Волноваха

місто у Волноваському районі Донецької області. Адміністративний центр Волноваської міської громади.

Волнова́ха, (раніше – Вовноваха[2])— місто в Україні, адміністративний центр Волноваської міської громади і Волноваського району Донецької області.

Волноваха
Герб Волновахи Прапор Волновахи
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Волноваський район Волноваський район
Громада Волноваська міська громада
Засноване 1881
Статус міста з 1938 року
Населення 21 116 (01.01.2022)[1]
Площа 11.24 км²
Густота населення 2002 осіб/км²
Поштові індекси 85700-85706
Телефонний код +380-6244
Координати 47°35′52″ пн. ш. 37°29′01″ сх. д. / 47.59778° пн. ш. 37.48361° сх. д. / 47.59778; 37.48361Координати: 47°35′52″ пн. ш. 37°29′01″ сх. д. / 47.59778° пн. ш. 37.48361° сх. д. / 47.59778; 37.48361
Висота над рівнем моря 271 м
Водойма р. Мокра Волноваха
Назва мешканців волнова́шець, волнова́шка, волнова́шці
Міста-побратими Луцьк
Відстань
Найближча залізнична станція Волноваха
До обл./респ. центру
 - фізична 48,5 км
 - залізницею 58 км
 - автошляхами 58,4 км
До Києва
 - фізична 597 км
 - залізницею 802 км
 - автошляхами 755 км
Міська влада
Адреса 85700, м. Волноваха, вул. Центральна, 88
Вебсторінка Волноваська міськрада
Міський голова Гукай Тетяна Євгенівна

Волноваха у Вікісховищі

Карта
Волноваха. Карта розташування: Україна
Волноваха
Волноваха
Волноваха. Карта розташування: Донецька область
Волноваха
Волноваха
Мапа

Волноваха розташована на півдні Донецької області, місто є залізничним вузлом на лінії Маріуполь — Донецьк та Маріуполь — Запоріжжя. Через місто проходить автошлях Н20 (Слов'янськ — Маріуполь). Відстань до обласного центру залізницею — 58 км, асфальтованою дорогою — 54 км.

6 березня 2022 року Указом Президента України з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України місту надано почесну відзнаку «Місто-герой України»[3].

Географія ред.

Загальна характеристика ред.

Місто займає територію 20 км², з них 59 % під забудовою. На одного жителя припадає 448 м² зелених насаджень. Поблизу розташована одна з найвищих точок Приазовської височини — Могила-Гончариха (278 м над рівнем моря). У місті працює метеостанція.

На північний захід від міста простягнувся Великоанадольський лісовий масив, закладений у 40-х роках XIX в. російським ученим-лісоводом В. Е. Граффом. Це перше лісонасадження в українському степу. Сьогодні Великоанадольський ліс є еталоном степового лісорозведення. Його площа становить 2500 га. Тут виростають десятки порід дерев і чагарників. Значна колекція екзотичних видів із різних країн світу зібрана в дендрологічному парку лісництва.

Клімат ред.

Місто знаходиться у зоні помірного клімату. Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 21.7 °C (71 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою (-6 °С (20 °F).[4]

Клімат Волновахи
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 10 19 20 32 33 35 37 41 36 33 18 14 41
Середній максимум, °C −1 −1 3 18 21 23 25 25 19 12 5 1 12
Середня температура, °C −6 −2 1 9 15 20 21 21 16 9 3 −2 9
Середній мінімум, °C −10 −5 −1 6 12 16 17 16 12 6 1 −5 6
Абсолютний мінімум, °C −32 −30 −18 −7 0 7 11 6 −1 −7 −11 −17 −32
Днів з дощем 8 6 8 10 10 9 7 5 7 6 10 11 97
Днів зі снігом 13 9 7 1 0 0 0 0 0 1 3 7 35
Джерело: Weatherbase

Історія ред.

Заснування та розвиток ред.

Поселення засноване як залізнична станція в 1881 р. під час будівництва Єкатерининської залізниці. На початку ХХ ст. у Волновасі було 45 дворів, мешкало близько 250 чоловік. До 1915 р. нараховувалося 108 дворів і 634 жителів. Були крамниця, базар, приватна пекарня, школа.

У 1895 р. на станції побудували вокзал, у 1896 р. — паровозне депо, в 1900 р. між Юзівкою і Маріуполем через Волноваху прокладена друга колія. У 1905 р. станція стала вузловою. У 1908 р. у Волноваху з Дебальцевого була переведена школа артільних старост — перша в Росії школа з підготовки майстрів (артільних старост) для будівництва залізниць.

