Вугледар
Вугледа́р — місто у Волноваському районі Донецької області. Адміністративний центр Вугледарської міської громади.
| Вугледар | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
_03.jpg)
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Волноваський район | ||||||||
| Тер. громада | Вугледарська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1964 | ||||||||
| Статус міста | з 1989 року | ||||||||
| Населення | 0 (2024) | ||||||||
| Агломерація | Донецько-Макіївська агломерація | ||||||||
| Площа | 5,82 км² | ||||||||
| Густота населення | ? осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85670-85671 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6273 | ||||||||
| Координати | 47°46′45″ пн. ш. 37°14′54″ сх. д. / 47.77917° пн. ш. 37.24833° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 187 м | ||||||||
| Водойма | р. Кашлагач | ||||||||
| Назва мешканців | вугледа́рець, вугледа́рка, вугледа́рці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Волноваха | ||||||||
| До станції | 35 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 45,4 км | ||||||||
| - залізницею | 81 км | ||||||||
| - автошляхами | 60 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 572 км | ||||||||
| - залізницею | 917 км | ||||||||
| - автошляхами | 746 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85670, Донецька обл., м. Вугледар, вул. 30-річчя Перемоги, 16 | ||||||||
| Вебсторінка | Вугледарська міськрада | ||||||||
| Міський голова | (керівник військово-цивільної адміністрації) Новіков Сергій Сергійович | ||||||||
|
| |||||||||
Місто фактично зруйноване в ході російського вторгнення[2][3][4].
Загальні відомості
ред.Місто Вугледар було засновано в 1964 році, розташоване в південно-західній частині Донецької області на відстані 57 кілометрів від обласного центру.
Загальна площа міста — 532 га. Населення — 17500 осіб. З них працездатного — 13,1 тис. осіб.
Народжуваність — 7,9 на 1000 осіб, смертність — 10,2, природний спад — −2,3, сальдо міграції негативне (-17,8 на 1000 осіб).
Історія
ред.Місто своїм народженням зобов'язане початку опанування Південнодонбаського вугільного регіону. У 1963 році інститутом «Донгіпрошахт» було виконано генеральний план об'єднаного масиву шахт Південного Донбасу та проєктне завдання житлово-побутового будівництва шахти «Південнодонбаська» № 1. 18 лютого 1964 року 12 робітників тресту «Донецькшахтобуд» було висаджено на посту № 90 Донецької залізниці. Освоювання регіону почалося з будівництва залізничної станції та 8 житлових будинків для залізничників.
У 1964 році першими на будівництво комплексу нової шахти прибув колектив будуправління № 15. Загалом на будівництві шахти працювало багато організацій, зокрема «Спецбуд», БУ-2, 4-та проходка. У 1964 році у фундамент першого житлової будівлі було закладено перший камінь. Водночас зводились ще три будинки та три гуртожитки. Перший дім було заселено в 1966 році й селищу було надане ім'я «Південний Донецьк». У 1974 році почалися роботи на «Південнодонбаській» № 3.
Хронологія подій:
Народилася перша дитина селища.
- 1968. Відкрито літній кінотеатр.
На прохання мешканців селище було перейменовано на Вугледар.
- 1969. Утворена селищна рада.
- 1974. Почалося будівництво лікарні.
- 1975. Відкрився перший пам'ятник: Стела 13 десантників.
З 1964 року перша шахта і селище Південний Донецьк були підпорядковані Мар'їнському району, а з 1973 року вже як селище Вугледар перепорядковане Петровському району м. Донецька. 02.10.1989 Вугледару було змінено статус і вже як селище міського типу було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. 6 грудня 1991 року місто Вугледар набуло статусу міста обласного підпорядкування.
Російсько-українська війна
ред.4 вересня 2014 року під час виконання бойового завдання в районі м. Вугледар загинув старший солдат 13-го окремого аеромобільного батальйону Сергій Гуц.
6 квітня 2022 року російський агресор обстріляв з реактивної артилерії місце роздачі гуманітарної допомоги, внаслідок чого відомо про двох загиблих та п'ятьох поранених[5]. Надвечір того ж дня стало відомо про 4 загиблих та 4 поранених[6].
