Відкрити головне меню

Бібліоте́ка чи книгозбі́рня[1][2], заст. вівліофіка (грец. βιβλιοθήκη, від βιβλιον — «книжка» і θηκη — «сховище», «скриня») — культурно-освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, проводить їхнє опрацювання та відображення в каталогах, організовує відповідне їхнє зберігання, збереження і обслуговування ними читачів.

ВизначенняРедагувати

Традиційне значення слова бібліотека — колекція книг або приміщення, де зберігаються книги.

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»[3] дає таке визначення: бібліотека — інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки.

Бібліотека — це систематизована колекція джерел інформації та подібних ресурсів, відібрана експертами та доступна певній спільноті для ознайомлення чи запозичення. Він забезпечує фізичний або цифровий доступ до матеріалу, а також може бути фізичним місцем або віртуальним простором, або обом. Колекція бібліотеки може включати книги, періодичні видання, газети, рукописи, фільми, карти, відбитки, документи, мікроформу, компакт-диски, касети, відеокасети, DVD-диски, диски Blu-ray, електронні книги, аудіокниги, бази даних та інші формати. Бібліотеки мають широкі розміри до мільйонів предметів. У латинській та грецькій мовах ідея книжкової шафи представлена ​​Bibliotheca та Bibliothēkē (грецька: βιβλιοθήκη): похідні цих середніх бібліотек у багатьох сучасних мовах, напр. Французька бібліотека.

Перші бібліотеки складалися з архівів найдавнішої форми письма — глиняні таблички у клинописній писемності, виявлені в Шумері, деякі датуються 2600 р. До н. Приватні або особисті бібліотеки, що складаються з писемних книг, з'явилися в класичній Греції в 5 столітті до н. У VI столітті, в самому кінці класичного періоду, великими бібліотеками середземноморського світу залишалися бібліотеки Константинополя та Олександрії.

Бібліотека організовується для використання та підтримується державним органом, установою, корпорацією або приватною особою. Громадські та інституційні колекції та послуги можуть бути призначені для використання людьми, які не хочуть або не можуть дозволити собі придбати велику колекцію, яким потрібен матеріал, якого ніхто не може очікувати, або потребують професійної допомоги в їх дослідженні. Окрім надання матеріалів, бібліотеки також надають послуги бібліотекарів, які є експертами з пошуку та організації інформації та інтерпретації інформаційних потреб. Бібліотеки часто пропонують тихі райони для вивчення, а також часто пропонують загальні зони для полегшення групового вивчення та співпраці. Бібліотеки часто надають громадські засоби для доступу до своїх електронних ресурсів та Інтернету.

Сучасні бібліотеки все частіше переосмислюються як місця для отримання необмеженого доступу до інформації у багатьох форматах та з багатьох джерел. Вони поширюють послуги за межами фізичних стін будівлі, забезпечуючи доступ до матеріалів електронними засобами та надаючи допомогу бібліотекарям у навігації та аналізі дуже великої кількості інформації за допомогою різноманітних цифрових ресурсів. Бібліотеки все частіше стають центрами громад, де проводяться програми і люди беруть участь у навчанні протягом усього життя. Як громадські центри, бібліотеки також набувають все більшого значення для надання допомоги громадам у мобілізації та організації своїх прав. Взаємозв'язок між бібліотекою та правами людини допомагає забезпечити, щоб права культурних меншин, іммігрантів, бездомних, інвалідів, спільноти ЛГБТК та інших маргіналізованих груп не посягали як захищені Загальною декларацією прав людини.

Стародавні бібліотекиРедагувати

Першою відомою бібліотекою можна вважати храм в Ніппурі. У храмовій школі, т. зв. е-дубі («будинок табличок»), була знайдена Ніппурська бібліотека: понад 30 000 табличок з адміністративними, юридичними, медичними, літературними та історичними текстами, багато з яких досі не опубліковані.

