Відкрити головне меню

Молдова у Другій світовій війні

Молдавська Радянська Соціалістична Республіка вступила у німецько-радянську війну разом з усім Радянським Союзом. Головного удару вона зазнала з боку Королівства Румунії та вже влітку 1941 року була окупована румунськими та німецькими військами. Знову радянська влада в Молдові була встановлена лише у 1944 році під час Яссько-Кишинівської операції.

Румунія прагнула повернути втрачені у 1940 році території, а тодішній режим Іоана Антонеску ще й бажав створити Велику Румунію, тобто максимально розширити державні кордони. Німеччина посприяла цьому, дозволивши у 1941 році румунам утворити у Бессарабії губернаторство, а між Дністром та Південним Бугом — Трансністрію. Але протягом Другої світової війни румунська влада обговорювала план розширення кордонів до Уралу.[1] У березні 1944 року радянські війська зайняли Трансністрію та північну Бесарабію, а вже у серпні румунські війська були вибиті з півдня Бессарабії за Прут.

ПередісторіяРедагувати

Вирішення «бессарабського питання»Редагувати

В кінці 30-х років XX століття політична ситуація в Європі загострилася. Формування Третього рейху, аншлюс Австрії, введення німецьких військ в Чехію, встановлення пронімецьких режимів в ряді країн Центральної Європи та неефективність політики «умиротворення» Ліги Націй призвело до того, що в Європі склалася передвоєнна обстановка. Подібна ситуація складалася і на Далекому Сході — Японська імперія зайняла Маньчжурію і Корею, утворивши на цих територіях маріонеткові держави Маньчжоу-Го і Менцзян.[2]

В даних умовах 23 серпня 1939 року між СРСР і гітлерівською Німеччиною був підписаний Договір про ненапад («Пакт Молотова- Ріббентропа»), визначивши «сфери впливу» сторін в Східній Європі. Радянський Союз мав територіальні претензії до Румунії, яка в 1918 році приєднала до себе Бессарабію. СРСР вважав Бессарабію своєю територією, так як до розпаду Російської імперії в ній розташовувалася Бессарабська губернія, а на вимоги радянської сторони провести в регіоні плебісцит румунська влада відповіла відмовою. Протягом 22 років СРСР безуспішно оскаржував у Румунії приналежність регіону дипломатичним шляхом. В 1924 році в складі Радянського Союзу була сформована Молдавська АРСР — «плацдарм» для створення Молдавської республіки в складі Радянського Союзу.[3]

 
Підписання договору між Німеччиною и СРСР

Підписання в 1939 році пакту Молотова-Ріббентропа і військові поразки навесні-влітку 1940 Франції і Великої Британії — стратегічних союзників Румунії — позбавило останню підтримки ззовні.

У травні 1940 року на радянсько-румунському кордоні ситуація загострилася. Відбулася низка прикордонних інцидентів із застосуванням зброї. У Радянському Союзі почалися приготування до вторгнення на румунську територію. У червні того ж року почали розроблятися військові карти румунської прикордонної території, проводитись навчання.

До кордону з Румунією ешелонами стягувалися радянські війська, 13 червня на нараді в Кремлі було прийнято рішення про формування оперативного об'єднання Чорноморського флоту — Дунайської флотилії (з огляду на те, що в той момент дельта Дунаю перебувала далеко від радянських кордонів). Через два дні весь Чорноморський флот був приведений в бойову готовність. Для проведення сухопутної операції був створений Південний фронт під командуванням Георгія Костянтиновича Жукова. Румунія, усвідомлювати, що СРСР готується до вторгнення в Бессарабію, звернулася за політичною допомогою до Німеччини. У свою чергу німецький уряд або ігнорував прохання румунських дипломатів, або відповідав, що румунам побоюватися нічого.[3]

26 червня о 22:00 Молотов передав румунському послу в Москві Георге Давідеску ноту, в якій Радянський Союз в ультимативному порядку вимагав вивести румунські війська і адміністрацію з території Бессарабії і північної частини Буковини протягом двох днів.