1 жовтня 2024 російські окупанти захопили місто.[7]
Населення
ред.Населення міста станом на 1.06.2011 року становило 15549 осіб. За даними перепису населення 2001 року — 17,4 тис. осіб; 2004 рік — 16,6 тис. осіб.
За даними перепису 2001 року населення міста становило 17518 осіб, із них 28,18 % зазначили рідною мову українську, 70,80 % — російську, 0,06 % — білоруську, 0,02 % — вірменську, молдовську та гагаузьку, 0,01 % — болгарську мову[8].
Національний склад
ред.Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[9][10]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 63.14% |
| росіяни | 33.05% |
| білоруси | 0.96% |
| греки | 0.53% |
| татари | 0.37% |
| молдовани | 0.22% |
| сакартвельці | 0.17% |
| азербайджанці | 0.13% |
| вірмени | 0.10% |
| інші/не вказали | 1.33% |
Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| російська | 12402 | 70.80% |
| українська | 4937 | 28.18% |
| білоруська | 10 | 0.06% |
| інші/не вказали | 169 | 0.96% |
| Усього | 17518 | 100% |
Природні ресурси. Екологічна ситуація
ред.Місто Вугледар засновано як центр майбутнього великого району видобутку кам'яного вугілля, розвідані запаси якого становлять 1395 млн тонн.
Основні природні ресурси:
- висококонцентровані запаси коксового вугілля марки ГЖ, ГЖО, Ж з низьким вмістом сірки — 5,5 млрд тонн;
- родовище вугільного метану — 3467 млн м3 газу.
Ілові відходи комбінату комунальних підприємств використовувалися для удобрення земель с/г «Червоний Жовтень». Шлакові відходи вугільних котельних, очисних споруд — для ремонту доріг, а також для їх посипання під час ожеледиці. З метою зниження відходоутворення підприємствами міста здійснювалися закладки породи у вироблений простір.
Економіка
ред.Вугледар — шахтарське місто з моноструктурою господарського комплексу, основа якого — вугільна промисловість.
Основні промислові підприємства:
- ДВАТ шахта «Південнодонбаська» №1 імені Героїв 9-ї стрілецької дивізії виробничою потужністю 1200 тис. тонн вугілля у рік. Введена в експлуатацію у 1973 році. Шахта — первісток родовища Південнодонбаське. Промислові запаси вугілля на 01.01.02 — 58,67 млн тонн. Шахта — надкатегорійна за газом, небезпечна за вибухами пилу.
- ДВАТ шахта «Південнодонбаська» № 3 виробничою потужністю 1200 тис. тонн вугілля у рік (перша черга). Введена в експлуатацію у 1985 році. Розташована на південно-західній межі Донецького басейну. Вона пов'язана залізничною гілкою довжиною 23 км зі станцією «Південнодонбаська» на залізничній магістралі «Донецьк—Маріуполь» і автомобільною дорогою Мар'їнка—Павлівка. Розміри шахтного поля 8,5 км за протягом та 5,5 км за падінням. Загальна площа шахти 47 км². Промислові запаси за станом на 01.07.02 — 150026 тис. тонн. Шахта — надкатегорійна за газом та пилом.
Обидві шахти віднесено до числа перспективних молодих шахт. Працювали стабільно, нарощуючи видобуток вугілля.
Ринок праці:
- рівень зареєстрованого безробіття становив 7,3 %.
- 2/3 працездатного населення працювало на вугільних підприємствах міста.
Відповідно до Закону України «Про спеціальні економічні зони й спеціальний режим інвестиційної діяльності у Донецькій області», місто віднесено до території пріоритетного розвитку.
У Вугледарі була наявна інфраструктура, яка забезпечувала потреби мешканців міста.
Транспортні зв'язки: автомобільне сполучення з містами Донецьк, Мар'їнка, Волноваха.
Освіта
ред.У місті функціонують три середні загальноосвітні школи I—III ступенів (у тому числі денна та очна-заочна форми навчання). Загалом у середніх навчальних закладах навчається близько 3000 учнів. Школи мають мережу профільних класів, класів з поглибленням вивчанням окремих предметів, класів з державною мовою навчання, міжшкільних факультетів. В цілому, державною мовою навчається 19,0 % учнів шкіл та 34,6 % дітей дошкільного віку. Здійснюється робота з обдарованими дітьми, створено міський банк даних.
