Литовченко Іван Семенович
український художник декоративного та монументального мистецтва
Іва́н Семе́нович Лито́вченко (нар. 8 липня 1921, Бугрувате — пом. 27 травня 1996, Київ, Україна) — український художник декоративного та монументального мистецтва; член Спілки художників України з 1954 року; дійсний член Академії архітектури України[1]. Чоловік художниці Марії Литовченко, батько художниці Наталії Литовченко.
| Литовченко Іван Семенович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
8 липня 1921 Бугрувате, Чернеччина, Охтирська волость, Охтирський повіт, Харківська губернія, Українська СРР | |||
| Смерть | 27 травня 1996 (74 роки) | |||
| Київ, Україна | ||||
| Країна |
 СРСР Україна | |||
| Навчання | Львівська національна академія мистецтв | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Севера Іван Васильович, Сельський Роман Юліанович і Манастирський Вітольд Антонович | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
| Діти | Литовченко Наталія Іванівна | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
| Нагороди |
    | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився 8 липня 1921 року у селі Бугруватому (тепер Охтирський район Сумської області, Україна). Учасник німецько-радянської війни. 1954 року закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (викладачі Вітольд Манастирський, Євген Арофікін, Микола Бавструк, Іван Севера, Роман Сельський).
Жив у Києві в будинку на вулиці Академіка Філатова № 10а, квартира № 13. Помер у Києві 27 травня 1996 року.
Творчість ред.
Працював у жанрі декоративного (художнє ткацтво) та монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:
 Мозаїчна композиція на станції метро «Шулявська» |
 Мозаїчне панно на будинку № 23 на проспекті Перемоги у Києві |
- геральдичні панно на склепінні центрального залу залізничного вокзалу станції Київ-Пасажирський (1955);
- тематичний килим «Україна в сім'ї братніх республік» (1957; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
- панно «Дружба народів» в аванзалі Головного павільйону Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР (1958, у співавторстві з Валерієм Ламахом, Іваном Скобалом та Іваном Тихим);
- оформлення станції метро «Завод Більшовик» (нині — «Шулявська», 1963);
- художнє оздоблення палацу культури «Іскра» в Маріуполі (1970, у співавторстві з Валерієм Ламахом та Ернестом Котковим);
- гобелени (у співавторстві з Марією Литовченко)
- «Радянська Україна» (1960; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
- «Тарас Шевченко і Україна» (1960);
- «Гуцульщина» (1961);
- «Верховино, світку ти наш» (1965);
- «Пробудження» (1968);
- «Коліївщина» (1968);
- «Пісня про козака Вуса» для Палацу одруження в місті Олександрії (1969, у співавторстві з Марією Литовченко і Володимиром Прядкою);
- «Весілля» (1969);
- «Гімн життю» (1970);
- «Леся Українка» (1970);
- «Музами натхненна» (1972);
- «Іван-Побиван» (1976);
- «Народні месники» (1975);
- «Земля квітує» (1978);
- «Світанок» (1979);
- «Світочі науки» (1980-ті);
- «Творчість» (1982);
- «Дружба» (1982);
- «На землі Черкаській» (1984, Черкаський краєзнавчий музей);
- «Героїчна Волинь» (1987);
- «Прометей» (1989);
- «Витоки слов'янської писемності» (1989—1990, триптих);
- «Троїсті музики» (1990);
- «Птах фенікс» (1990);
- «Закохані» (1990);
- «Музика» (1991);
- «Пісня» (1991);
- «Молитва» (1991);
- «Тривога» (1991);
- «Боротьба» (1992);
- «Поет» (1991);
- «Вир» (1993);
- «Двоє» (1993);
- «Дума про Україну» (1995);
- «Реквієм» (1996);
- на житлових будинках на проспекті Берестейському у Києві (1960—1970-ті, у співавторстві з Марією Литовченко і Володимиром Прядкою);
- в інтер'єрах ресторану «Метро» у Києві (1960, не збереглися);
- в інтер'єрах Київського річкового вокзалу (1961);
- «Ікар» у Бориспільському аеропорту (1965, у співавторстві з Валерієм Ламахом та Ернестом Котковим, не збереглися);
- на житлових та адміністративних будівлях у Прип'яті та на Чорнобильській АЕС (1970—1980-ті).
Брав участь у республіканських виставках з 1957 року, всесоюзних з 1967 року, зарубіжних з 1958 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1994 році та посмертні у 1997, 2001, 2011, 2016 роках.
Відзнаки ред.
- Нагороджений орденами «Знак Пошани», Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985)[2];
- Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1991 року;
- Національна премія України імені Тараса Шевченка (1998, посмертно; разом з Марією Литовченко за гобелен-триптих «Витоки слов'янської писемності» в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського)[1].
Примітки ред.
- ↑ а б Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 25 квітня 2021.
- ↑ Пам'ять народу. [Архівовано 25 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
Література ред.
- Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 265—266.;
- Литовченко Іван Семенович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 133–134.
- Литовченки // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 364. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
- Литовченки — родина художників. Іван Семенович Литовченко // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 344–345. — ISBN 978-966-96839-3-9.;
- Бушак С. М. Литовченко Іван Семенович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — С. 318. — ISBN 978-966-02-7999-5.