 
Ополченський квиток № 6307 (1901 р.) Василя Веселаго, у якому зазначено про прийняття його на облік у Волновасі

У 19141916 роках у Волновасі становим приставом 2-го стану Маріупольського повіту в чині губернського секретаря служив Василь Сергійович Веселаго. Василь Веселаго закінчив фельдшерську школу в Кронштадті, служив на флоті в Севастополі. Емігрував в 1919 році. Як лікар брав участь у французькому Русі Опору[5].

Українська революція ред.

З початком Української революції за Волноваху конкурувала низка політичних сил. З проголошенням Української Народної Республіки стала її частиною. Пізніше, в часи Першої радянсько-української війни контроль над населеним пунктом переходить до союзних з більшовиками загонів анархіста Нестора Махна, Вільної території. У жовтні 1919 року на підступах до Волновахи йшли запеклі бої між частинами Збройних сил Півдня Росії і махновцями, в ході яких контроль над містом на деякий час перейшов до ЗСПР. Однак через кілька місяців сили ЗСПР відступили, і Волноваха знову повернулася до махновців, фактично ставши прикордонною базою аж до захоплення міста РСЧА в 1920 році, коли воно остаточно опинилося під радянською окупацією.

Радянський період ред.

Розвитку залізничного вузла і селища сприяла індустріалізація країни. У роки перших п'ятирічок побудовані хлібозавод, завод безалкогольних напоїв, харчокомбінат, друкарня.

Статус міста Волноваха отримала в 1938 р. Населення її в 1939 р. склало 15,3 тис. чол. Тут працювали дві середні і семирічна школи, дві лікарні, поліклініка, дитячий сад, стадіон, фабрика-кухня, палац культури, три бібліотеки, близько 20 магазинів. У структуру міста входили два колгоспи і радгосп.

Протягом Другої світової війни радянські війська відступили з міста 11 жовтня 1941 року. Волноваха опинилося під німецькою окупацією.

У повоєнні роки місто стало значним центром харчової промисловості і будівельної індустрії. 1949 року повністю було завершено відновлення міського комунального господарства. Протяжність водопроводу збільшилася вдвічі проти довоєнним періодом. У Волновасі з'явився новий Будинок культури.

У 1950-ті роки прискореними темпами розвивалися харчова промисловість та будівельна індустрія. Докорінно було реконструйовано молочний завод, він почав переробляти молока втричі більше. Значно розширилися потужності та харчосмакової фабрики: були побудовані нові цехи газованих та фруктових вод, консервування, кондитерський та інші. В результаті річний обсяг продукції, що випускається, збільшився вдвічі. Зміцнювалася економіка колгоспів та радгоспів району. Ряд спеціалізованих організацій міста широко розгорнули будівництво на селі. Тільки Волноваський «Міжколгоспбуд» щороку став здавати в експлуатацію будівлі та споруди вартістю до мільйонів рублів. Створюються механізовані столярні та деревообробні цехи, завод збірного залізобетону. У 1957 році в районі організується Волноваське об'єднання «Сільгосптехніка» із сучасними майстернями, складами для зберігання добрив та хімікатів, великим парком автомашин. В 1958 вступили в дію нові цехи комбінату хлібопродуктів.

Незалежна Україна ред.

Кінець XX — початок XXI століття ред.

У травні 2015 року у місті зареєстрована громада Української Православної Церкви Київського Патріархату[6].

У жовтні 2015 року, під час проведення в Україні декомунізації, знесено пам'ятник Володимиру Леніну[7].

В травні 2018 року освячено храм Святого Миколая Чудотворця Київського патріархату, побудований на честь 18-х загиблих бійців 51-ї окремої механізованої бригади[8].

17 червня 2018 року у Волновасі відкрили та освятили новий храм УГКЦ Благовіщення Пречистої Діви Марії[9].

У 2020 році, під час проведення адміністративної реформи, місто стало центром новоутворених Волноваського району та Волоноваської об'єднаної територіальної громади. Крім того, населений пункт потерпає від пандемії COVID-19.

Російсько-українська війна ред.

