Відкрити головне меню

Данило Самійлович Самойлович (справжнє прізвище — Сушковський; народився 11 (22 грудня) 1744[1], село Янівка (тепер село Іванівка Чернігівського району Чернігівської області) — 20 лютого (4 березня) 1805, Миколаїв) — український лікар, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства. Був військовим лікарем діючої армії в російсько-турецькій війні, який згодом понад 20 років працював головним лікарем Катеринославського намісництва. Першим довів можливість протичумного щеплення.

Самойлович Данило Самійлович
Danilo Samoylovitch.jpg
Народився 22 грудня 1744 (2 січня 1745)
Чернігівський район, Україна
Помер 1805
Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія
Діяльність лікар, епідеміолог
Alma mater Лейденський університет

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в родині священика о. Самійла Сушковського.

Перші знання отримав у Чернігівському колеґіумі.

17561761 — навчався у Київській академії, при вступі до якої змінив своє справжнє прізвище на Самойлович.

17611765 — навчався у Петербурзькій адміралтейській шпитальній школі, куди був спеціально відібраний зі студентів Київської академії одним із професорів школи.

1767 — отримав звання лікаря; очолив першу в Росії жіночу венерологічну лікарню.

17681770 — перебував на театрі бойових дій російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Як полковий лікар досягнув значного зниження захворюваності та смертності особового складу.

17701771 — разом з колегою і співвітчизником Петром Погорецьким добровільно взяв участь у боротьбі з епідемією чуми в Москві, був членом протичумної комісії та завідувачем чумними шпиталями.

1776 року на власні кошти виїхав на навчання до Страсбурзького, а згодом — до Лейденського університету, де 1780 року захистив докторську дисертацію Tractatus de sectione symphyseous ossium pulis et… sectionem Caesareum (Трактат про розтинання лонного зрощення та про кесарів розтин), яка була перевидана двічі. Самойлович першим із лікарів Російської імперії опублікував за кордоном не лише докторську дисертацію, а й інші свої наукові праці.

Самойлович опублікував у Парижі декілька своїх розвідок, у яких висунув деякі нові пропозиції у сфері профілактики, діагностики та лікування чуми.

За свої досягнення Самойлович був обраний членом Паризької, Марсельської, Тулузької, Діжонської, Мангеймської, Туринської, Падуанської та інших (загалом 13-ти) хірургічних академій, а також Російської медичної колегії. Продовжував свою діяльність на Заході до 1783 року.

17841799 — керував боротьбою проти чуми в Кременчуці, Єлисаветграді, Одесі та в Криму (за енергійні заходи з ліквідації чуми 1785 року отримав чин колезького радника).

У липні 1784 року заснував «Собрание медицинское в Херсоне», яке було першим медичним науковим товариством в Україні (і навіть у всій Російській імперії).

17871789 — керівник Богоявленського військового шпиталю.

Кінець 1789 р. — виконував обов'язки губернського лікаря Катеринославського намісництва та Таврійської області.

17931799 — обіймав посаду головного лікаря карантинів півдня України.

З 1800 р. — інспектор Чорноморської лікарської управи.

Значення наукової діяльності СамойловичаРедагувати

Самойлович першим у світі встановив, як передається чума. Відкинув міазматичну теорію походження цієї хвороби і довів контагіозність чуми (тобто, що зараження чумою відбувається при безпосередньому контакті з хворими або зараженими предметами). Запропонував щеплення ослабленою вакциною, заклав основи власної системи протичумних заходів і успішно їх застосовував. Переконаний, що чума — інфекційна хвороба, він уже 1771 року пропонував різні засоби дезінфекції речей хворих на чуму, зокрема одягу; прищепив собі заражений матеріал, взятий від людини, яка одужувала після захворювання чумою.

У Херсоні та Кременчуці 1784 року Самойлович з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. У Кременчуці вперше в світовій практиці він започаткував деякі епідеміологічні експерименти, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря.

Одним із перших у Європі широко практикував розтини померлих від чуми, здійснив першу в Росії (а, можливо, і в Європі) спробу виявити збудника чуми, існування якого передбачав.

З українських дослідників написав першу працю про сказ «Нинішній спосіб лікування з настановою як можна простому народу лікуватися від гризні скаженої собаки і від покусання змією»[2].

Разом з іншими українськими вченими-медиками (О. Шумлянським, С. Андрієвським, П. Шумлянським, М. Тереховським та іншими) опрацював методику, навчальні програми та плани для медичних шкіл.

Вшанування пам'ятіРедагувати

Зібрання вибраних творів Самойловича вийшло в 19491952 рр. у Москві (там же — і бібліографія праць).

Д. Самойлович проголошений почесним громадянином міста Херсона.

1993 року на студії «Київнаукфільм» знято документальну стрічку «Він врятував нас від чуми» (з циклу «Невідома Україна. Лікарська справа в Україні») (15'23"; режисер і автор сценарію Юрій Тищенко, оператор Світлана Нові)

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Избранные произведения, выпуск 1-2. — Москва, 1949—1952
  • Бородій M.Л. Данило Самійлович Самойлович. — K., 1987
  • Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст., енциклопедичний довідник

ПриміткиРедагувати

  1. За іншими відомостями — 1724, 1742, 1743 або 1745
  2. рос. «Нынешний способ лечения с наставлением как можно простому народу лечиться от угрызения бешеной собаки и от уязвления змеей»

ПосиланняРедагувати