Бібліотеки були відомі ще в стародавньому світі (Ассирія, Єгипет, Китай). Найдавніша з них — клинописна Бібліотека Ашшурбаніпала в Ассирії (VII ст. до н. е.), а найбільша — Александрійська бібліотека, в якій були зібрані рукописні книги античного світу (III ст. до н. е.); вона була частиною комплексу mouseĩon (музей). До комплексу входили житлові кімнати, столові приміщення, приміщення для читання, ботанічний і зоологічний сади, обсерваторія і бібліотека. Пізніше до нього були додані медичні та астрономічні інструменти, опудала тварин, статуї й погруддя, які були використані для навчання. У mouseĩon входило 200 000 папірусів в Храмі (майже всі бібліотеки античності були при храмах) і 700 000 документів в Школі. Музей і велика частина Олександрійської бібліотеки були знищені приблизно в 270 році нашої ери. Іншою визначною бібліотекою античності була Пергамська бібліотека.

У Стародавній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклії тираном Клеарх (IV століття до н. е.) Клеарх (учень Платона) Відомості про бібліотеки у Хорезмі належать до III ст.

Середні вікиРедагувати

Осередками книжності були монастирські бібліотеки, при яких діяли скрипторії. Там переписувалося не тільки Священне писання і твори Отців Церкви, але й твори античних авторів. В епоху Ренесансу діячі Відродження, буквально, полювали за збереженими у монастирях грецькими та латинськими текстами. Враховуючи величезну вартість манускриптів і трудомісткості їхнього виготовлення книги приковували до бібліотечних полиць ланцюгами.

Першою відомою бібліотекою у Київський державі була бібліотека Софійського собору в Києві, заснована князем Ярославом Мудрим у 1037. Серед монастирських бібліотек України відзначалася бібліотека Києво-Печерської лаври (XI ст.). Але стародавня частина її фондів загинула під час пожежі 1718. В XVII столітті засновано Києво-Могилянську академію і при ній бібліотеку. В Україні були організовані також великі бібліотеки при університетах: Львівському (1661), Харківському (1805), Київському (1834) і Чернівецькому (1875). У XIX ст. були створені публічні бібліотеки в Одесі (1830), Харкові (1886) та інших містах.

Бібліотеки в СРСР і УРСРРедагувати

В Україні, як і на всій території колишнього Радянського Союзу, основними сховищами рукописних і друкованих скарбів були церковні і монастирські бібліотеки.

На 1913 в Росії було всього 13 880 публічних (масових) бібліотек із числом книг бл. 9 млн примірників. Ще гіршим було забезпечення населення книгою в Україні, де в 1914 працювало лише 3153 масові бібліотеки з фондом 1917 тис. томів. Культурна революція, що сталася в країні за роки радянської влади, знайшла своє виявлення і в бурхливому розвитку бібліотечної справи.

На 1959 в СРСР налічувалося понад 400 тис. бібліотек усіх типів із загальною кількістю книг понад 1,5 млрд томів, у тому числі масових — 139 тис. з фондом 698 млн примірників.

Німецькі та радянські загарбники завдали бібліотекам УРСР величезних збитків, зруйнували тисячі приміщень, пограбували і знищили понад 80 млн книг.

У післявоєнний час бібліотечна справа в Україні розвивалася особливо інтенсивно. 1957 в УРСР працювало 78 424 бібліотек усіх типів з фондом 257 175 550 томів, що більш як у 5 раз перевищує бібл. фонд усієї Росії 1913. Особливо зросла мережа масових бібліотек у сільській місцевості, де в дореволюційні часи їх майже не було. В 1956 в Укр. РСР працювали 27 734 сільські бібліотеки тобто вдвоє більше, ніж усього було масових Б. в Росії в 1913. 1957 тільки Б. системи Міністерства культури УРСР обслуговували 8 692 700 читачів, яким видано протягом року 167 409 300 книг.

У 1940 р. в Україні було 22297 бібліотек (з них 4970 — у містах) з книжковим та журнальним фондом у 40,8 млн екземплярів (з них 28,8 млн екземплярів — у міських бібліотеках), а у 1965 р. у 29238 бібліотеках (9475 — у містах) вже нараховувалося 195,9 млн екземплярів книг, журналів і газет (128,6 млн з них — у міських бібліотеках).