Вночі з 21 на 22 травня 2014 року, ближче о 06:00 години ранку між Великоанадолем (Ольгинка) і Володимирівкою поблизу міста Волноваха стались бойові зіткнення бойовиків так званої «ДНР» з українськими військовими 51-ї механізованої бригади[10]. За словами очевидців, бойовики приїхали на інкасаторських авто «Приватбанку», стріляли з гранатометів і ПЗРК, кулеметів. Солдатів було чоловік 30, 3 БТР або БМП. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину, яка перебувала на блокпосту, що спричинило вибух боєкомплекту. Внаслідок бою 16 військових загинуло, 18 поранено. Загалом до місцевої лікарні було доправлено з вогнепальними пораненнями 31 людину[11][12][13]. Відповідальність за напад на українських військових взяв на себе підполковник ГРУ ГШ Збройних Сил Російської Федерації Ігор Безлер[14]. За його словами, серед нападників є один загиблий[15]. Цей напад бойовиків став найкривавішим за кількістю жертв від початку антитерористичної операції на сході України, кількість загиблих була більшою, аніж у боях 13 травня на околицях села Маячка Слов'янського району[16]. За словами в.о. президента України Олександра Турчинова, під час протистояння між терористами та військовими загинули 13 українських бійців[17]. За даними департаменту охорони здоров'я Донецької облдержадміністрації загальна кількість загиблих станом на 22 травня становила 16 осіб[18]. 7 липня 2014 року, після двох місяців під контролем проросійських терористів з «ДНР», над міською адміністрацією знову замайорів український прапор. Уранці 21 серпня 2014 р. зазнав смертельного поранення лейтенант 1129-го полку Андрій Єременко під час артилерійського обстрілу терористами позицій зенітно-ракетної батареї, захищаючи особовий склад підрозділу та старшого за званням офіцера. 29 серпня на блокпосту під Волновахою загинув лейтенант 72-ї бригади Олександр Устименко. 2 вересня з'явилася інформація, що українські добровольчі батальйони відходять з міста після значного збільшення регулярних російських військ в зоні конфлікту, щоб укріпитися на березі річки Кальміус. 7 вересня підрозділ 72-ї бригади під керунком старшого лейтенанта Олександр Білаша після попередньої розвідки здійснив обстріл позицій терористів з реактивної артилерійської установки БМ-21 «Град». Внаслідок цих дій було знищено 5 одиниць важкої техніки та живу силу противника біля міста Волноваха. На початку жовтня-2014 до Волновахи стягуються російські підрозділи, йдуть перестрілки, зранку 7 жовтня знову почалися бої українських військових з терористами[19]. 10 жовтня під Волновахою зазнав множинних поранень солдат Держприкордонслужби Рустам Росул. У день виборів до Верховної Ради 26 жовтня 2014 року в місті неподалік від місця ОВК № 60 почалися бойові дії, члени окружної комісії тимчасово призупинили роботу[20].

21 листопада терористи намагалися підірвати блокпост української армії автомобілем з вибухівкою. Черговий на блокпосту намагався зупинити автівку попереджувальними пострілами, водій не відреагував і на швидкості врізався в бетонне укріплення. Водію вдалося утекти, в автомобілі виявлено вибуховий пристрій, сапери вибухівку знешкодили[21]. Під час контрбатарейних перестрілок та ударів української артилерії по позиціях російсько-терористичних військ в районі Волноваха — Новотроїцьке — Докучаєвськ 5 грудня, передові підрозділи противника в напрямі Волновахи зазнали суттєвих втрат. Кілька блок-постів та укріплених позицій терористів знищені; трупи й поранені терористи вивозять в район Оленівки, на деяких знищених позиціях противник не проводить вивіз тіл убитих бойовиків[22]. 29 грудня на блокпосту під Волновахою загинув солдат Львівського прикордонного загону Салівончик Володимир Володимирович[23]. Загинув у бою 30 грудня 2014 р. під Волновахою старшина 156-го артилерійського полку Валентин Драчук. 12 квітня 2015-го в місці дислокації військової частини неподалік Волновахи підірвався на гранаті солдат 1-ї танкової бригади Анатолій Дубчак — ішов перевірити перебитий електрокабель. Це сталося за 7 метрів від намету з 13 військовослужбовцями.

13 січня 2015 року внаслідок теракту бойовиків «ДНР» загинуло 12 мирних жителів, ще 16 поранено. Розслідування Служби безпеки України встановило виконавців обстрілу — незаконне збройне формування «Оплот» під командуванням полковника РФ Анатолія Сінєльнікова, і безпосереднього керівника обстрілу — командира незаконного збройного формування «Ангели аду» Шпакова Ю. М., громадянина України.[24][25][26] 4 червня 2021 року, відповідно до рішення[27] Куйбишевського районного суду Запорізької області, Шпакова заочно засуджено до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна[28].

