Відкрити головне меню

Північний потік-2

проект магістрального газопроводу з Росії до Німеччини через Балтійське море, є розширенням «Північного потоку»
Схема проходження газопроводу із зазначеними зонами територіальних вод. Проходження газпроводу в них можуть заблокувати прибережні країни (назви країн на мапі — естонською мовою).

«Північний потік 2» (англ. «Nord Stream 2») — проект магістрального газопроводу з Росії в Німеччину через Балтійське море довжиною понад 1200 км.

Зміст

Загальний описРедагувати

Північний потік-2 є розширенням «Північного потоку».[1] Проект «Північний потік» передбачає будівництво і роботу двох ниток газопроводу загальною потужністю 55 млрд кубометрів газу на рік від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини. Його траса пролягає паралельно наявному магістральному газопроводу Північний потік[2].

Відрізняється складом акціонерів підводної частини. Паралельно поточному газопроводу OPAL німецькі компанії споруджують газопровід Eugal для поставок газу до центрального газового хабу ЄС у міста Баумгартен.

У червні 2015 року було підписано угоду про будівництво двох додаткових ліній між Газпромом, Royal Dutch Shell, E.ON, OMV, і Engie.[3]

22 лютого 2017 року, між Nord Stream 2 AG і компанією Allseas було укладено угоду щодо забезпечення потужностей для морської трубоукладки газопроводу «Північний потік — 2». Відповідно до угоди, Allseas протягом 2018 і 2019 років забезпечить укладання труб обох ниток газопроводу з використанням трьох трубоукладальних суден — Pioneering Spirit, Solitaire і Audacia[4].

Позиція США і ПольщіРедагувати

У січні 2018 р. представники США (Держсекретар США Рекс Тіллерсон) і Польщі заявили про опозицію щодо будівництва трубопроводу Nord Stream 2. Вони розглядають його як підрив Америки в цілому, енергетичної безпеки і стабільності[5].

Позиція НімеччиниРедагувати

31 січня 2018 року Німеччина надала проекту дозвіл на будівництво і експлуатацію у своїх водах з виходом на сушу в Лубміні (Lubmin)[6], рівно як і загалом проект лобіюється насамперед Німеччиною, Нідерландами, Францією, Австрією та Росією[7]. Найбільш послідовно, окрім України та США, їм протистояли Польща, Данія та країни Балтії[8].

10 квітня 2018 р. канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що будівництво газопроводу «Північний потік-2» неможливе без ясності щодо транзитної ролі України. Крім того, вона зазначила, що «Північний потік-2» «це не просто економічна проблема, тут є і політична складова».[9]Про це, як передає The New York Times, Ангела Меркель сказала на спільній прес-конференції з президентом України Петром Порошенком[10]. Але станом на 2019 рік, жодних гарантій щодо продовження транзиту після введення «Північного потоку — 2» в експлуатацію Україна не отримала.

Як зазначає у своїй статті «Вулканічний синдром» екс-секретар РБНО України Володимир Горбулін:

« «Північний потік-2» для Німеччини — це вибір стратегічного партнерства: США чи Росія. Схоже, свій вибір Берлін зробив.
Для Німеччини це означає майже тотальне домінування в Європі, при одночасному посиленні стратегічного протистояння зі США (втім, до певних меж). І хоч поки що не йдеться про повернення до business as usual, але пріоритети вже зрозумілі: Німеччина хоче й готова бути ключовим партнером Росії в Європі, конвертуючи свій особливий статус у частині контролю над європейськими енергопотоками в політичний вплив. А ще ж не так давно саме європейські лідери говорили, що енергетику й енергоресурси не можна використовувати як зброю…
[11]
»
« Безумовно, ось, головна мета «Північного потоку» геополітична, й взагалі це слово вельми полюбляють у Кремлі. Й як я вже казала, головна складова цього в тому, аби прив'язати до себе Німеччину.
Тому що «Північний поток 2» гарантує, що Німеччина, головна країна у Європі, буде вимушена продовжувати рахуватися з Росією, що б Кремль не утнув, може статися рівно дві речі, на мій погляд. Перше, це, безумовно, знов початок військових дій в Україні. Не блокування транзиту — це, як я вже казала, слону дробина, а саме черговий раунд гібридної війни.
А друге (на це замало звертають уваги), спроба анексії Білорусі. Бо, я нагадую, економіка Росії — вона у вільному падінні, рейтинг Путіна падає, наступний «Кримнаш» — це питання часу. Аж ось, усі якось говорять про Україну та забули про Білорусь, яка
а) є ласим шматком,
б) дає можливість вирішити відому проблему 2024 року, коли виходить черговий президентський термін Путіна.
Аби його подовжити, потрібно змінити Конституцію. У випадку об'єднання Росії та Білорусі, Конституцію потрібно буде змінювати, само собою.
[12]
»

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Nord Stream 2 - Rationale. www.nord-stream2.com (en). Процитовано 2018-02-21. 
  2. Держдеп про «Північний потік-2»: цей газопровід істотно «підірве незалежність України»
  3. Zhdannikov, Dmitry; Pinchuk, Denis (12 December 2008). Exclusive: Gazprom building global alliance with expanded Shell. Reuters. Архів оригіналу за 19 June 2015. Процитовано 19 June 2015. 
  4. https://www.nord-stream2.com/ru/dlia-pressy/novosti-i-meropriiatiia/nord-stream-2-zakliuchila-soglashenie-s-allseas-na-ukladku-obeikh-nitok-gazoprovoda-38/ Nord Stream 2 заключила соглашение с Allseas на укладку обеих ниток газопровода
  5. U.S.'s Tillerson Says Nord Stream 2 Pipeline Would Undermine Europe's Energy Security. Reuters. U.S. News & World Report. Процитовано 27 January 2018. 
  6. Germany grants permit for Nord Stream 2 Russian gas pipeline. Reuters. U.S. News & World Report. Процитовано 14 February 2018. 
  7. Віталій Єреміца (9 березня 2018). «Північний потік-2»: дипломатія за і проти. https://www.radiosvoboda.org. Радіо «Свобода». Процитовано 9 березня 2018. 
  8. Польща і країни Балтії заявили про небезпеку будівництва «Північного потоку-2». http://tyzhden.ua. Український тиждень. 10 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018. 
  9. Заява Меркель щодо «Північного потоку-2»
  10. Merkel Says Nord Stream 2 Not Possible Without Clarity for Ukraine. Архів оригіналу за 11 квітень 2018. Процитовано 10 квітень 2018. 
  11. В. Горбулін. Вулканічний синдром. Дзеркало Тижня. 15.06.18.
  12. Ю. Латиніна. Ехо москви. 25.08.18. (рос.)

ПосиланняРедагувати