Герман Кевесс фон Кевессаза

Герман Кевесс фон Кевессаза
нім. Hermann Kövess von Kövesshaza
Народження	30 березня 1854; Тімішоара, Банат, Австрійська імперія
Смерть	22 вересня 1924 (70 років); Відень, Австрія; інсульт
Поховання	Керепеші
Країна	Австрія; Угорщина
Приналежність	Австро-Угорщина → Австрія
Вид збройних сил	Збройні сили Австро-Угорщини
Освіта	Imperial and Royal Technical Military Academyd (1872) і Kriegsschuled (1878)
Звання	генерал-фельдмаршал
Війни / битви	Перша світова війна
Відносини	Євгенія фон Глюнек
Титул	барон
Рід	Q15222083?
Діти (3)	Géza Kövessd
Кавалер Великого хреста ордена «Святий Олександр»
	Герман Кевесс фон Кевессаза у Вікісховищі

Герман Альбін Йозеф Кевесс, з 1873 року — Кевесс фон Кевессаза, з 17 серпня 1917 року — Барон Кевесс фон Кевессаза (нім. Hermann Albin Josef Baron Kövess von Kövesshaza) (30 березня 1854(18540330), Тімішоара, Банат ― † 22 вересня 1924, Відень) ― генерал–фельдмаршал, успішний воєначальник Першої світової війни, від 3 листопада 1918 р. останній верховний головнокомандувач Збройними силами Австро-Угорщини (1918).

Біографія ред.

Сім'я ред.

Кьовесс був сином генерал-майора Альбіна Віктора Кевесса (1821—1890) та Йоганни Регіни Стерцінг (1836—1898), дочки трансільванського фармацевта.

5 жовтня 1892 року він одружився з баронесою Євгенією Г'є фон Глюнек (1861—1941), дочкою вчителя права і цісарсько-королівського Міністра барона Антона Г'є фон Глюнека. У подружжя було троє синів: Адальберт (Бела) († 1914), Ойген (Єну) і Геза (1896—1977), які служили артилерійськими офіцерами. Останній працював доктором історії в Музеї історії армії, і в 1950 році йому ненадовго довірили керівництво.

Військова кар'єра ред.

З 1864 р. Кьовесс відвідував середню школу в Будапешті, а з осені 1865 р. вступив до кадетського інституту в Гайнбург-ан-дер-Донау. У 1868 році він розпочав навчання в академії в Зноймо, а в 1869 році вступив у Цісарсько-королівську технічну військову академію^[de] у Відні.

18 серпня 1872 року він в званні лейтенанта приєднався до цісарсько-королівського інженерного полку № 2 (Відень).

У 1875 році він став першим обер-лейтенантом, який відвідував військову школу з 1876 по 1878 рік. У 1878 році він був призначений до 16-ї піхотної дивізії військ у Сібіу як офіцер генерального штабу.

У 1879 році — офіцер генерального штабу 12-ї кавалерійської бригади.

В 1882 році з метою придушення заколоту в Далмації Кевессаза очолив свою першу експедицію.

З 1882 р. Кевесс служив гауптманом Генерального штабу у Відні, в 1885 р. виконував обов'язки командира роти піхотного полку № 38.

У період з листопада 1886 р. по листопад 1888 р. був офіцером Генерального штабу 1-го армійського корпусу в Кракові. У 1889 році він перейшов до штабу піхотного полку № 56 у Вадовицях.

1 травня 1890 року він отримав звання майор та був переведений в Естергом в 26-й піхотний полк. У листопаді 1894 року, у віці 40 років, він отримав звання оберст-лейтенанта і був працевлаштований у 72-му піхотному полку в Братиславі.

1 листопада 1896 р. Кевесс став оберстом і служив у піхотному полку № 52. З березня 1898 р. по жовтень 1902 р. він командував піхотним полком № 23 у Будапешті. У жовтні 1902 року він взяв на себе керівництво 15-ю піхотною бригадою 8-ї дивізії під керівництвом Франца Конрада в Інсбруку і отримав звання генерал-майора в листопаді. У листопаді 1906 року він прийняв командування цісарсько-королівської 8-ї військової дивізії і був підвищений до фельдмаршала-лейтенанта в травні 1907 року.

