Людевит Гай
Людеви́т Гай (також Людевіт Гай[5] хорв. Ljudevit Gaj вимовляється: ʎûdeʋit ɡâːj; 8 серпня 1809, Крапина — 20 квітня 1872, Загреб) — хорватський поет і мовознавець, просвітник і громадський діяч, один із засновників літератури ілліризму. Один із творців літературної хорватської мови.
| Людевит Гай | |
|---|---|
| хорв. Ljudevit Gaj | |
 Людевит Гай зі старої літографії | |
| Народився | 8 серпня 1809 Крапина |
| Помер | 20 квітня 1872 (62 роки) Загреб |
| Поховання | Мирогойське кладовище |
| Громадянство | Австро-Угорщина |
| Національність | хорват |
| Місце проживання | Крапина[1] Вараждин[1] Карловац[1] Відень[1] Грац[1] Будапешт[1] Лейпциг[1] Братислава[2] Белград[2] |
| Діяльність | хорватський поет, просвітник, мовознавець |
| Відомий завдяки | розробник латинізованої абетки хорватської мови, один з засновників літератури ілліризму |
| Знання мов | хорватська[3][4][1] і німецька[1] |
| Членство | Сербське вчене товариствоd і Society of Serbian Lettersd |
| Magnum opus | Kurzer Entwurf einer kroatisch-slavischen Ortographie nach philosophischen, nazionälen und ökonomischen Grundsätzend[1], Pravopiszd[1], Die Schlösser bei Krapinad[2], Gedanken zum Ausgleich Croatiens und Slavoniens mit der Regierungd[2], Slavoglaszje iz Zagorjad[2], Vsze vu vszem ztvorenyu vladad[2] і Napoleon i Kraljevina Iliriad[2] |
| Конфесія | Католицизм |
Життєпис
ред.
Народився у м. Крапина (тоді Австрійська імперія, нині Крапинсько-Загорська жупанія, Хорватія).
Людевит Гай став одним із творців літературної хорватської мови. У 1830 році написав і опублікував граматику хорватської мови — «Коротку основу хорватсько-славенського правописання» («Kratka osnova hrvatsko-slavenskoga pravopisanja, Budp., 1830»). До цього у Хорватії існувало сім різних правописів, із яких Гай вивів один, взявши за основу штокавський діалект, близький до сербської. Абетка єдиної хорватської мови стала базуватися на латиниці, з додатковими «чеськими» надрядковими знаками.
Діяльність Гая включала також створення журналу й першої хорватської газети «Новіне хорватске» (Novine horvatzke, 1835; з 1836 року — Ilirske narodne novine «Іллірійська народна газета») з літературним додатком «Даниця» (Danicza «Зоря», пізніше Danica ilirska «Зоря іллірійська»), в яких знайомив із літературою і фольклором слов'янських народів, зокрема українським.
Виступав із пропагандою ідей зближення та культурного єднання південних слов'ян і слов'янства в цілому. У 1840 і 1867 приїздив до Росії, де зблизився з московськими слов'янофілами.
Людевит Гай — автор патріотичних віршів німецькою, а з 1826 хорватською мовою («Ода із Загоріа», 1832), слів і музики пісні «Ще Хорватія не загинула» (1833, опубліковано 1835).
Наприкінці життя відійшов від активної громадської діяльності. Помер у м. Загреб (тоді Австро-Угорщина).
Гай і Україна
ред.Творчістю Людевита Гая цікавилися О. Бодянський, І. Срезневський, М. Шашкевич. У 1842 році в Одесі видано нарис М. Надєждіна «Рід княжевичів», у якому дано докладну характеристику культурницької діяльності Гая. Про його творчість писав також Іван Франко (стаття «Слов'янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер», 1893), визначав тісні зв'язки Гая з представниками слов'янських культур, зокрема Е. Коритком, молодим фольклористом, вихідцем із Покуття, який збирав словенські народні пісні (стаття «Еміль Коритко, забутий слов'янський етнограф», 1908)[6].
Цікаві факти
ред.- Програмний вірш Гая «Злагода та об'єднання хорватів» (Horvatov sloga i sjedinjenje) містить окремі рядки, що є прямими ремінісценціями до державного гімну Польщі та державного гімну України, а також перегук із віршем Маркіяна Шашкевича про рідну мову[7].
- Людевиту Гаю належала земельна ділянка, на якій у XIX столітті було засновано центральний загребський цвинтар Мірогой — нині одне з найгарніших кладовищ у Європі. Там похований і сам Гай.
Приклад поезії
ред.
|
| |
«Злагода та об'єднання хорватів» Людевита Гая в оригіналі хорватською і в перекладі українською Дмитра Павличка, ч.1 (ліворуч) і ч.2 (праворуч), джерело: Ідея світу. Мала антологія хорватської поезії. У перекладах Дмитра Павличка., К.: «Основи», 2008. — С. 28—31
| ||
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и к л м Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
- ↑ а б в г д е ж Hrvatski biografski leksikon — 1983.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Пащенко Є. М. Гай Людевіт // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 374—375
- ↑ Пащенко Є. М. Гай Людевіт // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 375
- ↑ Дмитро Павличко Ідея світу [передмова] // Ідея світу. Мала антологія хорватської поезії. У перекладах Дмитра Павличка., К.: «Основи», 2008. — С. 9
Джерела та література
ред.- Пащенко Є. М. Гай Людевіт // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 374—375
- Лещиловская И. И. Иллиризм. К истории хорватского национального Возрождения. — М., 1969. (рос.)
- Прийма Ф. Я. Н. И. Надеждин и славяне // Славянские литературные связи. — Л., 1968. (рос.)
