиційного корпусу Якоба Делаґарді[2]. 15 травня 1609 московсько-шведське військо під Торопцом розбило повстанський загін Лжедмитрія, очолюваний шляхтичем Яном Кернозицьким. Вступ в конфлікт регулярних шведських військ викликав обурення польської корони і влітку 1609 Річ Посполита оголосила війну Василю Шуйському, після чого польські офіцери в армії Лжедмитра почали масово присягати польському королю. Тушинський табір розпався, а Лжедмитрій II в грудні 1609 року втік до Калуги.
Калужський табір
ред.Після невдалої спроби в липні 1610 року знову зайняти Москву, Лжедмитрій II повторно відступив в Калугу, де був убитий.
Був одружений з Мариною Мнішек.
Примітки
ред.- ↑ Лжедмитрий II // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Генри Бреретон/ известия о нынешних бедах России, происходивших во время последней войны. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 21 квітня 2013.
Джерела та література
ред.- В. М. Мордвінцев. Лжедмитрій II [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 139. — ISBN 978-966-00-1028-1.