Лутугине
Луту́гине (до 1925 — Шмідтівка) — місто в Україні, адміністративний центр Лутугинської міської громади Луганського району Луганської області. Розташоване на правому березі річки Вільхової, за 22 км від міста Луганська, залізнична станція на лінії «Лиха — Родакове». Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Красний Луч. Населення — 17,7 тис осіб.
Лутугине | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | Україна | ||||||||
Область | Луганська область | ||||||||
Район | Луганський район | ||||||||
Громада | Лутугинська міська громада | ||||||||
Код КАТОТТГ: | UA44060030010090701 | ||||||||
Засноване | 1897 | ||||||||
Статус міста | з 3 січня 1965 року | ||||||||
Населення | ▼17 738 (01.01.2017)[1] | ||||||||
Поштові індекси | 92000—005 | ||||||||
Телефонний код | +380-6436 | ||||||||
Координати | 48°24′07″ пн. ш. 39°12′37″ сх. д.H G O | ||||||||
Водойма | р. Вільхівка, Лутугинське водосховище | ||||||||
Назва мешканців | луту́гинець, луту́гинка, луту́гинці | ||||||||
День міста | 4 жовтня | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Лутугине | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- автошляхами | 23,1 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- автошляхами | 796 км | ||||||||
Лутугине у Вікісховищі
|
Історія
ред.Населений пункт виник в кінці XIX століття в період підйому промислового виробництва в Російській імперії. Навколишні землі, багаті покладами кам'яного вугілля, вапна, піску, привернули увагу іноземних і місцевих капіталістів. Так у 1896 році у зв'язку з будівництвом Бельгійським акціонерним товариством залізничної станції і доменних печей заводу прокатних валків поблизу сіл Успенки та Коноплянівки виникло невелике заводське селище. Вісімнадцять років селище при заводі було безіменним але пізніше воно отримало назву — Шмідтівка — на честь німецького підприємця Шмідта. В кінці 1925 року селище, а залізничну станцію перейменували в селище Лутугинно, на честь відомого вченого-геолога і громадського діяча Леоніда Лутугіна.
У передвоєнні роки значно змінився зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, завершилася електрифікація і радіофікація населеного пункту. Місто входило до складу Успенського району, у селі Успенка в приміщенні пошти знаходився перший радіовузол, інших засобів електрозв'язку до 1945 року в місті не було.
У роки сталінських репресій щонайменше 53 особи були заарештовані за засуджені та політичними статтями[2].
У роки радянсько-німецької війни 1217 лутугинців билися на фронтах на стороні Радянського Союзу. Післявоєнний період в історії міста Лутугиного характеризується прискореними темпами розвитку промисловості, розгортанням житлового та культурного будівництва та подальшим розвитком радіофікації міста та району.
3 січня 1965 року за Указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Лутугинський район. 12 листопада 1965 року селище Лутугине отримало статус міста і тоді ж стало центром адміністративного району.
Сучасна історія
ред.Під час війни на сході України у місті точилися запеклі бої.
27 липня 2014 року українські збройні сили звільнили Лутугине, котре проросійські збройні формування контролювали з квітня 2014-го.
1 вересня українські війська під натиском регулярних російських частин відійшли з міста.
25 вересня з'явилася інформація, що російські бойовики і місцеві «ополченці» розстріляли 40 жителів за допомогу українській армії: в той час, коли бойовики увійшли до міста, у них уже були «розстрільні списки». Очевидці свідчили, що розстріл проводився в межах міста, тіла присипали землею, місце поховання утрамбовували важкою технікою[3].
Населення
ред.За переписом 2001 р., населення становило 18 883 особи (українців — 58 %, росіян — 38 %, вірмен — 2 %, білорусів — 1 %)[4].
