Відкрити головне меню

Кути́ — село в Україні, яке розташоване в Буському районі, Львівської області, за 28 км від райцентру, що проходить автошляхом місцевого значення. До найближчої залізничної станції Кути, на залізничній лінії ЛьвівБроди, відстань становить 3 км.

село Кути
Кутівські поля
Кутівські поля
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Буський
Рада/громада Кутівська сільська рада
Код КОАТУУ 4620683201
Основні дані
Засноване 1 січня 1441 року
Населення 478
Площа 2,633 км²
Густота населення 181,54 осіб/км²
Поштовий індекс 80532[1]
Телефонний код +380 3264
Географічні дані
Географічні координати 49°59′43″ пн. ш. 24°53′17″ сх. д. / 49.99528° пн. ш. 24.88806° сх. д. / 49.99528; 24.88806Координати: 49°59′43″ пн. ш. 24°53′17″ сх. д. / 49.99528° пн. ш. 24.88806° сх. д. / 49.99528; 24.88806
Відстань до
обласного центру
80 км
Відстань до
районного центру
28 км
Найближча залізнична станція Кути
Відстань до
залізничної станції
3 км
Місцева влада
Адреса ради 80532, Львівська обл., Буський р-н, с.Кути, тел. 3-77-44
Карта
Кути. Карта розташування: Україна
Кути
Кути
Кути. Карта розташування: Львівська область
Кути
Кути
Мапа

Кути у Вікісховищі?

Село є центром Кутівської сільської ради, якій підпорядковані села Брахівка, Хватів, Чішки. Чисельність населення становить 478 осіб.

Зміст

Історія селаРедагувати

Перша згадка про Кути датована 1441 роком.

За часів Речі Посполитої Кути належали роду Ґнєвушів.

Згодом, зі встановленням радянської влади, у селі було створено колгосп «Здобуток Жовтня»[2].

Пам'ятки історіїРедагувати

Пам'ятки архітектуриРедагувати

Церква Святого Архистратига Михаїла
Пам'ятка архітектури національного значення № 377
Дерев'яну церкву Святого Архистратига Михаїла у 1697 році [3] звів тесля з Сасова Григорій Гебич. Храм без перебільшення можна вважати одним з найскравіших представників дерев'яного зодчества в Україні.

Церква є дерев'яною, трьохзрубною, трикупольною. Складається з квадратного центрального зрубу до якого примикають з заходу - менший квадрат бабинця, а зі сходу — гранований п'ятистінний зруб. Протягом своєї історії церкву кілька разів видозмінювали, зокрема у 1865 році було добудовано аркадну галерею під опасанням, трохи пізніше до східного об'єму прибудовано ризницю. У 1910 році проведено ремонтні роботи. Центральний зруб перекритий чотирьохскатним шатром з трьома заломами, завершеним куполом, бабинець - чотирьохскатним шатром, східний об'єм - восьмиграним бароковим куполом з перехватом. В інтер'єрі центральний зрубвідокремлений від бабинця аркою-вирізом. Бічні зруби мають незначну висоту. Внутрішній простір центрального об'єму розкрито до основу купола та стягнуто хрестоподібними стяжками на рівні другого залому. У 1930-х роках в храмі було проведено кілька ремонтів, зокрема було замінено гонтове покриття стін на шалівку, а у 1954 році куполи було покрито бляхою.

У 1974 році під керівництвом архітекторів Івана Могитича, Ігоря Старосольського, Дмитровича Л. проведено реставраційні роботи, під час яких відновлено ґонтове покриття та аркаду-галерею, розібрано північну ризницю, відремонтовано інші конструкції, а також піднято святиню на кам'яний фундамент[4]. Того ж року храм попадає під опіку Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури та Львівської картинної галереї. Проте на цьому все закінчилось. 2000 року церкву було пограбовано і після цього випадку церкву було закрито. З плином часу та під дією природних факторів храм продовжував руйнуватися, але знайшлись ентузіасти і церкву вдалося врятувати.

У 2008 році студенти Університету банківської справи НБУ завдяки благодійній акції «ІІІ Аукціон надій», яка тривала 2 роки та за безпосередньою допомогою Героя України, директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького зібрали понад 220 тис. грн. на реставрацію храму. Було відремонтовано перекриття даху святині, встановлено протипожежну систему та обладнано сигналізацією. Наступного року замощено бруківкою невеличку територію навколо церкви. Також було повернуто старий іконостас. Урочисте відкриття відновленого храму відбулося 26 вересня 2010 року.[5]. Перше богослужіння у відновленому храмі здійснив священик Української Православної Церкви Київського Патріархату, настоятель храму Собору Пресвятої Богородиці митр. прот. о. Степан Момоход[6].