27 червня ситуація навколо Бессарабії надзвичайно загострилася. У Румунії була оголошено загальну мобілізацію. Радянські війська були готові в будь-який момент перетнути кордон і почати військові дії. Пізно ввечері того ж дня румунський уряд прийняв рішення добровільно віддати Бессарабію Радянському Союзу. Вранці 28 червня румунські війська почали відхід з усією території Бессарабії, а в південь радянські війська перетнули кордон і зайняли регіон. 3 липня операція була завершена, і Бессарабія стала частиною СРСР. 2 серпня 1940 року було створено Молдавську РСР. До її складу увійшла велика частина МАССР і дві третини Бессарабії. Південна частина Бессарабії (Буджак) і решта території відійшли до України.

Зближення Румунії з країнами Осі та Велика РумуніяРедагувати

Докладніше: Велика Румунія

Одночасно відбувалося зближення Румунії з Третім рейхом. Однією з причин зближення румунського уряду з Гітлером була можлива агресія СРСР.[4] Навесні 1940 року Румунія часто зверталася за допомогою до Німеччини. Причиною заінтересованості Гітлера полягала в тому, що в Плоєшті знаходилося єдине розвідане до 1940 року родовище нафти, яке було передано німцям в обмін на політичний захист. У свою чергу з Німеччини в Румунію за принципом «нафту за зброю» поставлялося трофейну польську зброю, що сприяло мілітаризації країни.

Кароль II став непопулярним королем після значних територіальних поступок СРСР, Угорщини і Болгарії. Цим скористалася опозиція, представлена ​​фашистською організацією «Залізна гвардія» і Йоном Антонеску. В ході політичної суперечки під тиском правлячих кіл 5 вересня 1940 року Кароль змушений був зректися престолу на користь свого дев'ятнадцятирічного сина Міхая I. При королі було сформовано новий уряд, очолюваний Антонеску. До його складу увійшли члени «Залізної гвардії». Фактично, Міхай став маріонетковим королем, підлеглий фашистам.

Восени того ж року новий уряд почав зближатися з країнами Осі. 23 листопада Румунія приєдналася до Берлінського пакту. Велися переговори з фашистською Італією і Третім рейхом. Румунія була проголошена «націонал-легіонерською державою».

«Залізна гвардія», прийшовши до влади, вела політику терору. Знищувалися політичні та ідеологічні противники існуючого режиму, і незабаром терор став загальнонаціональним. Антонеску не схвалював таку політику і спробував розпустити уряд, в країні почалася політична криза. На початку 1941 року «Залізна гвардія» підняла заколот, але той був подавлений. В результаті Антонеску став одноосібним диктатором, проголосивши себе кондукетором (аналог фюрера) Румунії. У своїй зовнішній політиці Антонеску прагнув бути солідарним з Гітлером.

Третьому рейху Бессарабія була нецікава, і Румунія могла включити її до свого складу. Плани по розширенню румунських кордонів підтримувалися Берліном. Напередодні Другої світової війни в Румунії почали з'являтися історичні праці, згідно з якими «Трансністрія» — історична румунська територія, а її населення — зросійщені румуни.[5] Планувалося провести новий румунський кордон по Південному Бугу, але іноді висловлювалися пропозиції встановити її по Дніпру або ще далі на схід.[6] Уже в ході війни доходило до абсурду — так, газета «Курентул» писала, що новий румунський кордон потрібно провести по Уралу і таким чином забезпечити створення «Румунської імперії до воріт Азії».