У квітні 1910 р. став інспектором укріплень у Південному Тіролі. У червні 1911 року він обіймав посаду генерал-командувача XII корпусу в Сібіу, 1 листопада 1911 року він отримав звання генерала піхоти.

Перша світова війна ред.

Герман Кевесс фон Кевессаза (1915).

Коли в серпні 1914 р. розпочалася війна, група XII корпусу Кевесса була підпорядкована 3-й армії і намагалася захищати Буковину та лінію Дністра. У битві на Гнилій Липі ці війська були відкинуті росіянами. Крім того, 30 серпня Кевесс отримав звістку про смерть свого старшого сина Бели (Адальберта), який загинув в якості взводного в Угнові.

У вересні XII Корпус підрозділу 2-ї армії генерала Едуарда фон Бем-Ермолі, змушений був евакуйовуватися з Східної Галичини після поразки під Львовом та відступати до Карпатського хребта. Наприкінці жовтня 1914 р. XII корпус для полегшення виснаженого Перемишля не добився результату в контратаках у Старому Самборі. У листопаді 1914 року 2-га армія була виведена з Карпат і з XII-тим корпус передислокувався до Піліці в районі Белхатова для траншейної війни в польській Сілезії.

На початку травня 1915 р. внаслідок Горлицького прориву німецької 11-ї армії почався «великий відступ» росіян. Напад з району Радома на Віслу було відновлено.

21 липня 1915 р. Кевесс у співпраці з німецьким корпусом ландверу під командуванням генерала Войрша зумів взяти Демблінську фортецю і командував своєму корпусу перетнути там Віслу.

28 вересня 1915 р. Кевесс став командувачем цісарсько-королівської 3-ї армії. У жовтні 1915 р. складі групи армій Маккензена було розпочато напад на Сербію разом з німецькою 11-ю армією Макса фон Гальвіца, в результаті було завойовано Белград. 3-тя армія зосередилася у другій фазі нападу на завоювання Чорногорії та Албанії. Після завоювання Ловчена (11 січня), окупації Цетинє (13 січня) і Тирани (9 лютого), Кьовесс отримав звання генерал-оберста.

Кевесс з німецьким генерал-фельдмаршалом фон Макензеном (1916).

З березня 1916 року австро-угорська 3-тя армія входила до групи армій ерцгерцога Ойгена на Південно-Тірольському фронті. У липні наступ на італійців, що розпочався в середині травня, довелося знову розірвати, оскільки фронт в Галичині розвалився в результаті російського наступу Брусилова.

20 жовтня 1916 року генерал-полковник Кевесс прийняв командування 7-ю цісарсько-королівською армією, яка захищала Карпатський хребет на румунському кордоні. У липні 1917 р. Контрнаступ союзників відвоював Буковину, а втрачені Чернівці були звільнені військами під керівництвом Кевесса. За це він був нагороджений угорським баронством у поєднанні з довічним кріслом в угорському парламенті^[1].

5 серпня 1917 р. Кевесс отримав звання фельдмаршала. З січня 1918 р. Кевесс командував існуючими групами 7-ї та 1-ї армій в Трансільванії, після Бухарестського мирного договору 7 травня 1918 року, ці формування були знову розпущені. Будучи наступником Артура Арца фон Штраусенбурга, Кевесс нарешті був призначений Карлом І останнім Верховним головнокомандувачем Збройних сил Австро-Угорщини (3 листопада 1918), які до цього моменту перебували в стані повного розпаду. 4 листопада 1918 р. (наступного дня після перемир'я з Італією) Кевесс мусив відступити і віддати наказ про демобілізацію Збройних сил, згідно з наказом Карла I.

31 жовтня 1918 р. Угорщина розірвала Реальний союз з Австрією. Угорські полки поверталися до свого командування. Прибув Кевесс у Відень 9 листопада 1918 року з 200 чоловіками на кораблі з Угорщини. До 3 грудня 1918 р. він закінчив розпуск Збройних сил та 19 грудня подав у відставку.

Післявоєнне життя ред.