Нині у святині діє перший в Україні Храм пам'яті. У стіни вмуровано пропам'ятні таблиці з іменами відомих кутівчан, Січових Стрільців, з іменами тих, кого радянською каральною машиною було засуджено і вивезено до Сибірських таборів, а також з іменами місцевих мешканців, примусово вивезених до Німеччини під час німецької окупації села. Храмове свято відзначається 21 листопада.

Дзвіниця церкви Святого Архистратига Михаїла
Пам'ятка архітектури національного значення № 378
Дерев'яна дзвіниця, збудована у XVIII столітті, входить до архітектурного ансамблю церкви Святого Архистратига Михаїла. Вона є квадратною в плані, одноярусною, з шатровим завершенням, каркасною. Під час проведення реставраційних робіт дзвіницю відновити не вдалося, але майстер-підрядник Іван Кіф’як, що виконував основні роботи по церкві, повідомив, що готовий безоплатно відремонтувати старовинну дзвіницю поруч, якщо обласна влада профінансує проектну документацію.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Пам'ятка архітектури національного значення № 379

Церква Різдва Пресвятої Богородиці залишається діючою. Історія будівництва храму є міфічною й одночасно, достатньо цікавою. Біля села є поле, яке називається Покрова. Колись на місці цього поля знаходилося однойменне село. За переказами, у цьому селі була церква, при якій мешкали черниці. Одна з черниць згрішила та за деякий час народила дитину. За легендою, ігуменя сказала: «Вміла знайти, вмій позбавитися». Дитина була страчена, а храм зі всіма допоміжними будівлями пішов під землю, а на його місці утворилися озера. Такою була кара Господня. Невдовзі поблизу цього місця було знайдено ікону Матінки Божої, яка у храмі зберігається й понині. Так у 1750 році на місці, де знайдено образ, було збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

Церква є дерев'яною, трьохзрубною, трикупольною. Складається з квадратного центрального зруба та менших квадратних бабинця та гранованого п'ятистінного східного зруба. Пізніше до східного об'єму та бабинцю були прибудовані невисокі приміщення. Споруду складено з соснових брусів, на дубових подвалінах, оточене опаясанням у вигляді аркади-галереї. Основні зруби однакової висоти, центральний перекрито восьмигранним пластичним шатром на вісьмерику, бічні — главами, встановлених на зрубаних скатних дахах.

Внутрішній простір центрального об'єму висотно розкрите. Бічні зруби перекрито зрубними склепіннями. Хори розташовані в бабинцю та центральному зрубі, з'єднаних напівциркульним арочним вирізом. В інтер'єрах храму знаходиться різьблений іконостас з другої половини XVIII століття, а внутрішній інтер'єр храму у 1936 році розписаний художником Ярославом Левицьким[7]. У 1930 році ґонтове покриття церкви було замінено на бляху і того ж року було зведено двоярусну дзвіницю, що знаходиться поруч з церквою. Протягом останніх років церква декілька разів піддавалася ремонту. Колись дочірньою церкві Різдва Пресвятої Богородиці була церква Святого Архистратига Михаїла.

Поблизу храму знаходиться старовинний цвинтар, де зберіглося багато поховань, датованих 1830-1850 роками. Стосовно надмогильних пам'ятників, то кожен з них мистецьки зроблений та відрізняється від сусіднього. Окрім польських поховань, тут є декілька козацьких кам'яних хрестів.

Пам'ятки монументального мистецтваРедагувати

Меморіали, пам'ятникиРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Драґан М. Українські деревляні церкви: Генеза і розвій форм // Збірки Національного музею у Львові. — Львів, 1937. — Т. 2. — С. 10,50.
  • Юрченко П. Дерев’яне зодчество України. — Київ : Академія архітектури УРСР, 1949. — 133 с.
  • Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Иллюстрированный справочник-каталог) / Жариков Н., Артеменко И. и др. — Киев : Будівельник, 1985. — Т. 3. — 339 с. (рос.)

ПосиланняРедагувати