Мережа дошкільних дитячих закладів у місті представлена двома дошкільними дитячими закладами, де у 18 групах нараховується 408 дітей. Розвивається мережа груп соціального призначення для дітей з недоліками фізичного і психічного розвитку, профільних груп.
Позашкільний заклад — дитячо-юнацька спортивна школа, де у 30 групах займаються близько 600 дітей за такими видами спорту, як футбол, баскетбол, греко-римська боротьба, важка атлетика, шахи.
З вищих навчальних закладів у місті з 1996 року працює академічний коледж Донецької державної Академії управління. Навчання ведеться за спеціальностями «Менеджмент» та «Фінанси». Форми навчання — очна та заочна. Освітньо-кваліфікаційний рівень — бакалавр.
У місті Вугледар Донецької області на обліку перебуває 2 пам'ятки історії та монументального мистецтва.
Культура
ред.Восени 2018 року та восени 2019 року у Вугледарі провели мандрівний культурно-просвітницький фестиваль «З країни в Україну». Його мета — відроджувати у Донецькій та Луганській областях забуту українську культуру. А також сформувати локальну громаду, яка продовжить роботу після від'їзду організаторів. Фестиваль ставить за мету популяризувати сучасне українське мистецтво, музику, фотографію, винаходи, і водночас не забуваючи про традиційні ремесла, показує весь спектр унікальності України. У Вугледарі вдалось зібрати більше сотні волонтерів.[12]
Пам'ятки історії
ред.| № пп | Охорон. номер | Найменування пам'ятки | Місцезнаходження пам'ятки | Рік встановлення | Автор | Рішення |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1. | 2840 | Могила Кушніра С.І, воїна-афганця, рядового. | Вугледарська м/р, м. Вугледар, міський цвинтар. | 1986 р. | - | 14.07.1993 р. № 419 |
| 2. | 2059 | Пам'ятник на місці загибелі 13-х партизанів-десантників. | Вугледарська м/р, м. Вугледар, траса «Донецьк-Вугледар», в'їзд до північної частини міста. | 1975 р. | - | 10.11.1984 р. № 663р |
Персоналії
ред.- Руслан Біленко (1984—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Анастасія Лисенко — українська важкоатлетка, майстер спорту України.
- Денис Ляшко (* 1980) — український професійний футболіст.
- Данило Голуб (* 2003) — український професійний футболіст, нападник клубу Української Прем'єр-ліги «Чорноморець».
- Дмитро Хомченовський (*1990) — український футболіст, лівий вінгер «Кривбаса». Грав за національну збірну України.
Примітки
ред.- ↑ Тривають бої. Армія РФ зруйнувала Вугледар та рухається з флангів: що відомо про ситуацію у місті.
- ↑ Бригада, яка захищає Вугледар, уже виснажена – військовий оглядач. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly (укр.). Процитовано 27 вересня 2024.
- ↑ Сюди прийшов "русскій мір": фото зі зруйнованого Вугледару після майже двох років війни. Апостроф (укр.). Процитовано 27 вересня 2024.
- ↑ У Вугледарі рашисти обстріляли місце роздачі гумдопомоги, є загиблі і поранені. Укрінформ. 6 квітня 2022. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 6 квітня 2022.
- ↑ Обстріл черги за допомогою у Вугледарі: кількість загиблих зросла до чотирьох. Укрінформ. 6 квітня 2022. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 7 квітня 2022.
- ↑ DeepState: Росіяни окупували Вугледар. Українська правда (укр.). Процитовано 2 жовтня 2024.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 березня 2014.
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 27 листопада 2012.
- ↑ Симфонія Донбасу. Як змінюється шахтарський Вугледар і що дає розраду його жителям. Свои.City (рос.). Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
Джерела
ред.- Інформаційний портал Донеччини [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Пам'ятки Донецької області [Архівовано 30 листопада 2012 у WebCite]
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.