Петрівське (Балаклійський район)

Петрі́вське — село в Україні, у Балаклійському районі Харківської області. Населення становить 3275 осіб. Орган місцевого самоврядування — Петрівська сільська рада.

село Петрівське
Петрівська сільська рада
Петрівська сільська рада
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Балаклійський район
Рада/громада Петрівська сільська рада
Код КОАТУУ 6320284801
Облікова картка Петрівське 
Основні дані
Засноване 1731
Населення 3275
Площа 6,565 км²
Густота населення 498,86 осіб/км²
Поштовий індекс 64282
Телефонний код +380 5749
Географічні дані
Географічні координати 49°10′31″ пн. ш. 36°53′33″ сх. д. / 49.17528° пн. ш. 36.89250° сх. д. / 49.17528; 36.89250Координати: 49°10′31″ пн. ш. 36°53′33″ сх. д. / 49.17528° пн. ш. 36.89250° сх. д. / 49.17528; 36.89250
Середня висота
над рівнем моря
75 м
Водойми Сіверський Донець
Місцева влада
Адреса ради 64282, Харківська обл., Балаклійський р-н, с.Петрівське, вул.Ханіна,6, тел.7-12-73, ф.7-12-73
Сільський голова Фоменко Володимир Михайлович
Карта
Петрівське. Карта розташування: Україна
Петрівське
Петрівське
Петрівське. Карта розташування: Харківська область
Петрівське
Петрівське
Петрівське. Карта розташування: Балаклійський район
Петрівське
Петрівське
Мапа

CMNS: Петрівське у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Село Петрівське розташоване на березі річки Сіверський Донець в місці впадання в неї річки Беречка. До нього впритул примикає с. Завгороднє. За 3 км знаходиться річка Берека і канал Дніпро — Донбас.

АрхеологіяРедагувати

Місцевість, де розміщенно село Петрівське, була заселена з давніх часів. Археологічними розкопками тут виявлено стоянки людини періоду мезоліту (X—VIII тисячоліття до Р.Х.), неоліту (VI—V тисячоліття до Р.Х.), поселення періоду бронзи (III тисячоліття до Р.Х.) і скіфського періоду (VI—V століть до Р.Х.):

  • Поселення зрубної культури. 2-га пол. ІІ тис. до Р.Х., 800 м на південний схід від Петровського заводу будівельних матеріалів в урочищі «Городок», площа 60х35 м;
  • Поселення зрубної культури. 2-га пол. ІІ тис. до Р.Х., на схід від заводу будматеріалів, площа 150х90 м;
  • 6 могил висотою 0,4-4,0 метри. III тис до Р.Х. — I тис. Р.Х.. за 3 км на південь від села, вздовж дороги на с. Грушеваха.[1]

ІсторіяРедагувати

Задовго до побудови Петрівської фортеці Української лінії в 1731 році, вже існувала військова Петрівська слобода, населення якої збільшилося з початком будівництва фортеці, за рахунок російських переселенців. За паперами церковного архіву храм Преображення Господнього в слободі Петрівській існував раніше 1724 року[2].

У 1774 році академік Йоганн Гюльденштедт відвідав південь Російської імперії, зокрема був у слободі Петрівській та фортеці, що знайшло відображення у його «Щоденнику». За його свідченнями колись між петровською фортецею та правим берегом річки Беречка знаходилася солдатська слобода. Але на момент відвідування тут була пікінерська слобода, яка складалося з десятка хат, та відноситься до Петрівської роти Донецького пікінерського полку.

Грамота архієпископа Херсонського і Слов'янського Никифора, від 23 червня 1786 року, говорить: «Благословили ми Слов'янського повіту в селі Петрівському побудовану замість застарілої знову в ім'я Преображення Господнього церкву Соборну освятити Костянтиноградського протопопа Івана Сулиму».

Наприкінці XVIII століття в Петрівському поширилася духоборчеська секта. У 1794 році 19 червня, священик слободи Петрівської Микола Валькович, доносив духовному начальству, що в приході його цілі родини заражені духоборчеською єрессю. За паперами Ізюмського правління не видно, які були наслідки цього донесення, але цілком ймовірно єретичні родини переселені були до Мелітопольського повіту. На середину ХІХ століття духобори в слободі були вже відсутні[2].

У 1826 і 1827 роках, на полях Петрівського з'явилася сарана.

У 1831 році був вельми відчутний голод. 1848 рік був роком тяжких скорбот, холера в Петрівському приході забрала до 50 осіб. У той же час на полях і сінокосах майже все загинуло, і почався мор худоби, від якого загинуло до 700 голів.

У 1841 році цей храм був перебудований на кам'яному фундаменті.

У 1849 році від цинги померло до 150 чоловік[2].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Завгородньому, Петровському, Бересті, Протопопівці — 586 людей[3].

Петрівська фортецяРедагувати

На південній околиці села Петрівське видно земляні вали значної висоти. Це залишки фортифікаційної споруди (1731—1742) — Петрівської фортеці. Звідси починалася Українська лінія оборони південного кордону Московської держави від нападів кримських татар.

ЕкономікаРедагувати

В селі є молочно-товарна ферма.

ОсвітаРедагувати

У с. Петрівське є загальноосвітня школа та професійний аграрний ліцей

Пам'яткиРедагувати

Пам'ятник жителям с.Петрівське, загиблим в ході ІІ Світової війни. Поряд з пам'ятником 5 меморіалів з іменами загиблих:

Пам'ятник воїнам-визволителям. Цей пам'ятник - братська могила. Тут поховані солдати, які на момент захоплення села знаходилися у військовому шпиталі №20 та були вбиті загарбниками:

  • В селі є меморіал воїнам-червоноармійцям, вбитим в ході Громадянської війни:
 
Цей пам'ятник - братська могила. На околиці с.Петрівське загін червоноармійців був схоплений ворогом та після допитів заживо похований на цьому місці. Пізніше тут був встановлений меморіал

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Лист Харківської Облдержадміністрації на запит ВМ УА від 28 березня 2012. Файли доступні на сайті конкурсу WLM.
  2. а б в Филарет (Гумилевский Д.Г.) Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. Отдѣленiе 4. — Х.: Университетская типографія, 1857.  —С.142— 462с. (рос. дореф.)
  3. Мартиролог. Харківська область, ст. 256—269
  4. Ковиловий. Ботанічний заказник місцевого Значення[недоступне посилання з квітень 2019]
  5. Ізюмська лука. Регіональний ландшафтний парк[недоступне посилання з квітень 2019]

ПосиланняРедагувати