Після війни Кевесс жив в Відні і Будапешті. В травні 1919 року ряд угорських офіцерів звернулися до Кевесса з пропозицією постати на чолі «білих» угорських військ і виступити проти Угорської Радянської Республіки, але Кевессаза відмовився, заявивши, що в політику він не втручається. Помер 22 вересня 1924 на 70 році життя в Відні.

Пам'ять ред.

Форма фельдмаршала Кевесса фон Кевессази виставлена в постійній експозиції Військово-історичного музею у Відні.

Нагороди ред.

Австро-Угорщина ред.

Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- бронзова (1890)
- срібна (12 січня 1916)
- золота (10 грудня 1916)
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Орден Залізної Корони
- 3-го класу (квітень 1902)
- 1-го класу (7 березня 1914)
  - військова відзнака (5 жовтня 1914)
Орден Леопольда
- лицарський хрест (12 серпня 1908)
- великий хрест з військовою відзнакою (3 серпня 1915)
  - мечі (після 13 грудня 1916)
Ювілейний хрест
Почесний знак Австрійського Червоного Хреста, зірка з військовою відзнакою (травень 1915)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- 1-го класу з військовою відзнакою (28 листопада 1915)
  - мечі (після 13 грудня 1916)
Маріанський хрест на шийній стрічці (19 червня 1916)
Військовий орден Марії Терезії, командорський хрест (17 серпня 1917)
Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест (26 березня 1918)

Велике герцогство Баден ред.

Орден Бертольда I, командорський хрест 1-го класу (квітень 1903)
Орден Церінгенського лева, великий хрест (січень 1904)

Королівство Пруссія ред.

Залізний хрест
- 2-го класу (березень 1915)
- 1-го класу (липень 1915)
Pour le Mérite з дубовим листям
- орден (29 листопада 1917)
- дубове листя (30 травня 1918)

Османська імперія ред.

Медаль «Імтияз»
- срібна (квітень 1916)
- золота (травень 1916)
Золота медаль «Ліакат» (30 вересня 1916)
Галліполійська зірка

Інші країни ред.

Орден Корони Італії, лицарський хрест (9 липня 1882)
Орден Таковського хреста 2-го ступеня (Королівство Сербія; квітень 1900)
Орден «За заслуги» (Баварія), великий хрест із мечами (24 січня 1916)
Орден Вюртемберзької корони, великий хрест (30 квітня 1916)
Орден «Святий Олександр», великий хрест із мечами (Третє Болгарське царство; 16 вересня 1916)
Орден Заслуг pro Merito Melitensi, великий хрест (Мальтійський орден; 4 вересня 1918)

Література ред.

Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ; Астрель, 2003. — 896 с. — 5000 экз. — ISBN 5-17-019670-9. — ISBN 5-271-06895-1.
Rainer Egger: Kövess von Kövessháza, Hermann Baron. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 12, Duncker & Humblot, Berlin 1980, ISBN 3-428-00193-1, S. 416 f.
Kiszling: Kövess von Kövessháza Hermann Baron. In: Österreichisches Biographisches Lexikon 1815—1950 (ÖBL). Band 4, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien 1969, S. 53 f.
Kurt Peball (Hrsg.): Conrad von Hötzendorf. Private Aufzeichnungen. Erste Veröffentlichungen aus den Papieren des k.u.k. Generalstabs-Chefs. Amalthea, Wien 1977.
Georg Reichlin-Meldegg: Des Kaisers Prinz Eugen? Feldmarschall Hermann Baron Kövess v. Kövesshaza. Der letzte Oberkommandant der k.u.k.-Armee im Ersten Weltkrieg. Ares Verlag, Graz 2010, ISBN 978-3-902475-89-3.

Примітки ред.

↑ Akademie der Wissenschaften, Österreichische (2001). Österreichisches Biographisches Lexikon 1815 - 1950, 55. Lieferung, Schwarz - Seidl. doi:10.1553/0x0001fb73. Процитовано 27 січня 2021.

[1] Akademie der Wissenschaften, Österreichische (2001). Österreichisches Biographisches Lexikon 1815 - 1950, 55. Lieferung, Schwarz - Seidl. doi:10.1553/0x0001fb73. Процитовано 27 січня 2021.

[1]