Національний склад
ред.Національний склад населення за даними перепису 2001 року[5]:
Національність | Відсоток |
---|---|
українці | 66,63% |
росіяни | 31,00% |
білоруси | 0,70% |
вірмени | 0,41% |
молдовани | 0,12% |
татари | 0,11% |
поляки | 0,10% |
інші/не вказали | 0,93% |
Мовний склад
ред.Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[6]:
Мова | Чисельність, осіб | Відсоток |
---|---|---|
Російська | 10 664 | 56,93% |
Українська | 7 933 | 42,35% |
Вірменська | 48 | 0,26% |
Білоруська | 11 | 0,06% |
Румунська | 4 | 0,02% |
Інші/Не вказали | 73 | 0,38% |
Разом | 18 733 | 100% |
За даними перепису 2001 року 42,35 % населення міста вказали українську мову рідною, 56,93 % — російську, 0,72 % — інші мови[7].
Економіка
ред.Станом на 2013 рік, 46,3 % становить продукція чорної металургії у загальному обсязі промислового виробництва. Найбільше підприємство — «Лутугинський державний науково-виробничий валковий комбінат», відоме в багатьох країнах світу своєю якістю. Комбінат виробляє валки різних типів і розмірів для промисловості й валки для вироблення борошна[8].
Також у місті працює шахта «Лутугинська» державного підприємства «Луганськвугілля».
Соціальна інфраструктура
ред.- Центральна районна лікарня
- Районний будинок культури ім. Т. Г. Шевченка
- Лутугинський районний військовий комісаріат
- 2 автозаправки
- Декілька церкв
- Стадіон ФК «Лутугине»
- Ринок
- Декілька аптек
- Дитячі майданчики
- Парк шахти «Лутугинська»
- Сквер біля музичної школи та памятника Лутугину
- Центральний сквер
- Памятник геологу Лутугину
- Памятник Леніну
Освіта
ред.- Школа № 1
- Школа № 2
- Лугугинська гімназія (під час бойових дій у гімназію влучив снаряд та повністю зруйнував її)
- Лутугинський професійний коледж
- Музична школа
- Дитячо-юнацька спортивна школа
- 2 дитячі садки
- Ясла
Магазини
ред.- АТБ
- ТЦ «Лутугине»
- Магазин «Шахтар»
- Багато невеличких магазинів
Транспорт
ред.Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Хрустальний.
Автостанція «Лутугине». Від автостанції ходять пасажирські автобуси до Луганська, населених пунктів Лутугинського району, а також по Луганській області.
Залізнична станція Лутугине. Ходять дизель-поїзди до Луганська та Родакового. Проходять вантажні поїзди .
Забудова
ред.Більша частина будинків — приватні. Іноді трапляються двоповерхові.
Багато п'ятиповерхівок. Одна дев'ятиповерхівка.
Спорт
ред.ФК «Лутугине» базується на стадіоні «Металург».
Дитячо-юнацька спортивна школа.
Стадіони двох шкіл та гімназії.
Відомі люди
ред.- Калінеску Тетяна Василівна — доктор економічних наук, завідувачка кафедри оподаткування Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, професор, академік Академії економічних наук України.
- Швайка Ігор Олександрович — український громадський діяч, юрист, голова Харківської обласної організації ВО «Свобода», народний депутат 7-го скликання.
Галерея
ред.-
Бульвар у центрі Лутугиного. Удалині — Будинок культури імені Тараса Шевченка і пам'ятник Леніну
-
Пам'ятник геологу Л. Лутугіну
-
Православний храм у районі ГРЕ (колишньої геологорозвідувальної експедиції). Перебудований з будинку культури
-
Внутрішній вигляд храму
Примітки
ред.- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Національний банк репресованих
- ↑ Терористи розстріляли 40 жителів міста Лутугине за допомогу українській армії — ЗМІ. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 25 вересня 2014.
- ↑ С. В. Гаврилов, В. П. Сафронов (2016). Лутугине — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 24.09.2017.
- ↑ Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
- ↑ Банк даних — перепис 2001
- ↑ Сайт Луганської облдержадміністрації. Архів оригіналу за 3 грудня 2011. Процитовано 12 листопада 2011.
Посилання
ред.- Офіційний сайт Верховної Ради України[недоступне посилання з липня 2019]
- Сили АТО увійшли в Шахтарськ, Торез, Лутугине і звільнили Степанівку, бої тривають [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.]
Література
ред.- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 — 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |