Лі-2

радянський військово-транспортний літак періоду Другої світової війни

Лі-2 (за кодифікацією НАТО: Cab — «Таксі») — багатоцільовий військово-транспортний літак, виробництво якого було почате в 1942 році у Ташкенті на базі пасажирського літака ПС-84, створеного, в свою чергу, на базі ліцензійного виробництва американського Douglas DC-3[1]. Призначений для посадкового та парашутного десантування особового складу повітряно-десантних військ СРСР і різноманітних військових вантажів, а також для перевезення поранених й великогабаритних вантажів. У 1948 році вперше в історії здійснив посадку на Північному полюсі.

Лі-2
8205 Lisunov LI-2 Chinese Airforce (7180949213).jpg
Douglas DC-3
Призначення: Багатоцільовий літак
Розробник: ГАЗ
Всього збудовано: 4937
Конструктор: Boris Lisunovd
Крейсерська швидкість: 290 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 320 км/год
Дальність польоту: 2560 км
Бойова стеля: 7350 м
Довжина: 19,66 м
Висота: 5,16 м
Розмах крила: 29,98 м
Площа крила: 91,7 м²
Споряджений: 7700 кг
Двигуни: Два М-62ИР
Тяга (потужність): 2х1000 кс.
Лі-2
Літак Лі-2

Історія створенняРедагувати

В середині 30-их років американська компанія Douglas сконструювала революційний транспортний літак Douglas DC-3. Літак мав високі льотні характеристики і велику місткість, що дозволило йому успішно продаватись не тільки в США, а і за кордоном. Окрім безпосереднього імпорту деякі країни купили ліцензію на виготовлення літака, серед останніх був і Радянський Союз. Випуск перших ліцензійних DC-3, які отримали позначення ПС-84 (Пасажирський літак, рос. пассажирский самолёт) почався на заводі № 84 ще в 1939 році в Хімках.

Після початку німецько-радянської війни завод був евакуйований в Ташкент, а літаки отримали нове позначення Лі-2 (на честь В. П. Лісунова, який впроваджував літак в виробництво). Також почався випуск воєнної модифікації Лі-2ВВ (Воєнний Варіант, рос. Военный Вариант), який використовувався як транспорний літак і бомбардувальник. Випуск літаків продовжувався до 1952 року і склав 4937 літаки в усіх модифікаціях.

Військовий варіант, як і цивільний, оснащувався двигунами М-62ІР (ліцензійним варіантом американського Wright Cyclone[en]) потужністю 1000 к.с. (декілька літаків також мали двигуни М-88 потужністю 1100 к.с.). Захисне озброєння складалось з чотирьох 7,62-мм кулеметів ШКАС в носовій установці, верхній турелі і по боках літака. Пізніше в верхній турелі почали використовувати 12,7-мм кулемет УБТ. Максимальна маса бомбового навантаження складала 2000 кг, нормальна — 1000 (4 × 250 кг бомби на зовнішній підвісці)[2]

Історія використанняРедагувати

ВПС СРСРРедагувати

Спочатку літаки Лі-2 використовувались тільки як транспортні. В квітні 1942 була сформована 1-а авіатранспортна дивізія (101-й і 102-й полки), яка ввійшла в склад новоствореної авіації далекої дії (АДД). Через брак бомбардувальників деякі Лі-2 були модифіковані в польових умовах для бомбометання. Трохи пізніше на озброєння прибули вже заводські бомбардувальні Лі-2ВВ. До середини 1942 року бомбардувальних Лі-2 було вже 180 машин, і почалось переобладнання інших частин які літали на ТБ-3. До 1944 року в АДД вже було 5 дивізій (10 полків) з Лі-2ВВ.

Лі-2 використовувався для багатьох задач — транспортні перевезення, постачання припасів партизанам, десантування піхоти і перетягування планерів. Проте більшість операцій проводилась вночі, оскільки літак був повільним. Здебільшого нічне використання навіть впливало на планування операцій: коли в вересні 1943 року мала здійснюватись велика повітряно-десантна операція на Букринському плацдармі, висадку було вирішено проводити вночі, оскільки більшість екіпажів Лі-2 не мали достатнього досвіду польотів вдень.

Як бомбардувальник Лі-2 використовувався теж тільки вночі, цілями були комунікації і аеродроми в тилу противника. В цій ролі Лі-2 використовувались в усіх великих битвах 1942-45 років. Окрім дій проти військових об'єктів, Лі-2 також залучались до нальотів на міста. В лютому 1944 року вони здійснили масовані нальоти на Гельсінкі, Оулу, Котку і Турку, а в вересні — на Будапешт, Дебрецен і Сегед. Єдиний денний бомбардувальний наліт відбувся 7 квітня 1945 року — коли Лі-2 бомбили Кенігсберг.

10 травня 1945 року в складі 18-ї повітряної армії (АДД) було 593 Лі-2, що складало найбільшу кількість літаків за типом. Три дивізії було перекинуто на Далекий схід для участі в радянсько-японській війні, але там вони використовувались тільки як транспортні. В 1946 році всі Лі-2 дальньої авіації було передано в десантно-транспортні частини.[2]

Використовувався в країнахРедагувати

 
Експозиція музею. Мінськ, Білорусь

ВійськовіРедагувати

  Болгарія
Військово-повітряні сили Болгарії
  Чехословаччина
Повітряні сили Чехословаччини
  КНР
Військово-повітряні сили КНР
  Угорщина
Повітряні сили Угорщини
  Мадагаскар
  Монголія
Авіація Монгольської народної армії
  Північна Корея
Військово-повітряні сили КНДР
  Демократична Республіка В'єтнам
В'єтнамські народні повітряні сили
  Польща
Повітряні сили Польщі
  Румунія
Військово-повітряні сили Румунії
  СРСР
Військово-повітряні сили СРСР
  Сирія
Військово-повітряні сили Сирії
  Югославія
ВПС СФР Югославії
  • 1-й полк авіаційного транспорту (1945—1948)
  • 119-й полк авіаційного транспорту (1948—1959, Лі-3 1970)

ЦивільніРедагувати

  КНР
Китайська національна авіаційна компанія
  Чехословаччина
Чехословацькі авіалінії
  Угорщина
Малєв Угорські авіалінії
  Північна Корея
Державна національна авіакомпанія КНДР
  Польща
Польська авіакомпанія LOT
  Румунія
Румунська авіакомпанія TAROM
  СРСР
Аерофлот

Льотно-технічні характеристикиРедагувати

Лі-2 Лі-2ВВ
Довжина 19,66 м
Висота 5,16 м
Розмах крил 29,98 м
Площа крил 91,7 м²
Маса пустого 7700 кг
спорядженого 10 500 кг
Двигуни 2 × М-62ІР
Потужність 2 × 1000 к. с.
Максимальна швидкість 320 км/год 300 км/год
Крейсерська швидкість 290 км/год
Дальність польоту 2560 км 2350 км
Практична стеля 10 500 м 10 500 м

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. На жаргоні — Дуглас-Дакота
  2. а б Харук, 2012, с. 202-204.

ЛітератураРедагувати

  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

ПосиланняРедагувати