Друга світова війнаРедагувати

Вступ військ Осі на територію Молдавської РСРРедагувати

Докладніше: Операція «Мюнхен»
 
Німецька війська на рядансько-румунському кордоні 1 липня 1941 року
 
Румунська і німецька піхота споруджують переправи через Прут
 
Переправа через річку Прут по понтонному мосту німецької бронетехніки (на задньому плані)

22 червня Третій рейх атакував СРСР, розпочавши бої на західному кордоні Радянського Союзу. Одночасно румунське керівництво, ще не уклавши з Німеччиною ніяких договорів про спільні воєнні дії, наказало своїм військам форсувати річку Прут поблизу Куконештій-Век, Скулень, Леушень і в напрямку Кагула, а також Дністер. 22 червня 5 радянських дивізій були підняті по тривозі і зайняли позиції на кордоні. Німецькі війська були відкинуті прибулими частинами на вихідні позиції. Румунська авіація почала здійснювати нальоти на територію Молдавської РСР. Перші авіаудари були нанесені по Бєльцах, Болграді та Кишиневі. Бомбардуванню піддалися також Кагул, переправи через Дністер і ряд залізничних станцій. Наступ в Бессарабії проводився силами 11-ї німецької, 3-й румунської і 4-ї румунської армій, загальною чисельністю понад 600 000 чоловік.[7]. Їм протистояли 9-я і 18-я радянські армії.[8].

27 червня румуно-німецькі війська як і раніше намагалися перетнути державний кордон СРСР уздовж Пруту, але всі їхні спроби припинялися. Радянські армії зайняли оборону уздовж річки, не даючи противнику її форсувати. Німецько-румунські війська втратили в боях на кордоні 8000 чоловік убитими. За проявлені мужність і хоробрість у боях на території МРСР прикордонникам І. Д. Бузицкову, К. Ф. Ветчінкін, А. К. Константинова, В. Ф. Міхалькова, А. В. Рижикову, воїнам Червоної Армії В. В. Анісімову, М. П. Галкіну, А. Г. Карманову, Н. Л. Кудрявцеву, Курбан Дурди, А. В. лапшовой, А. А. Морозову, Д. Р. Овчаренко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На півночі Бессарабії і в прилеглій до неї Буковині ситуація складалася на користь Румунії, так як там її військам вдалося прорвати кордон Радянського Союзу. У зв'язку з цим з Молдавії на північ були відведені окремі частини для оборони Кам'янець-Подільського. За наказом командування, радянські солдати в Бессарабії у вільний від боїв час зміцнювали позиції. Командування Південного фронту передбачало, що румунська армія буде розвивати особливо активний наступ в районі Буджак а, тому був відданий наказ посилено обороняти радянський кордон від південної частини Прута до Чорного моря вздовж Дунаю .

Губернаторство БессарабіяРедагувати

 
Окупаційні рейхсмарки в обігу Бессарабії
 
Окупаційні поштові марки в Трансністрії

Повернуті румунськими військами території, Північна Буковина, Бессарабія, Буджак і межиріччі Південного Бугу та Дністра, увійшли до складу Великої Румунії. Територія була поділена на жудеці (повіти). До складу Великої Румунії увійшли території, що були окуповані в 1940 році до СРСР — Бессарабія і Північна Буковина, яка 1 серпня стала Бесарабським губернаторством зі столицею в Кишиньові. Кордон Трансністрії, яка раніше не входила до складу Румунії, проходив по річці Дністер на заході і по Південному Бугу на сході. Столицею Трансністрії спочатку був Тирасполь, Пізніше — Одеса[9]. Губернаторства Бессарабія і Буковина були віддані Румунії за обопільною згодою з Третім рейхом. Румунський уряд користувався регіонами як постачальниками сировини. Всі місцеві торгові і промислові підприємства передавались у користування румунським підприємцям, або кооперативам[10]

У вересні 1941 року почався масовий обмін радянських рублів на окупаційні марки. Був здійснений обмін вартістю понад 10 000 марок, але Антонеску віддав наказ про припинення обміну грошей. Після короткострокових переговорів румунів із німцями було прийнято рішення залишити в якості єдиної офіційної валюти в регіонах окупаційну рейхсмарку. Румунський лей в Трансністрії був повністю заборонений, а його завезення з Румунії карали. Незважаючи на це, леї ввозилися контрабандою та продавалися на тіньовому ринку. У 1942 році Румунія знов зробила спробу зблизитися з Трансністрією, скасувавши заборону на ввезення леїв до регіону. Це призвело до розбіжностей з Третім рейхом, і до кінця того ж року торгівля леями була знову заборонена[11].

В кінці 1943 року курс окупаційної валюти впав до 10-12 леїв за 1 марку. Почалися спекуляції на ринку, курс грошей багато в чому став залежати від ситуації на фронті. Ціни піднімалися завдяки наступу чи відступу радянських військ зростанням, або зниженням. Ситуація ускладнювалася тим, що в окупованах румунами регіонах переважно завозилися товари розкоші -- парфумерія, костюми та ін. Але катастрофічно не вистачало товарів першої необхідності. Офіційно хліб коштував 12 пфенігів за 1 кілограм, але його ціна на вільному ринку досягала 3 марок. У березні 1944 року, коли радянські війська форсували Південний Буг, ціни різко зросли, а поставки товарів до Трансністрії і Бессарабію взагалі припинилися. На ринку знову почали ходити радянські рублі[12][13]

Румунський уряд розпорядилося вилучити в Бессарабії і Трансністрії всі друковані видання на російській мові. З бібліотек Кишиньова було вилучено 1 200 000 книг. Книги спалювали на місці або вивозилися за Прут, у Румунію. У Тирасполі було спалено 250 000 томів книг, в Бельцький повіті -- 15 вагонів. Крім цього уряд вимагав у місцевого населення здати грамофонні платівки з піснями на російській мові. У список обов'язкових для вилучення входили платівки із піснями з фільмів «Цирк», «Веселі хлопці» і «Діти капітана Гранта». У столиці Бессарабського губернаторства було суворо заборонено говорити російською мовою, в тому числі і в побуті. Для припинення цього безладу 22 червня 1942 року був введений жорсткий закон «про розмови в громадському місці на мовах ворога». За порушення суворо карали штрафом у 100 000 леїв, або три роки ув'язнення[14]

Наступ радянських військ, що почалося в кінці 1942 року, тривав декілька років. Війська нацистської Німеччини відступали, і влітку 1944 року під контроль СРСР увійшла частина Південної України. У серпні 1944 року Бессарабія знову була окупована військами СРСР[15].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Nistor I. Aspectele geopolitice si culturale din Transnistria. — Anal. Acad. Rom.—Ser. III., 1942.
  2. Jowett, Phillip. {{{Заголовок}}}.
  3. а б Репин В. В. Территориальный спор о Бессарабии во взглядах советской и румынской политических элит (1918—1934 гг.) // Ставропольский альманах Российского общества интеллектуальной истории. — Ставрополь, 2004. — № 6 (специальный).
  4. Репин В. В. Территориальный спор о Бессарабии во взглядах Советской и Румынской политических элит (1918—1934 гг.) // Ставропольский альманах Российского общества интеллектуальной истории. — Ставрополь, 2004. — № 6 (специальный).[недоступне посилання з квітень 2019]
  5. Nistor I. {{{Заголовок}}}.
  6. Nistor I. {{{Заголовок}}}.
  7. {{{Заголовок}}}.
  8. Совет Народных Комиссаров СССР Документы 1940—1941 годов.
  9. Elan Poligraf // Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre// Chișinău, 2002. — С. 240. — 360 с. — ISBN 9975-9719-5-4.(рум.)
  10. Володимир Кубійович. Енциклопедія українознавства. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954 — 1989.
  11. Грошовий обіг у Трансністрії у роки німецько-румунської окупації
  12. Грошовий обіг у Трансністрії у роки німецько-румунської окупації
  13. Ajutorul economic dat Romaniei de URSS. — Buc, 1948. — P. 4.(рум.)
  14. Elan Poligraf // Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre// Chișinău, 2002. — С. 240. — 360 с. — ISBN 9975-9719-5-4.(рум.)
  15. Elan Poligraf // Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre// Chișinău, 2002. — С. 240. — 360 с. — ISBN 9975-9719-5-4.(рум.)