В Рад. Союзі була організована широка мережа бібліотечних установ: держ. публічні Б. універсального характеру (республіканські, крайові, обласні, міські, районні, сільські і дитячі), відомчі (як правило, спеціалізовані), профспілкові (на заводах, фабриках, в РТС, радгоспах), колгоспні, шкільні та ін. Користування послугами Б. в СРСР було безплатне. Комплектування книжкових фондів основних Б. здійснювалося за допомогою безплатного обов'язкового примірника, який забезпечував оперативне поповнення їхніх фондів поточною літературою в централізованому порядку. Важливе місце в забезпеченні Б. літературою відігравали бібліотечні колектори, книготорговельні магазини, внутрішньосоюзний і міжнародний книгообмін та передплата.

Найбільші Б. в СРСР:

  • Держ. Б. СРСР ім. В. І. Леніна в Москві (фонд — понад 20 млн),
  • Держ. публічна Б. ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді (до 13 млн),
  • Б. Академії наук СРСР (20 млн).

Національні бібліотекиРедагувати

В Українській РСР найбільші Б.:

В числі визначних зарубіжних Б. можна назвати: Б. Конгресу США у Вашингтоні (понад 100 млн одиниць зберігання), Національну Б. в Парижі (понад 5 млн), Б. Британського музею в Лондоні (понад 5 млн).

Бібліотеки як показник культури народуРедагувати

Важливим показником культури народу є кількість книг, що припадає на певну групу населення. Так, за даними ЮНЕСКО, 1954 на 100 чол. населення в публічних Б. припадало книг: в Англії — 117, в США — 88 (дані по 80 % Б.), в Японії — 14. В Рад. Союзі за станом на 1956—322 книги (зокрема в Укр. РСР — 351). Всього ж в СРСР у Б. всіх типів на 100 чол. населення в 1956 припадало 734 книги.

Соціокультурна діяльність бібліотекиРедагувати

Бібліотечні приміщенняРедагувати

 
Худ. Ребу Ш. «Бібліотека в садибі Авчурино». 1846 р.

Для бібліотек споруджуються спеціальні приміщення. До складу сучасного бібліотечного будинку входять:

  • книгосховище, що має систему стелажів, спеціальний транспорт, опалення і вентиляцію;
  • Читальні зали (загальні і спеціалізовані);
  • приміщення для бібліотечного обслуговування (абонемент, каталог, виставка).

За плановим рішенням бібліотечні будинки бувають:

  • з баштовим книгосховищем, розташованим над пунктами видачі книг;
  • з книгосховищем, безпосередньо зв'язаним з пунктами видачі книг;
  • з централізованим книгосховищем і диференційованою видачею книг.

Проекти бібліотекРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Книгозбірня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Що таке КНИГОЗБІРНЯ - Словник синонімів Караванського - Словники - Словопедія. slovopedia.org.ua. Процитовано 2019-07-04. 
  3. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27.01.1995 № 32/95-ВР

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Бібліотека у минулому: (культурно-історичний нарис) / Д. Балика. — Київ: ДВУ, 1925. — 118 с.
  • Бібліотеки Львівщини: корот. іст. нарис / Ю. М. Грайданс; Упр. культури і туризму Львів. облдержадмін., Львів. обл. універс. наук. б-ка. — Л., 2008. — 175 c. — Бібліогр.: с. 133—142.
  • Бібліотеки на західноукраїнських землях XVIII—XX ст. : доп. та повідомл. II наук. конф., 29 — 30 жовт. 2004 р., Львів / ред.: С. А. Арсірій; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. — Л., 2006. — 202 c.
  • Історія бібліотечної справи в Україні: навч. посіб. / В. В. Сєдих; наук. ред. Н. М. Кушнаренко. — Харків: ХДАК, 2013. — 212 с.
  • Історія бібліотечної справи на західноукраїнських землях: досвід і проблеми вивчення / С. Арсірій // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2002. — Вип. 9/10. — С. 77-88. — Бібліогр.: 43 назв.
  • Короткий курс бібліотекознавства: історія, теорія та практика бібліотечної справи / C. Сірополко. — Львів, 1924. — 127 с.
  • Швецова-Водка Г.М. Загальна теорія документа і книги. — Київ : Знання, 2014. — 405 с. — (Вища освіта ХХІ століття) — ISBN 978-966-346-642-2.