Під час російського вторгнення 2022 року Волноваха опинилася на лінії фронту. 27 лютого окупаційні війська захопили Волноваху, але незабаром були вибиті з міста українською армією. Протягом двох діб російська армія наступала на місто, його обстрілювали з РСЗВ і артилерії, через що загинуло щонайменше 20 мирних жителів і пошкоджено житлові будинки. 3 березня російський винищувач-бомбардувальник Су-34 був збитий біля Волновахи близько 11 години. Пілоти цього літака здійснювали бомбардування цивільного населення та інфраструктури міста. Літак цього ж типу було збито наступного дня. З 11 березня 2022 року місто окуповано російськими військами[29][30]. Внаслідок бойових дій місто було майже повністю знищене, а місцеві жителі — евакуйовані[31][32].

Загинули у боях за місто
  • Вергун Олександр Ігорович (1995—2022) — старший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув 26 лютого 2022 року в ході російського вторгнення в Україну.

Населення ред.

За даними перепису 2001 року населення міста становило 24373 особи, із них 42,45 % зазначили рідною мову українську, 56,3 % — російську, 0,38 % — грецьку, 0,32 % — вірменську, 0,11 % — білоруську, 0,01 % — болгарську, циганську та німецьку, а також молдовську, польську та словацьку мови[33].

Економіка ред.

Населення на 5 грудня 2001 р. склало 24,6 тис. чол., на початок 2004 р. — 24,3 тис. чол., на початок 2011 р. — 23,4 тис. мешканців.

Половина зайнятих у народному господарстві працюють на підприємствах залізничного транспорту. Основні промислові підприємства: заводи будівельних матеріалів, асфальтобетонні, молочний, хлібний, комбінат хлібопродуктів.

Транспорт ред.

Місто є залізничним вузлом на лінії Маріуполь — Донецьк та Волноваха — Комиш-Зоря. Через місто проходить автошлях Н20 (Слов'янськМаріуполь) та Т 0512 (Волноваха — Бойківське).

Соціальна сфера ред.

У місті діють 7 загальноосвітніх шкіл, станція юних техніків, школа мистецтв, палац дитячої і юнацької творчості, 2 лікарні, професійно-технічне училище, краєзнавчий музей.

Пам'ятники ред.

  • Пам'ятник воїнам-афганцям. Відкритий 19 вересня 2012 р. [26]
  • Пам'ятник В. І. Леніну (вул. Центральна, центральний парк) було демонтовано 31 жовтня 2015 р. [27]
  • Пам'ятник загиблим у Другій світовій війні
  • Пам'ятник загиблим танкістам
  • Пам'ятник «130 років залізниці»
  • Пам'ятник «Козак» (колишній пам'ятник В. І. Чапаєву) [28]. демонтований[34]

Художній образ міста ред.

Волновасі присвятив свою поетичну збірку сучасний поет, підполковник ЗСУ, викладач у Національній академії сухопутних військ ім. П.Сагайдачного, лавреат Львівської обласної премії в галузі культури ім. М.Шашкевича Володимир Тимчук[35], який, перебуваючи у жовтні — грудні 2019 року у відрядженні до 128 ОГШБр., у Волноваському краю написав і видав поетичну збірку «Зі сходом сонця» (Львів, 2020)[36].

Відомі люди ред.

Народилися ред.

Загинули в 2022 ред.

  • Ханін Андрій Павлович (1988—2022) — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (посмертно).

Галерея ред.

Цікаві факти ред.

  • Під час святкування 135-річчя міста у 2016 р. 3672 мешканці міста з 2227 українських рушників створили ланцюг єднання — «Донбас — це Україна» довжиною 4507 метрів. Рушники ж для цього етнопатріотичного рекорду України привезли з різних районів країни. Більшість учасників «живого» ланцюга одягнули вишиванки[37].
  • 25 лютого 2015 року між м. Волноваха і м. Луцьк (обласний центр Волинської області) було підписано меморандум про співпрацю.

Засоби масової інформації ред.

Друковане видання — газета «Наше слово», засноване 7 січня 1932 року.

Волноваха.City [38] — міське інтернет-видання, запущене у липні 2018 року колективом Волноваха.City та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».[39]

Примітки ред.

