Лутугине

місто в Луганській області (Україна)

Луту́гине (до 1925 — Шмідтівка) — місто в Україні, центр Лутугинської громади Луганського району Луганській області. Розташоване на правому березі річки Вільхової, за 22 км від міста Луганська, залізнична станція на лінії «Лиха — Родакове». Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Красний Луч. Населення — 17,7 тис осіб.

Луту́гине
Герб Лутугино.png Lutuhyne flag.svg
Герб Лутугиного Прапор Лутугиного
Лутугине4.JPG
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Луганський район
Громада Лутугинська міська громада
Код КОАТУУ: 4422210100
Засноване 1897
Статус міста з 3 січня 1965 року
Населення 17 738 (01.01.2017)[1]
Поштові індекси 92000—005
Телефонний код +380-6436
Координати 48°24′07″ пн. ш. 39°12′37″ сх. д.H G O
Водойма р. Вільхівка, Лутугинське водосховище
День міста 4 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Лутугине
До обл./респ. центру
 - автошляхами 23,1 км
До Києва
 - автошляхами 796 км

Commons-logo.svg Луту́гине у Вікісховищі

Карта
Луту́гине. Карта розташування: Україна
Луту́гине
Луту́гине
Луту́гине. Карта розташування: Луганська область
Луту́гине
Луту́гине

ІсторіяРедагувати

Населений пункт виник в кінці XIX століття в період підйому промислового виробництва в Російській імперії. Навколишні землі, багаті покладами кам'яного вугілля, вапна, піску, привернули увагу іноземних і місцевих капіталістів. Так у 1896 році у зв'язку з будівництвом Бельгійським акціонерним товариством залізничної станції і доменних печей заводу прокатних валків поблизу сіл Успенки та Коноплянівки виникло невелике заводське селище. Вісімнадцять років селище при заводі було безіменним але пізніше воно отримало назву — Шмідтівка — на честь німецького підприємця Шмідта. В кінці 1925 року селище, а залізничну станцію перейменували в селище Лутугинно, на честь відомого вченого-геолога і громадського діяча Леоніда Лутугіна.

У передвоєнні роки значно змінився зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, завершилася електрифікація і радіофікація населеного пункту. Місто входило до складу Успенського району, у селі Успенка в приміщенні пошти знаходився перший радіовузол, інших засобів електрозв'язку до 1945 року в місті не було.

У роки сталінських репресій щонайменше 53 особи були заарештовані за засуджені та політичними статтями[2].

У роки радянсько-німецької війни 1217 лутугинців билися на фронтах на стороні Радянського Союзу. Післявоєнний період в історії міста Лутугиного характеризується прискореними темпами розвитку промисловості, розгортанням житлового та культурного будівництва та подальшим розвитком радіофікації міста та району.

3 січня 1965 року за Указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Лутугинський район. 12 листопада 1965 року селище Лутугине отримало статус міста і тоді ж стало центром адміністративного району.

Сучасна історіяРедагувати

Докладніше: Бої за Лутугине

Під час війни на сході України у місті точилися запеклі бої.

27 липня 2014 року українські збройні сили звільнили Лутугине, котре проросійські збройні формування контролювали з квітня 2014-го.

1 вересня українські війська під натиском регулярних російських частин відійшли з міста.

25 вересня з'явилася інформація, що російські бойовики і місцеві «ополченці» розстріляли 40 жителів за допомогу українській армії: в той час, коли бойовики увійшли до міста, у них уже були «розстрільні списки». Очевидці свідчили, що розстріл проводився в межах міста, тіла присипали землею, місце поховання утрамбовували важкою технікою[3].

НаселенняРедагувати

За переписом 2001 р., населення становило 18 883 особи (українців — 58 %, росіян — 38 %, вірмен — 2 %, білорусів — 1 %)[4].

ЕкономікаРедагувати

Станом на 2013 рік, 46,3 % становить продукція чорної металургії у загальному обсязі промислового виробництва. Найбільше підприємство — «Лутугинський державний науково-виробничий валковий комбінат», відоме в багатьох країнах світу своєю якістю. Комбінат виробляє валки різних типів і розмірів для промисловості й валки для вироблення борошна[5].

Також у місті працює шахта «Лутугинська» державного підприємства «Луганськвугілля».

Соціальна інфраструктураРедагувати

  • Центральна районна лікарня
  • Районний будинок культури ім. Т. Г. Шевченка
  • Лутугинський районний військовий комісаріат
  • 2 автозаправки
  • Декілька церкв
  • Стадіон ФК «Лутугине»
  • Ринок
  • Декілька аптек
  • Дитячі майданчики
  • Парк шахти «Лутугинська»
  • Сквер біля музичної школи та памятника Лутугину
  • Центральний сквер
  • Памятник геологу Лутугину
  • Памятник Леніну

ОсвітаРедагувати

  • Школа № 1
  • Школа № 2
  • Лугугинська гімназія (під час бойових дій у гімназію влучив снаряд та повністю зруйнував її)
  • Лутугинський професійний коледж
  • Музична школа
  • Дитячо-юнацька спортивна школа
  • 2 дитячі садки
  • Ясла

МагазиниРедагувати

  • АТБ
  • ТЦ «Лутугине»
  • Магазин «Шахтар»
  • Багато невеличких магазинів

ТранспортРедагувати

Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Красний Луч.

Автостанція «Лутугине». Від автостанції ходять пасажирські автобуси до Луганська, населених пунктів Лутугинського району, а також по Луганській області.

Залізнична станція Лутугине. Ходять дизель-поїзди до Луганська, Родакового. Проходять вантажні поїзди.

ЗабудоваРедагувати

Більша частина будинків — приватні. Іноді трапляються двоповерхові.

Багато п'ятиповерхівок. Одна дев'ятиповерхівка.

СпортРедагувати

ФК «Лутугине» базується на стадіоні «Металург».

Дитячо-юнацька спортивна школа.

Стадіони двох шкіл та гімназії.

Відомі людиРедагувати

  • Калінеску Тетяна Василівна — доктор економічних наук, завідувачка кафедри оподаткування Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, професор, академік Академії економічних наук України.
  • Швайка Ігор Олександрович — український громадський діяч, юрист, голова Харківської обласної організації ВО «Свобода», народний депутат 7-го скликання.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Національний банк репресованих
  3. Терористи розстріляли 40 жителів міста Лутугине за допомогу українській армії — ЗМІ. Архів оригіналу за 1 жовтень 2015. Процитовано 25 вересень 2014. 
  4. С. В. Гаврилов, В. П. Сафронов (2016). Лутугине — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Процитовано 24.09.2017. 
  5. Сайт Луганської облдержадміністрації. Архів оригіналу за 3 грудень 2011. Процитовано 12 листопад 2011. 

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 — 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.