Вікіпедія

Кутузов Михайло Іларіонович

(Перенаправлено з Михайло Кутузов)
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Голенищев-Кутузов.

Голени́щев-Куту́зов Миха́йло Іларіо́нович (5 (16) вересня 1745(17450916) — 16 (28) квітня 1813) — російський полководець і дипломат, генерал-фельдмаршал і світлійший князь (з 1812). Герой франко-російської війни 1812 року.

Кутузов Михайло Іларіонович
рос. Михаил Илларионович Голенищев‐Кутузов‐Смоленский
Портрет Кутузова авторства Тараса Шевченка.
Народження5 (16) вересня 1745(1745-09-16)
Санкт-Петербург,
Російська імперія
Смерть16 (28) квітня 1813(1813-04-28) (67 років)
Бунцлау, Сілезія, Пруссія
ПохованняКазанський собор
Країна Російська імперія
ОсвітаДругий кадетський корпусd і Страсбурзький університет
Роки служби1759–1813
Званнягенерал-фельдмаршал
КомандуванняЛуганський пікінерний полк, Маріупольський гусарський полк, Q4097837?, Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург), Казанська губернія, Вятська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Київське генерал-губернаторство і Russian Army order of battled
Війни / битвиВзяття Ізмаїлу (1790)
Битва під Аустерліцем (1805)
Бородінська битва (1812)
Титулкнязь
РідГоленищеви-Кутузовиd
ДітиХитрово Єлизавета Михайлівна, Praskovya Kutuzovad[1], Darya Golenishcheva-Kutuzovad[1], Anna Golenishcheva-Kutuzovad і Ekaterina Mikhaylovna Golenishcheva-Kutuzovad
Автограф
Нагороди
кавалер Великого Хреста ордена Марії Терезії орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія 1 ступеня орден Святого Георгія 2 ступеня орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського орден Святого Олександра Невського орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Чорного орла орден Червоного орла 1-го класу Золота зброя «За хоробрість» Орден Святого Іоанна Єрусалимського
CMNS: Кутузов Михайло Іларіонович у Вікісховищі
Rodovid.org
link=[1]

Біографія

ред.

Єдиний син генерал-поручник сенатора Іларіона Матвійовича Голенищева-Кутузова (1717—1784) та його дружини Беклемішевої.

З семи років Михайло навчався вдома, в липні 1759 року вступив до Дворянської артилерійської та інженерної школи, де викладав його батько. Вже в грудні того ж року Кутузову призначили чин кондуктора 1-го класу.

В лютому 1761 року Михайло закінчив школу та з чином інженер-прапорщик залишився при школі як викладач математики. Через п'ять місяців став флігель-ад'ютантом ревельського генерал-губернатора Петера Августа Фрідріха Гольштейн-Бекського. Здібно керуючи канцелярією Гольштейн-Бекського, зумів швидко заслужити чин капітана в 1762 р. В тому ж році призначений командиром роти Астраханського піхотного полку, яким в той час командував Олександр Суворов. В 1770 переведений в 1-у армію генерал-фельдмаршала Петра Румянцева, що розташовувалася на півдні, та взяв участь у війні з Туреччиною, що розпочалася 1768 р. У 1774 р. під час бою з турками у Криму, Кутузов отримав важке поранення у скроню і праве око. Офіцер вижив, але око було пошкоджено.

Учасник російсько-турецької війни 1787—1791 років, під час якої брав участь у боях за Очаків та штурмі Ізмаїла. Після війни недовго був російським послом в Османській імперії.

Командував корпусом під час Російсько-польської війни 1792 року.

У 1798—1802 роках спершу був Литовським, а потім Санкт-Петербурзьким генерал-губернатором. У 1802 році відправлений у відставку за незадовільний стан поліції Санкт-Петербурга.

Під час російсько-австро-французької війни 1805 року Кутузов був відновлений на військовій службі і призначений командувачем російської армії у Австрії. Після поразки австрійців під Ульмом, Кутузов зі своєю армією змушений був відступити до Ольмюца. Кутузов командував російськими військами у битві під Аустерліцом, де вони зазнали катастрофічної поразки через помилки головного командування союзних військ.

17 (5) жовтня 1806 призначений Київським військовим губернатором з особливими повноваженнями контролювати також цивільні справи.[2]

У 1811—1812 роках Кутузов очолював російські війська у російсько-турецькій війні 1806—1812 років.

Із початком походу Наполеона на Росію 1812 року, Кутузов командував спершу Санкт-Петербурзьким, а потім Московським ополченням. У серпні 1812 року Кутузов став головнокомандувачем російської армії. Під його командуванням російські війська програли Бородінську битву та здали без бою французам Москву. Завдяки сильним морозам та величезним втратам французької армії, Кутузов зміг перейти до контрнаступу і подальшого переслідування відступаючого противника.

Помер у німецькому місті Бунцлау від хвороби.

Відгуки сучасників

ред.
  • Генерал граф Олександр Ланжерон: «Кутузов… поєднував у собі спритність, хитрість і справжні таланти із вражаючою аморальністю… Його жорстокість, грубість, коли він гарячкував або мав справу з людьми, яких нема чого боятись, і водночас його підлесливість, котра доходила до раболіпства стосовно поставлених вище, непоборна лінь, яка поширювалася на все, апатія, егоїзм і неделікатне ставлення у грошових справах були протилежними сторонами цієї людини»[3].

Критика

ред.

Військові чини і звання

ред.

Родина

ред.

Михайло Кутузов 1778 року був вінчаний з Катериною Іллівною, уродженою Бібіковою. У подружжя народилися син Микола (помер немовлям) і п'ять доньок:

Галерея

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ Усенко, Павло Георгійович (2008). Енциклопедія історії України: Т. 5. Київ: "Наукова думка". ISBN 978-966-00-0855-4. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
  3. ↑ «Скажи-ка, дядя, вєдь нєдаром…» Звідки взялися основні міфи франко-російської війни 1812 року. Український Тиждень. 8 вересня, 2012. Архів оригіналу за 25 липня 2013. Процитовано 14 жовтня 2012.

Джерела та література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кутузов_Михайло_Іларіонович&oldid=43597394