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  2. https://twitter.com/audiotumbler/status/1568592725288841216. Twitter (укр.). Процитовано 4 січня 2023. 
  3. Указ Президента України від 6 березня 2022 року № 111/2022 «Про встановлення почесної відзнаки «Місто-герой України»»
  4. Клімат Волновахи. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 6 грудня 2016. 
  5. «Жизнь и необычайные приключения доктора Веселаго, изобретателя и морехода». Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 10 червня 2013. 
  6. У Волновасі вперше з'явилася церква УПЦ Київського Патріархату. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 16 травня 2015. 
  7. У Волновасі Донецької обл. знесли пам'ятник Леніну. Архів оригіналу за 29 листопада 2015. Процитовано 31 жовтня 2015. 
  8. У Волновасі освятили храм. Архів оригіналу за 24 травня 2018. Процитовано 23 травня 2018. 
  9. У Волновасі освятили храм, збудований Івано-Франківською архиєпархією. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 5 червня 2022. 
  10. Путін перевіряє сили бойовиків на сході України - експерт. Gazeta.ua. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 22 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014. 
  11. Поблизу Волновахи відбулися бої, загинули 8 українських військових - ЗМІ. Українська Правда. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 2 червня 2014. Процитовано 22 травня 2014. 
  12. ВИДЕО. Боевые действия под Волновахой. InfoResist. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 24 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014. 
  13. Халатність командування могла стати причиною розстрілу наших військових під Волновахою. УНІАН. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 22 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014. 
  14. Масове вбивство українських військових під Волновахою взяв на себе офіцер Росії "Бєс" - ІС (+відео). ICTV Факти. 23 травня 2014. Архів оригіналу за 24 травня 2014. Процитовано 23 травня 2014. 
  15. Підполковник ГРУ взяв відповідальність за бійню під Волновахою. iPress. 23 травня 2014. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 23 травня 2014. 
  16. Pro-Russian Rebels Launch Deadliest Attack Yet in Eastern Ukraine. Mashable. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 22 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014. 
  17. Під час боїв з терористами під Волновахою загинули 13 силовиків [Архівовано 25 травня 2014 у Wayback Machine.]. ТСН. 1+1. 22.05.2014
  18. Всього в бою під Волновахою загинули 16 людей - ДонОГА. Українська Правда. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 23 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014. 
  19. Поблизу Волновахи майже тиждень тривають запеклі бої. Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 7 жовтня 2014. 
  20. У Волновасі зупинили підрахунок голосів через обстріли. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 27 жовтня 2014. 
  21. Бойовики спробували вчинити теракт на блокпосту сил АТО у Волновасі. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 21 листопада 2014. 
  22. Під Волновахою російсько-терористичні війська зазнали великих втрат. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014. 
  23. Салівончик Володимир Володимирович. Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 30 березня 2017. 
  24. СБУ встановила деталі обстрілу мирних громадян під Волновахою
  25. ГПУ встановила організаторів обстрілу автобуса під Волновахою в 2015 році. Тиждень. 9 березня 2017. Архів оригіналу за 20 березня 2017. Процитовано 1 березня 2022. 
  26. П'ята річниця трагедії під Волновахою — прокуратура вживає заходи, спрямовані на притягнення до відповідальності всіх співучасників злочину. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 1 березня 2022. 
  27. Винесено обвинувальний вирок. court.gov.ua (укр.). Процитовано 4 червня 2021. 
  28. Обстріл автобуса під Волновахою: учасника незаконного збройного формування заочно засуджено до довічного ув’язнення. armyinform.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 4 червня 2021. 
  29. Росія показує себе як «спасітєльница» — жителі Волновахи про перші дні під окупацією [Архівовано 8 травня 2022 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 2022-05-05
  30. Самопроголошена бутафорія. Як окупанти розбудовують «днр» на захоплених територіях Донеччини (фото) [Архівовано 9 травня 2022 у Wayback Machine.] // Життя, 2022-05-04
  31. Ukraine: High Commissioner cites "new and dangerous" threats to human rights (англ.). Управління Верховного комісара ООН з прав людини. 3 березня 2022. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 4 березня 2022. 
  32. Head of Donetsk Regional State Administration: Volnovakha almost destroyed (англ.). Interfax-Ukraine. 1 березня 2022. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 4 березня 2022. 
  33. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 22 грудня 2021. 
  34. Декомунізація: Чапаєва у Волновасі не врятувало і "маскування". Укрінформ. 29 вересня 2016. Архів оригіналу за 3 листопада 2016. Процитовано 30 травня 2021. 
  35. Володимир Тимчук. Словодієм. Facebook (укр.). Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022. 
  36. Одеська національна наукова бібліотека офіційний вебсайт. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022. 
  37. На Донеччині — етнопатріотичний рекорд України. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 17 вересня 2016. 
  38. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 12 грудня 2019. 
  39. Волноваха.City: хто ми і навіщо робимо сайт нашого міста. Волноваха.City (рос.). Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 12 грудня 2019. 

Посилання ред.

Джерела ред.